Постанова 4873 № 910/18183/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" квітня 2021 р. Справа№ 910/18183/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко А.І. суддів: Скрипки І.М. Михальської Ю.Б. секретар судового засіданні: Білоус О.О., за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 13.04.2021, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі № 910/18183/20 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Обухівтара" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення 250 528, 41 грн., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Обухівтара" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" 297552,80 грн, з яких: 297552,80 грн основного боргу, 878,44 грн інфляційних втрат та 1477,57 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 316725,42 грн, однак, відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 297552,80 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі №910/18183/20 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Обухівтара" 227 663, 10 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 1 477, 57 грн, інфляційні витрати на суму 878, 44 грн та судовий збір у розмірі 3 450, 29 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 316725,42 грн, виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Разом з тим відповідачем не надано доказів сплати заборгованості у повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ «ТЕМП-200» посилається на те, що судом першої інстанції не розглянуто клопотання відповідача про надання додаткового строку для надання доказів оплати товару. Крім того, скаржник вважає, що сам по собі факт передачі товару не породжує зобов`язання здійснити оплату за нього негайно, оскільки, по-перше, між сторонами не було укладено договору, з якого випливало б таке зобов`язання, по-друге, закон не пов`язує виникнення зобов`язання оплати за наданий товар з фактом передання товару. Як вказує відповідач, поставка товару оформлена видатковими накладними, які не містять вказівки на строк оплати товару. Таким чином, на думку апелянта, термін виконання розрахунку за товар між сторонами не узгоджений, вимоги щодо сплати за товар позивачем також не виставлялись, відтак не можна вважати дії відповідача такими, що спрямовані на прострочення оплати. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, позивач подав відзив, у якому просить повністю відмовити у задоволенні апеляційної скарги та зазначає, що оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі товару на загальну суму 227663,10 грн виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Явка представників у судове засідання Представник відповідача в судове засідання 11.02.2020 не з`явився, разом з тим, 09.04.2021 через канцелярію суду Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" подано клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на встановлені на період з 05.04.2021 по 16.04.2021 обмежувальні карантинні заходи на території міста Києва. Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Згідно пункту 2 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи. При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). Відповідач у клопотанні про відкладення розгляду справи не наголошує на обставинах, які, з огляду на доказове наповнення матеріалів справи, та викладення відповідачем своєї правової позиції у апеляційній скарзі, перешкоджали б суду здійснити розгляд апеляційної скарги без участі його представника. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що учасник справи, який в силу норм статті 42 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний сприяти суду в своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, не був позбавлений права, у зв`язку з посиленням карантинних заходів, заявити у відповідності до статті 197 Господарського процесуального кодексу України клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. За вищенаведених обставин справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про відкладення розгляду справи. Колегією суддів також враховано, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, водночас, саме по собі введення додаткових обмежувальних карантинних заходів не зупиняє роботи судів. Аналогічних висновків щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введеним карантином, зокрема, за умови наявності у матеріалах справи поданого заявником відзиву, дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі №910/3880/19, постанові від 05.05.2020 у справі № 908/2323/19. Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як підтверджено матеріалами справи, за видатковими накладними №910 від 29.07.2020 на суму 24780,72 грн, №940 від 31.07.2020 на суму 24901,20 грн, №994 від 13.08.2020 на суму 24380,40 грн, №1016 від 19.08.2020 на суму 23020,50 грн, №1037 від 25.08.2020 на суму 22435,50 грн, №1070 від 28.08.2020 на суму 24850,50 грн, №1105 від 05.09.2020 на суму 46659,60 грн, №1156 від 11.09.2020 на суму 25898,40 грн, №1193 від 17.09.2020 на суму 25748,40 грн, №1213 від 23.09.2020 на суму 27798,00 грн, №1255 від 29.09.2020 на суму 24901,20 грн, №1343 від 13.10.2020 на суму 24351,00 грн, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 316725,42 грн. Для оплати поставленого відповідачу товару позивачем були виставлені відповідні рахунки, копії яких наявні в матеріалах справи. Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідачем було сплачено за поставлений товар лише 19172,62 грн, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Обухівтара" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" основний борг у розмірі 297552,80 грн, 3% річних та інфляційних втрат. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач подав відзив, до якого долучив докази часткової оплати за поставлений товар на загальну суму 69889,70 грн, а саме платіжні доручення: №8553 від 11.11.2020 на суму 5608,10 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №766 від 24.07.2020), №8554 від 13.11.2020 на суму 4901,20 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №791 від 30.07.2020), №8555 від 16.11.2020 на суму 5000,00 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №791 від 30.07.2020), №8556 від 18.11.2020 на суму 5000,00 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №791 від 30.07.2020), №8557 від 23.11.2020 на суму 5000,00 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №791 від 30.07.2020), №8963 від 30.11.2020 на суму 14380,40 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №791 від 30.07.2020, №842 від 11.08.2020), №8964 від 04.12.2020 на суму 15000,00 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №842 від 11.08.2020), №9171 від 08.12.2020 на суму 15000,00 грн (призначення платежу: оплата за піддони згідно рахунку №842 від 11.08.2020), та лист №08/12-1 від 08.12.2020 про зміну призначення платежу платіжного доручення №9171 від 08.12.2020. Як вбачається з матеріалів справи, платіжні доручення №8557 від 23.11.2020, №8963 від 30.11.2020, №8964 від 04.12.2020, №9171 від 08.12.2020 свідчать про оплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 49380,40 грн вже після звернення позивача з даним позовом до суду, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 судом закрито провадження у справі №910/18183/20 в цій частині у зв`язку з відсутністю предмета спору. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 248172,40 грн, а також нараховані на суму заборгованості інфляційні втрати та 3% річних. Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини 1, 2 статті Цивільного кодексу України ). Частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. З аналізу зазначених норм убачається, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 17.12.2018 у справі № 912/1883/17, від 19.12.2019 у справі № 904/5542/18. Матеріали справи та надані сторонами докази підтверджують обставини того, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки. Так відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України). Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну. За видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, та у яких сторонами визначена вартість товару та його асортимент, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 316725,42 грн, що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строку оплати товару сторони не встановили, між тим, за правилами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, за відсутності прямого врегулювання договором строків оплати отриманих товарів, відповідач був зобов`язаний керуватись загальними нормами господарського та цивільного законодавства. Оскільки договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого способу та строку оплати товару, відтак, обов`язок сплати його вартості виник у відповідача одночасно з отриманням цих товарів, незалежно від того, чи пред`явив йому позивач, як кредитор, пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Викладеним спростовуються доводи апелянта стосовно того, що строк оплати поставленого втору не настав. Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, оскільки позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 316725,42 грн, виконав належним чином, у відповідача виник обов`язок оплати вартості даного товару згідно положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України. Проте, зобов`язання з оплати товару відповідачем належним чином не виконано. Як зазначалось вище, провадження у справі №910/18183/20 в частині стягнення основного боргу у розмірі 49380,40 грн закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Крім того, судом встановлено, що заборгованість у сумі 20509,30 грн згідно платіжних доручень №8553 від 11.11.2020, №8554 від 13.11.2020, №8555 від 16.11.2020, №8556 від 18.11.2020 погашена відповідачем ще до звернення позивача з відповідним позовом до суду (19.11.2020). З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у сумі 20509,30 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. При цьому, доказів сплати решти основного боргу - в сумі 227663,10 грн відповідачем суду не надано, а тому позов у вказаній частині підлягає задоволенню. Стосовно посилань відповідача на ті обставини, що судом першої інстанції не надано додаткового строку на подання доказів оплати решти заборгованості, колегія суддів відноситься критично. У відзиві на позов ТОВ «ТЕМП-200» зазначило про неможливість подання всіх платіжних документів, з огляду на те, що платежі будуть виконані найближчим часом. Як вірно зазначив суд першої інстанції, станом на дату розгляду справи по суті від відповідача не надходило додаткових доказів на підтвердження оплати товару, з моменту подання відзиву на позов пройшло більше 1 місяця, а отже оскільки у відповідача було достатньо часу для подання відповідних доказів, у суду відсутні підстави для встановлення додаткових строків для їх подання. Крім того, відповідних доказів апелянтом не подано і до суду апеляційної інстанції. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1477,57 грн 3% річних за період з 31.07.2020 по 06.11.2020 та 878,44 грн інфляційних втрат за період з серпня місяця 2020 року по вересень місяць 2020 року. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то з урахуванням положень частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, вимоги останнього про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" інфляційних втрат та 3% річних є законними та обґрунтованими. Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, надані позивачем є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 1477,57 грн та інфляційні витрати на суму 878,44 грн. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Обухівтара" 227 663, 10 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 1 477, 57 грн, інфляційні витрати у розмірі 878, 44 грн. Оскаржуваним рішення суду першої інстанції також відмовлено позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн. Разом з тим, вимог щодо перегляду рішення суду у цій частині не заявлено, у зв`язку чим в силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не переглядається. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі №910/18183/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі №910/18183/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 у справі №910/18183/20 залишити без змін. Матеріали справи № 910/18183/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено: 17.05.2021. Головуючий суддя А.І. Тищенко Судді І.М. Скрипка Ю.Б. Михальська