Ухвала КЦС ВС № 453/1174/17

Ухвала 18 травня 2021 року м. Київ справа № 453/1174/17 провадження № 61-3860ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу Університету державної фіскальної служби України на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Університету державної фіскальної служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, в якому, збільшивши свої позовні вимоги, просила визнати недійсним запис № 36 у її трудовій книжці; поновити її на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу від 16 червня 2017 року № 342-к; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2017 року до 07 грудня 2018 року включно; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки за період з 19 червня 2017 року до 05 жовтня 2017 року включно, який згідно із зробленим позивачем розрахунком становить 203 133,84 грн; стягнути з відповідача на її користь упущену вигоду внаслідок неможливості працевлаштування чи стати на облік для отримання допомоги по безробіттю за період з 19 червня 2017 року до 05 жовтня 2017 року, яка згідно із зробленим позивачем розрахунком становить 207 760,86 грн; стягнути з відповідача на її користь заподіяну внаслідок вищевказаних протиправних дій відповідача моральну шкоду в розмірі 30 000 грн. Сколівський районний суд Львівської області рішенням від 07 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовив. Львівський апеляційний суд постановою від 30 вересня 2020 року рішення Сколівського районного суду Львівської області від 07 грудня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним запис № 36 у трудовій книжці ОСОБА_1 від 16 червня 2017 року. Поновив ОСОБА_1 з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу від 16 червня 2017 року № 342-к. Стягнув з Університету державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19 червня 2017 року до 30 вересня 2020 року в сумі 414 860,75 грн з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми. Стягнув з Університету державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 5 000 грн моральної шкоди. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. 09 березня 2021 року Університет державної фіскальної служби України подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року з пропуском строку на касаційне оскарження. Університет державної фіскальної служби України в касаційній скарзі заявляв клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з посиланням на те, що оскаржувану постанову апеляційного суду від 30 вересня 2020 року отримано представником відповідача 05 лютого 2021 року нарочно під підпис у Львівському апеляційному суді за своєю заявою від 04 лютого 2021 року (на підтвердження наведеного було надано копію заяви від 04 лютого 2021 року про видачу копії судового рішення). Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року визнано підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року за клопотанням Університету державної фіскальної служби України неповажними, оскільки заявником не було вказано поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження в період з 30 вересня 2020 року до 05 лютого 2021 року. Касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків десять днів з дня вручення цієї ухвали, а саме - заявнику слід було надіслати на адресу суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати відповідні докази, надати уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено конкретну обов`язкову підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), надати копії скарги відповідно до кількості учасників справи та надати квитанцію (платіжне доручення) про сплату судового збору, і роз`яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду. Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 0306306323115 заявник отримав вказану ухвалу 22 березня 2021 року. На виконання вимог ухвали Університет державної фіскальної служби України подав засобами поштового зв`язку платіжне доручення про сплату судового збору та уточнену касаційну скаргу, в якій заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року з посиланням на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду від 30 вересня 2020 року на адресу Університету поштою не надходила. Постанову апеляційного суду від 30 вересня 2020 року отримано представником відповідача 05 лютого 2021 року нарочно під підпис у Львівському апеляційному суді за своєю заявою від 04 лютого 2021 року. Разом із цим, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лазор А. О., подала до Верховного Суду засобами електронного поштового зв`язку із застосуванням електронного цифрового підпису клопотання, в якому зазначено, що в судовому засіданні апеляційного суду 30 вересня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови апеляційного суду, в судовому засіданні апеляційного суду були присутні представник Університету державної фіскальної служби України - Грищенко В. В. та представник ОСОБА_2 - Будуленко Є. В . Цього ж дня представник Університету державної фіскальної служби України - Грищенко В. В. звернувся до суду із заявою від 30 вересня 2020 року про отримання копії постанови апеляційного суду, та 30 вересня 2020 року її отримав в суді апеляційної інстанції. 13 жовтня 2020 року повний текст постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а повний текст її складено 08 жовтня 2020 року. 21 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд супровідним листом за № 453/1174/17/36574/2020 направив повний текст оскаржуваної постанови від 30 вересня 2020 року на адресу Університету державної фіскальної служби України та ОСОБА_2 21 жовтня 2020 року справу повернуто після апеляційного розгляду до суду першої інстанції, 13 листопада 2020 року видано виконавчі листи у даній справі. 13 листопада 2020 року Університет державної фіскальної служби України за вих. № 2950/01-23 звернувся до суду із заявою про роз`яснення постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року (вх. № 26911 від 16 листопада 2020 року). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року заяву Університету державної фіскальної служби України від 13 листопада 2020 року про роз`яснення постанови апеляційного суду від 30 вересня залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року відмовлено Університету державної фіскальної служби України у задоволенні заяви про роз`яснення оскаржуваного судового рішення, в судовому засіданні був присутній представник Університету державної фіскальної служби України - Грищенко В. В. Касаційна скарга Університету державної фіскальної служби України зареєстрована у Верховному суді лише 10 березня 2021 року. На підтвердження наведеного, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лазор А. О., подано фотокопію заяви представника Університету державної фіскальної служби України - Грищенка В. В. від 30 вересня 2020 року, фотокопію супровідного листа Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року № 453/1174/17/36574/2020 про направлення копії постанови апеляційного суду від 30 вересня 2020 року Університету державної фіскальної служби України та ОСОБА_2 . Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав. Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року). Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Наведені Університетом державної фіскальної служби України причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення не дають достатніх підстав для визнання їх поважними з огляду на таке. Як вбачається з оскаржуваної постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року представник Університету державної фіскальної служби України - Грищенко В. В. був присутнім в судовому засіданні апеляційного суду 30 вересня 2020 року. Належних та допустимих доказів недодержання апеляційним судом вимог статті 272 ЦПК України заявником не надано. Постанова Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року була оприлюднена в Єдиному державному реєстру судових рішень 13 жовтня 2020 року. З наданої ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лазор А. О., фотокопії заяви представника Університету державної фіскальної служби України - Грищенка В. В. від 30 вересня 2020 року видно, що Грищенко В. В. отримав копію оскаржуваної постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року (вступну та резолютивну частини). З наданої ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лазор А. О., фотокопії супровідного листа Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року № 453/1174/17/36574/2020, видно, що оскаржуване судове рішення направлялося на адресу Університету державної фіскальної служби України. Отже, посилання заявника на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду від 30 вересня 2020 року на адресу Університету поштою не надходила не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки заявником на підтвердження наведеного не надано жодного належного доказу. Крім цього, посилання заявника на те, що оскаржувану постанову апеляційного суду від 30 вересня 2020 року отримано представником відповідача 05 лютого 2021 року, також не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки заявником не зазначено поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження в період з 30 вересня 2020 року до 05 лютого 2021 року, що не свідчить про неспроможність заявника вчасно подати касаційну скаргу. Враховуючи наведене, зазначені Університетом державної фіскальної служби України причини пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судового рішення не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, оскільки заявником не наведено причин, які унеможливили дотримання строків передбачених ЦПК України та розумних пояснень щодо пропуску строку звернення з касаційною скаргою тривалістю п`ять місяців, а також не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення. Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року). Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року). Відповідно до частини третьої статті 393, пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними. Оскільки наведені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення підстави для поновлення цього строку є неповажними, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 260, 393, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Університету державної фіскальної служби України на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Університету державної фіскальної служби України, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним запису у трудовій книжці, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко