Постанова 4855 № 826/5043/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5043/16 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Лічевецького І.О. За участю секретаря: Кондрат Л.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністратиівного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року, суддя Аверкова В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 02.03.2016 року №253-ц, поновити її на роботі в органи прокуратури, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та зобов`язати вчинити дії. Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного с уду від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позову було відмовлено. Відповідно до постанови Верховного Суду від 04 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 216 року скасовано, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, скасування наказу задоволено. Справу за позовом ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Офісу Генеральної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 144 466,40 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить змінити судове рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на її користь за періолд з 02.03.2016 року по 04.09.2020 року, визначивши його з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадового окладу в розмірі 2 403 499,91 грн. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши осіб, що з`явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як убачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Верховного Суду від 04 вересня 2020 року поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника управління організації ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та статичної інформації - начальника відділу організації ведення Єдиного реєстру Генеральної прокуратури України з 03.03.2016 року. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - «Порядок №100»). Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку №100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Згідно з абзацом першим пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Абзацом другим пункту 10 Порядку №100 передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули, починаючи з дня незаконного звільнення до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі. Водночас середньоденна заробітна плата (для цілей визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням (розрахунковий період) і кількості робочих днів у такому періоді. Аналіз абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв`язку з абзацами першим, другим пункту 10 Порядку №100 дає підстави для висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін. Разом з тим, підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення. Заробітна плата позивача, з якої необхідно виходити для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стосується 2 місяців перед звільненням, тобто січень-лютий 2016 року. Згідно довідки Офісу Генерального прокурора від 16.10.2020 року заробітна плата позивачки перед звільненням, а саме за січень-лютий 2016 року становила 40 655,86 грн (18073,06 грн + 22 582,80 грн). Середньоденний розмір заробітної плати становив 1016,40 грн (40 655,86 грн: 40 днів). Як встановлено колегією суддів, всі підвищення посадових окладів в Генеральній прокуратурі України та в Офісі Генерального прокурора відбулися з 01.12.2015 року, з 06.09.2017 року та з 16.01.2020 року. Позивачку було звільнено з роботи 03.03.2016 року. Як зазначено у відзиві на апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у довідці від 16.10.2020 року №21-1203зп, підвищення, яке відбулося з 01.12.2015 року, було враховано. Зазначену обставину предсставник відповідача підтвердив в ході апеляційного розгляду справи. Позивачка також пояснила, що у січні-лютому 2016 року отримала зарплату з відповідними підвищеннями, проте, вважає, що під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно застосувати коофіцієнти підвищення, які мали місце після її звільнення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що перед звільненням позивачка у січні та лютому 2016 року отримала заробітну плату вже із урахуванням відповідних підвищень, а тому підстав для врахування у розрахунку зарплати відповідних підвищень зарплати з 01.12.2015 року, не має. Щодо врахуванням під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу наступних підвищень, які мали місце в Офісі Генерального прокурора, зокрема з 06.09.2017 року та з 16.01.2020 року, то колегія суддів не вбачає підстав для їх врахування з огляду на те, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом було взято до уваги зарплату, яку отримувала позивача перед звільненням, уже з урахуванням відповідного підвищення. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Лічевецький І.О.