Постанова КЦС ВС № 344/9129/15-ц

Постанова Іменем України 13 травня 2021 року м. Київ справа № 344/9129/15-ц провадження № 61-1690св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Максюти І. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 15 жовтня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 105 000 доларів США під 12,9 % річних, строком до 14 жовтня 2022 року. На забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, 15 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання зобов`язалась відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли із основного договору. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 16 червня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 143 714,70 доларів США та 571 176,22 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, яку банк просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Тисменицького районного суду від 14 листопада 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 143 714,70 доларів США заборгованості за договором кредиту, 571 176,22 грн пені та з кожного по 1 827 грн витрат з оплати судового збору. Суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута солідарно з нього та поручителя у заявленому позивачем розмірі. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Справа судом апеляційної інстанції розглядалася неодноразово. Останньою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Тисменицького районного суду від 14 листопада 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 136 044,30 доларів США та 184 480,72 грн пені. В іншій частині позову до ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, стягуючи з позичальника заборгованість за кредитним договором, не врахував, що 22 грудня 2014 року банк змінив строк дії кредитного договору, надіславши на адресу відповідачів вимогу про дострокове повернення кредитних коштів із нарахованими на них процентами, а тому помилково стягнув проценти та пеню поза межами дії кредитного договору. Крім того, задовольняючи позов банку до ОСОБА_2 , місцевий суд не звернув уваги на те, що додатковою угодою до кредитного договору від 15 жовтня 2007 року, укладеною без згоди поручителя, збільшився розмір процентної ставки, а тому порука є такою, що припинена. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи У касаційній скарзі АТ «УкрСиббанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про припинення поруки, оскільки відповідальність поручителя, внаслідок укладення 15 жовтня 2007 року додаткової угоди до кредитного договору, не збільшилася. Також судом не враховано, що вимога про дострокове повернення кредиту від 22 грудня 2014 року не була отримана позичальником, а тому відповідно до пункту 6.2 договору строк повернення кредиту настає на 41 день з моменту направлення вимоги, тоді як суд визначив розмір заборгованості станом на 17 грудня 2014 року, який зазначений у цій вимозі. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 22 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 15 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11232017000, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 105 000 доларів США зі сплатою 12,9 % річних та кінцевим терміном повернення до 14 жовтня 2022 року. 15 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору кредиту, згідно з якою сторони внесли зміни до договору, зокрема, доповнили його додатком № 2 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту», додатком № 3 «Тарифи банку», доповнено пункт 3.5 підпунктом 3.5.5 щодо зобов`язань позичальника сплачувати на користь третіх осіб оплату нотаріальних дій, страхових платежів при укладенні угод страхування, оплату послуг суб`єктів оціночної діяльності, сплату державного мита, тощо. Також розділ 5 договору «Порядок зміни процентної ставки» доповнено пунктом 5.2, яким передбачено встановлення процентної ставки за користування кредитом у розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору, збільшення процентної ставки не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5 % для кредитів у іноземній валюті. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за основним договором № 11232017000, 15 жовтня 2007 року між акціонерним комерційно-інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11232017000-1П. Згідно з пунктом 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. 27 лютого 2009 року між сторонами кредитного договору укладено додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої змінено графік погашення кредиту. 27 лютого 2009 року між акціонерним комерційно-інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору поруки, відповідно до якої остання надала свою згоду на зміну основного зобов`язання, передбачену додатковою угодою від 27 лютого 2009 року № 1 до кредитного договору. 22 грудня 2014 року банк направив відповідачам вимоги щодо погашення простроченої заборгованості, разом із повідомленням про те, що у випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня з дати відправлення цієї вимоги про дострокове повернення кредиту, банк буде вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі. Відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 16 червня 2015 року, виникла заборгованість у розмірі 143 714,70 доларів США та 571 176,22 грн, з яких: 89 252,30 доларів США - тіло кредиту; 54 462,40 доларів США - проценти; 211 222,93 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 359 953,29 грн - пеня за прострочення сплати процентів (а. с. 30-39 т. 1).

Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ «УкрСиббанк» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо позичальника Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. При цьому згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Судами установлено, що кредит надавався позичальнику строком до 14 жовтня 2022 року. Використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом направлення 22 грудня 2014 року на адресу відповідачів вимоги про погашення усієї суми заборгованості на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня з дати відправлення цієї вимоги, банк змінив строк виконання зобов`язання з 14 жовтня 2022 року на 02 лютого 2015 року. Тобто, ПАТ «УкрСиббанк» використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Встановивши строк виконання зобов`язань 02 лютого 2015 року, банк продовжував нараховувати пеню та проценти після цієї дати, про що свідчить розрахунок заборгованості, у якому зазначені платежі нараховувались до 16 червня 2015 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору, а тому доводи банку в цій частині є безпідставними. Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18). Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зміну банком строку дії кредитного договору, однак не звернув уваги на зміст вимоги та положення пункту 6. 2 кредитного договору, відповідно до яких терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати у повному обсязі з 32-го календарного дня з дати одержання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту, а у випадку неотримання такої вимоги з 41-го дня з дати відправлення вимоги. Оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позичальником вимоги банку від 22 грудня 2014 року про дострокове повернення кредиту, то строк дії кредитного договору сплив 02 лютого 2015 року, тобто з 41-го дня з дати відправлення зазначеної вимоги. Однак, стягуючи проценти та пеню, суд апеляційної інстанції визначив їх розмір станом на 26 грудня 2014 року, не врахувавши, що строк дії кредитного договору сплив 02 лютого 2015 року. Так, відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 02 лютого 2015 року розмір заборгованості позичальника за процентами складав 48 082,53 доларів США, а розмір пені за прострочення сплати кредиту - 87 408,39 грн та пені за прострочення сплати процентів - 145 935,08 грн (а. с. 30-39 т. 1). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що з позичальника підлягає стягненню заборгованість у межах строку дії кредитного договору (з 15 жовтня 2007 року по 02 лютого 2015 року) у розмірі 137 334,83 доларів США та 233 343,47 грн, яка складається із: 89 252,30 доларів США - тіло кредиту; 48 082,53 доларів США - проценти; 87 408,39 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 145 935,08 грн - пеня за прострочення сплати процентів. Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині стягнення з позичальника кредитної заборгованості із визначенням її складових. Щодо поручителя Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2007 року між кредитором і позичальником, було внесено зміни до кредитного договору, зокрема розділ 5 договору «Порядок зміни процентної ставки» доповнено пунктом 5.2, яким передбачено встановлення процентної ставки за користування кредитом у розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору, збільшення процентної ставки не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5 % для кредитів у іноземній валюті. Припинення поруки пов`язане, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов`язаннях, в яких бере участь поручитель, збільшення процентної ставки у разі порушення позичальником умов кредитного договору, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком. За таких обставин, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що внесення змін додатковою угодою до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призводять до збільшення обсягу відповідальності останнього. При цьому положення договору поруки не містить інформації про можливість збільшення процентної ставки без повідомлення поручителя. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що зміни до кредитного договору стосовно збільшення процентної ставки у разі порушення позичальником умов кредитного договору із ОСОБА_2 погоджено не було, остання поручалася за виконання позичальником лише основного кредитного договору № 11232017000 і не поручалася за виконання умов додаткової угоди від 15 жовтня 2007 року, дійшов обґрунтованого висновку про припинення її поруки за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором перед АТ «УкрСиббанк», у зв`язку із чим правильно відмовив у задоволенні позову. Вказане відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2015 року (провадження № 6-1161цс15); від 20 квітня 2016 року (провадження № 6-2662цс15), та Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19). Доводи касаційної скарги про те, що обсяг відповідальності поручителя, внаслідок укладення 15 жовтня 2007 року додаткової угоди до кредитного договору, не збільшився, спростовуються вищевикладеним. Є також необґрунтованими аргументи касаційної скарги банку про те, що 27 лютого 2009 року банк та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору поруки, відповідно до якої остання надала свою згоду на подальшу зміну основного зобов`язання, оскільки вона була укладена вже після внесення змін до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя (15 жовтня 2007 року). У додатковій угоді до договору поруки від 28 лютого 2019 року процента ставка зазначена у розмірі 12,9% річних, тоді як додатковою угодою до кредитного договору від 15 жовтня 2007 року передбачено право банку збільшувати зазначений розмір до 5% річних і саме ці зміни не були узгоджені з поручителем. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог банку до поручителя ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити. Суму заборгованості за кредитним договором від 15 жовтня 2007 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» змінити, визначивши її у розмірі 137 334,83 доларів США та 233 343,47 грн, яка складається із: 89 252,30 доларів США - тіло кредиту; 48 082,53 доларів США - проценти; 87 408,39 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 145 935,08 грн - пеня за прострочення сплати процентів. В іншій частині постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович