Постанова 4854 № 400/6002/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/6002/20 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Кравця О.О., Зуєвої Л.Є., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року, прийняте у складі суду судді Лісовської Н.В. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування реєстрації; зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 , в якому просила суд: - визнати недійсною та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку кв. АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24 січня 2020 року, здійсненої на підставі рішення Южноукраїнського міського суду від 10 грудня 2019 року у справі № 486/1529/18 від 19 лютого 2020 року, яке є нечинним та скасовано; - зобов`язати Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області зареєструвати право власності ОСОБА_1 на Ѕ частку кв. АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що державним реєстратором відповідача протиправно 24.01.2020 року зареєстровано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 за заявою ОСОБА_2 на підставі Рішення № 486/1529/18 від 10.12.2019 року Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, яке скасовано Рішенням від 19.07.2020 року Апеляційного суду Миколаївської області. А відтак, Позивач вважає, що її порушене право має бути відновлене шляхом скасування запису та рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано Рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 № 50846900 від 28.01.2020 року, вчинене Центром надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, яким внесено запис № 35218870 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до винесення неправосудного рішення, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що в даному випадку предметом розгляду у справі №400/6002/20 Миколаївського окружного адміністративного суду був спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На думку апелянта, даний спір є цивільно-правовим, що виключає можливість його розгляду адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства, тому вирішення таких спорів має здійснюватися за правилами цивільного судочинства. Крім того, за доводами апелянта, судом першої інстанції було засновано норми підзаконних нормативно-правових актів, які на момент виникнення спірних правовідносин втратили чинність. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивачка ОСОБА_1 та Відповідач 2 ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Кожному із співвласників належить Ѕ частки зазначеної квартири. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10.12.2019 року у справі № 486/1529/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 «Про припинення права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 » право власності ОСОБА_1 на Ѕ частки вищезазначеної квартири було припинено та визнано право власності ОСОБА_2 ще й на Ѕ частки квартири, яка належить позивачу. 24.01.2020 року ОСОБА_2 отримала в канцелярії Южноукраїнського міського суду Миколаївської області копію рішення від 10.12.2019 року у справі № 486/1529/18 з відміткою про набрання рішенням законної сили з 21.01.2020 року (а. с. 13-15). Позивачем стверджується та не заперечується відповідачем, що 08.01.2020 року до Миколаївського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на вищезазначене рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області. А отже, в силу положень ст. 273 ЦПК України, рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області суду від 10.12.2019 року № 486/1529/18 станом на дату проведення реєстраційних дій по реєстрації права власності (28.01.2020 року) є таким, що не набрало законної сили. 24.01.2020 року ОСОБА_2 звернулась до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська із заявою про реєстрацію її права власності на іншу 1\2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належала позивачці до ухвалення рішення Южноукраїнським міським судом Миколаївської області. На підставі заяви ОСОБА_2 та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області № 486/1529/18 від 10.12.2019 року з відміткою про набрання законної сили рішенням 21.01.2020 року Центр надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська 1 28.01.2020 року прийняв рішення № 50846900 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису № 35218870) (а. с. 11). 19.02.2020 року Миколаївський апеляційний суд виніс постанову по справі № 486/1529/18, якою скасував рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10.12.2019 року в частині задоволення вимог про припинення права власності на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації та визнання права власності та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 (а. с. 16-19). Після отримання копії постанови Миколаївського апеляційного суду позивач звернулась до ЦНАП із заявою про перереєстрацію права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , тобто фактично повернення сторін у попередній стан. Але відповідач листом від 24.09.2020 року відмовив позивачеві у перереєстрації права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що в Постанові Апеляційного суду Миколаївської області не зазначено (у резолютивній частині) про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 . Позивач з метою захисту свого порушеного права звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартир АДРЕСА_2 та ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської по справі № 486/574/20 від 17.07.2020 року, яка залишена без змін Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 27.08.2020 року в позові ОСОБА_3 відмовлено. При цьому суди зазначили, що право власності ОСОБА_3 не припинялося на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 , а відтак, відсутній предмет спору (а. с. 20-21). Вважаючи що наявні підстави для визнати недійсною та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку кв. АДРЕСА_1 , позивач звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом. До суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_3 вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, та зокрема зазначає, що відмова ЦНАП міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області в реєстрації права власності позбавляє позивача захисту права власності на належну їй частку квартири, так як суду загальної юрисдикції спору про право власності не вбачає. Крім того, до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якій відповідач вказує, що підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції вважає незаконним та необґрунтованим. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутній спір про право власності між сторонами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки цей спір вже вирішений судами за правилами цивільного судочинства. За висновками суду, через недобросовісну поведінку ОСОБА_2 , а саме: надання у ЦНАП рішення Южноукраїнського міського суду № 486/1529/18 від 10.12.2019 року, яке фактично не набрало законної сили, ОСОБА_2 фактично отримала право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цілому. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що реєстрація права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 на підставі Рішення суду № 486/1529/18, яке на 28.01.2020 року (час вчинення запису про реєстрацію права власності) не набрало законної сили, вчинена відповідачем неправомірно та належить скасуванню. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та ін.). Предметом позову у цій справі є Рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 № 50846900 від 28.01.2020 року. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що державним реєстратором Відповідача протиправно 24.01.2020 року зареєстровано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 за заявою ОСОБА_2 на підставі Рішення № 486/1529/18 від 10.12.2019 року Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, яке скасовано Рішенням від 19.07.2020 року Апеляційного суду Миколаївської області. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п`ятої статті 3 зазначеного Закону). Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Слід зазначити, що наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права ОСОБА_2 . Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний. Висновки суду першої інстанції, що спір про право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , який є об`єктом оскаржуваного рішення Державного реєстратора, вже вирішено судами, колегія суддів відхиляє, оскільки розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб`єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства(такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб`єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ЦПК України в порядку цивільного судочинства. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було помилково зроблено висновок про підсудність даної справи адміністративному суду, оскільки відповідний спір повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства місцевим районним судом. Згідно п.1 ч. 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У відповідності до вимог ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 319 КАС України передбачено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Частиною 3 ст. 319 КАС України встановлено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 238, 239, 292, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування реєстрації; зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування реєстрації; зобов`язання вчинити певні дії закрити. Роз`яснити позивачу, що протягом десяти днів з дня отримання повного тексту даної постанови вона має право звернутись до П`ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією для розгляду в порядку цивільного судочинства. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець Суддя: Л.Є. Зуєва