Постанова 4823 № 738/34/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 19 травня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 738/34/20 Головуючий у першій інстанції - Слісар А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/631/21 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді - Бобрової І.О., суддів - Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. за участю секретаря - Зіньковець О.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання фіктивним договору купівлі-продажу транспортного засобу, місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Мена, дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -05.02.2021, У С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому, після зміни предмету позову 21.08.2020 (а.с. 109-110), просила визнати фіктивним договір купівлі-продажу легкового автомобіля марки VOLVO S40 1998 року випуску, державний знак НОМЕР_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі до 31.08.2018. За час шлюбу у 2016 році подружжям було придбано легковий автомобіль VOLVO S40 1998 року випуску, державний знак на момент придбання НОМЕР_2 . У 2019 році вказаний автомобіль було продано ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу. Після продажу було видано новий державний знак НОМЕР_1 . Від ОСОБА_2 позивачка дізналась, що вчиняючи даний правочин відповідачі мали інші цілі, ніж фактичне відчуження автомобіля один одному. В дійсності, на думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виключно формально змінив власника спірного автомобіля через побоювання його поділу як спільного майна після розлучення або з метою уникнення його конфіскації для забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні щодо нього. До грудня 2019 ОСОБА_1 вважала себе сумісною власницею спірного автомобіля, оскільки навіть після укладення договору купівлі-продажу автомобіль ОСОБА_3 передано не було, що свідчить про свідомий намір відповідачів не виконувати зобов`язання за договором. Отже відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїми діями хотіли ввести позивачку в оману щодо фактичних обставин правочину, мали на меті приховування своїх справжніх намірів при його вчиненні. Зазначені обставини узгоджуються з положеннями постанови ВС/КГС у справі № 903/439/18, свідчать про фіктивність вказаного правочину, який відповідно до частин 2, 3 статті 234 ЦК України визнається судом недійсним та має правові наслідки, що встановлюються законами. Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 02.02.2021 ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Кулініч К.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій вважає, що вказане судове рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку скаржниці, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків. Суд не взяв до уваги пояснення ОСОБА_2 , який в судовому засіданні стверджував, що метою перереєстрації автомобіля на ОСОБА_3 було уникнення його конфіскації, грошей за автомобіль від останнього він не отримував, в сервісний центр не ходив, передачу автомобіля було здійснено іншою особою, а не ним особисто. Твердження представника відповідача ОСОБА_3 про те, що гроші на виконання договору були передані ОСОБА_2 , позивачка вважає не доведеними належними та допустимими доказами. Судом першої інстанції також не зазначено, яким чином все ж таки було встановлено факт волевиявлення та передачі автомобіля ОСОБА_3 ОСОБА_2 , який в свою чергу зазначав в судових засіданнях, що звертався до ОСОБА_3 щодо повернення ним спірного транспортного засобу. Позивачка вважає, що суд формально послався на підписаний між сторонами договір та непідтверджений факт передачі автомобіля, а також не зазначив на підставі яких обставин суд дійшов до висновку, що кошти за автомобіль були дійсно передані, оскільки оспорюваний договір нотаріально не посвідчувався, тому факт передачі коштів є припущенням. На думку скаржниці, наведені обставини є підставою для скасування рішення районного суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не скористались. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч.ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02.02.2021 відповідає. Суд першої інстанції зазначив, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Судом встановлено, що сторонами було виконано умови договору купівлі-продажу автомобіля VOLVO S40, передано його ОСОБА_2 у власність ОСОБА_3 після повної сплати його вартості, визначеної договором у розмірі 40000 грн, здійснено реєстрацію вказаного автомобіля на нового власника ОСОБА_3 . Доказів відсутності волевиявлення ОСОБА_2 на здійснення вказаного правочину суду надано не було. Судом взято до уваги пояснення сторін про те, що транспортний засіб у користуванні відповідача ОСОБА_2 не перебуває, він був переданий відповідачу ОСОБА_3 , що також підтверджує сплату останнім ОСОБА_2 коштів за автомобіль на виконання умов договору. Враховуючи викладене, районний суд дійшов висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, тобто, сторони, укладаючи договір, знали про наслідки його укладення та бажали настання таких наслідків, цей договір є реально виконаним, а тому відсутні правові підстави для визнання його фіктивним. Колегія суддів з такими висновками погоджується, враховуючи наступне. З рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.08.2018 у справі № 750/8011/18 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.07.2012, який вказаним судовим рішенням було розірвано (а.с. 9-10). 11 березня 2019 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №7444/2019/1350189, відповідно до якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб VOLVO S40 сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 , а Покупець зобов`язаний сплатити Продавцеві ціну транспортного засобу, що визначена сторонами в п. 3 договору в розмірі 40000 грн, та прийняти транспортний засіб на умовах, визначених цим договором (а.с. 22, 209-210). Відповідно до п. 9.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Відповідно до частин першої, четвертої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Вказана норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України. Згідно з частинами першою - п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує намір та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або уповноваженими особами». Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Як встановлено судом, на підставі укладеного 11 березня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля, останній набув права власності на автомобіль VOLVO S40 1998 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3 . Доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір нотаріально не посвідчувався, колегія суддів відхиляє, враховуючи наступне. Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Правове регулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією договорів, предметами яких є транспортні засоби, в момент відчуження спірного автомобіля здійснювалось на підставі Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1371. Пунктом 8 Порядку визначено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 № 1200, оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України). Відповідно до пункту 17 цього Порядку під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС України або Держпродспоживслужбі, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС України видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держпродспоживслужбою - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними щодо аналогічних правовідносин в постановах від 16.09.2020 у справі № 522/18467/16-ц, від 13.05.2020 у справі № 644/2088/18ц, від 02.04.2020 у справі № 301/1434/18. Оспорюваний договір підписано особисто продавцем ОСОБА_2 , покупцем ОСОБА_3 та адміністратором сервісного центру РСЦ МВС в Чернігівській обл. Крім того, в договорі зазначено, що він оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі РСЦ МВС в Чернігівській області за № 7444/2019/1350189 в присутності адміністратора сервісного центру Чертка В.Б., який перевірив відповідність інформації, внесеної до цього договору документам, які надані сторонами. В матеріалах справи наявна копія вказаного договору, завірена належним чином печаткою та підписом начальника Територіального сервісного центру МВС в Чернігівській області № 7444 І. Скрипки (а.с. 209-210). На підставі вказаного договору право власності на спірний автомобіль було зареєстровано 11.03.2019 на ОСОБА_3 , видано новий державний номерний знак НОМЕР_1 , про що свідчить копія витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів та реєстраційна картка транспортного засобу (а.с. 8, 211). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачами при укладенні спірного договору було дотримано його умови та форму, автомобіль VOLVO S40 1998 року випуску, що є предметом вказаного договору, переданий у власність ОСОБА_2 ОСОБА_3 та зареєстрований в установленому законом порядку. Доводи скаржниці про відсутність факту передачі коштів та волевиявлення ОСОБА_2 на передачу ОСОБА_3 автомобіля є голослівними та не підтверджуються належними та допустимими доказами. Натомість, колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду першої інстанції від 02.02.2021 ОСОБА_2 не оскаржувалось, що свідчить про його згоду з висновками суду. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що укладений між відповідачами договір є фіктивним, оскільки він укладений без мети настання визначених у ньому умов, а сторони договору мали інші цілі, ніж передбачені договором. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, у тому числі у разі його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 704/1184/17, від 02.05.2018 у справі № 910/9291/17. За змістом пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009, в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Особа, яка звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину. Тобто, обов`язок по доказуванню обставин, викладених у позові лежить саме на позивачці (постанова Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 127/1131/17). Обставини, на які посилається ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджені. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню». Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 76-81, 89 ЦПК України, встановивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, цей договір є реально виконаним, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова Повний текст постанови складений 20.05.2021.