Постанова Львівський апеляційний суд № 450/735/18

Справа № 450/735/18 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А. Провадження № 22-ц/811/4077/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м.Львів Справа № 450/735/18 Провадження № 22ц/811/4077/19 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю: представника відповідача Федака Р.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене у м.Пустомити 2 липня 2019 року у складі судді Кукси Д.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» про стягнення шкоди,- встановив: 13 березня 2018 року позивач звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 14 березня 2015 року сталася ДТП з участю автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував він (позивач), та автомобіля МERCEDES - BENZ SPRINTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Відповідно до протоколу Серії АП1 №816751 про адміністративне правопорушення від 14 березня 2015 року дії ОСОБА_3 у ДТП кваліфіковані за ст. 124 КУпАП. Зазначає, що зіткнення автомобілів спричинені маневрами ОСОБА_3 , які здійснювались з порушеннями Правил дорожнього руху. На час ДТП транспортний засіб ОСОБА_3 забезпечено у ПАТ «Страхове товариство «Іллічівське» полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС9619129. Зазначає, що він (позивач) після ДТП звернувся до ПрАТ «СТ «Іллічівське» із заявою щодо виплати йому страхового відшкодування у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка є страховим випадком відповідно до умов договору. Відповідно до висновку № 198 експертного автотоварознавчого дослідження вартість відновлювального ремонту його автомобіля становить 332 818,72 грн., ринкова вартість автомобіля - 313 728,41 грн., вартість матеріального збитку 313 728,41 грн. Стверджує, що жодних виплат на його користь з метою відшкодування заподіяних збитків не проводилось. Відновлювальний ремонт його автомобіля проведений у серпні 2015 року спеціалістами ТзОВ «Алекс со». Просить позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ПАТ «СТ «Іллічівське» на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 50 000 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача майнову шкоду у розмір 220 817,21 грн. Проведено розподіл судових витрат. Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вважає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що його вина у вчиненні ДТП не доведена належними доказами, до адміністративної відповідальності він не притягувався. 10 березня 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, оглянувши адміністративну справу № 450/738/15-п, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити. Відповідно до частини першої статті13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 14 березня 2015 року на 10 км+450 м автомобільної дороги «Західний обхід Львова» з участю автомобілів VOLKSWAGEN JETTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та автомобіля МERCEDES - BENZ SPRINTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 . Внаслідок цієї ДТП транспортні засоби отримали технічні ушкодження. Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Суд зазначив, що, надаючи оцінку результатам проведеного дослідження щодо спроможності з технічної точки зору показань водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в частині особливостей руху мікроавтобуса МERCEDES - BENZ SPRINTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , до моменту зіткнення, механізму його зближення з автомобілем VOLKSWAGEN JETTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням позивача та механізму розвитку ДТП із урахуванням схеми місця ДТП, листа Служби автомобільних доріг Львівської області від 12 квітня 2016 року № 03-1663/05-Зв, та показів свідка ОСОБА_4 , згідно яких перед початком руху водієм мікроавтобуса ОСОБА_3 , здійсненням маневру повороту ліворуч через зустрічну смугу руху, навпроти заїзду до ПП «Автокомпані» його об`їхав з лівого боку автопоїзд, що свідчить про технічну неспроможність показів водія ОСОБА_3 щодо розвитку подій, а саме: включення ним за 300 м покажчика повороту ліворуч та розміщення його автомобіля на проїзній частині дороги в момент початку маневру повороту ліворуч в крайній лівій частині до осьової роздільної лінії дороги, що у свою чергу дає підстави зробити висновок про те, що перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджує водій ОСОБА_1 . Таким чином, у даній дорожній ситуації водій ОСОБА_3 повинен був керуватися вимогами п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «дати дорогу»; «небезпека я руху»); 2.3 (підпунктів «б» та «д»); 9.2; 9.4; 10.1 та 10.4 ПДР України, у відповідності до яких водій ОСОБА_3 перед виконанням маневру повороту ліворуч не з відповідного крайнього положення на ділянці, де не було перехрестя, повинен був належно переконатися у безпеці дорожнього руху; дати дорогу автомобілеві «Фольксваген» під керуванням водія ОСОБА_1 , а після цього увімкнути світловий покажчик повороту ліворуч та виконати вказаний маневр. З урахуванням встановлених обставин та висновків експертного дослідження водій ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення керованого ним автомобіля із мікроавтобусом шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, що свідчить про те, що дії водія ОСОБА_1 відповідали технічним вимогам п.п. 1.5; 1.10; 2.3 (підпункту «б») та 12.3 ПДР України та не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП, що в свою чергу свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам п.п. 1.5; 1.10; 2.3 (підпунктів «б» та «д»); 9.2; 9.4; 10.1 та 10.4 ПДР України, перебуває у причинному зв`язку з подією даної дорожньо-транспортної пригоди. Отже, вина водія ОСОБА_3 , який керував транспортним засобом (мікроавтобусом) МERCEDES - BENZ SPRINTER, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у скоєні дорожньо-транспортної пригоди доведена. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «СТ «Іллічівське» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно полісу № АС9619129. Відповідно до висновку № 198 експертного автотоварознавчого дослідження ринкова вартість автомобіля позивача, від виявлених на момент огляду 17 березня 2015 року його пошкоджень внаслідок ДТП 14 березня 2015 року, в цінах станом на час ДТП становить 313 728, 42 грн.; вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля, з врахуванням особливостей його стану та пошкоджень, які виявлені на момент огляду, становить 313 728, 42 грн.; ліквідаційна вартість працездатних складових автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , після його пошкодження в ДТП, з врахуванням особливостей його стану та пошкоджень, які виявлені на момент огляду, в цінах станом на час проведення дослідження, без врахування ПДВ становить 42 911, 20 грн. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 22, частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно із статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах. Положення статті 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 зазначеного Кодексу, у зв`язку із чим перевага в застосуванні повинна надаватися спеціальній нормі. Вирішуючи спори, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, належить виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 ЦК України). Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої таку завдано. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини. У разі випадкового заподіяння шкоди, тобто коли зіткнення транспортних засобів є наслідком випадкового збігу обставин, збитки несе потерпілий, оскільки відсутні правові підстави для покладання відповідальності на іншу сторону. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей. Таким чином, правила щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, встановлені статтею 1188 ЦК України, згідно частини першої якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Суд першої інстанції зазначив, що разом з іншим ним застосовано до даних правовідносин вимоги статті 1188 ЦК України, яка регулює порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Однак, положень цієї норми матеріального права суд фактично не врахував. У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначив наступне. У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України). З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок спростування презумпції вини шляхом доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу. Такий висновок суду першої інстанції суперечить положенням статті 1188 ЦК України, яка є спеціальною і має перевагу у застосуванні щодо спірних правовідносин. Тому, з урахуванням п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, в порядку, передбаченому ЦПК. В мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено, що ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився та не скористався своїм правом довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень відповідно до статті 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї невинуватості і не довів, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутність постанови про притягнення відповідача ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не свідчить про відсутність підстав для його цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки його вина підтверджена належними та допустимими доказами по справі, а його дії щодо порушень Правил дорожнього руху знаходились у причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою. Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відтак,положень статті 1188 ЦК України, яка є спеціальною нормою, суд фактично не врахував. З урахуванням приписів зазначеної норми права, суд у встановленому законом порядку на підставі відповідних доказів повинен був дослідити обставини щодо наявності вини відповідача ОСОБА_3 , оскільки вимога про стягнення з нього майнової шкоди задоволена. Судом зазначено, що у відповідності із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однак ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився та не скористався таким своїм правом, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своєї невинуватості і не довів, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини. Є встановленим, що підготовче судове засідання у справі призначено на 21 травня 2018 року (т.1 а.с.103). 17 травня 2018 року позивач подав заяву про відкладення судового засідання і таке 21 травня 2018 року не відбулося, розгляд справи відкладено на 20 червня 2018 року. У цей день судове засідання не відбулося у зв`язку з неявкою сторін та відкладено на 16 липня 2018 року (т.1 а.с.107-108,113). 16 липня 2018 року ОСОБА_3 був присутній у підготовчому судовому засіданні, у якому розгляд справи призначено на 2 жовтня 2018 року, цього дня судове засідання не відбулося у зв`язку з хворобою головуючого по справі (т.1 а.с.119-120,123). Згідно довідки від 12 листопада 2018 року у цей день судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого у відпустці, про зазначене судове засідання ОСОБА_3 не був повідомлений належним чином. У судовому засіданні 25 січня 2019 року оголошено перерву до 13 березня 2019 року за клопотанням ОСОБА_3 . У цей день розгляд справи не проводився у зв`язку з хворобою головуючого (т.1 а.с.145,150). Про судове засідання, призначене на 17 травня 2019 року, у якому розпочато розгляд справи по суті, ОСОБА_3 не був повідомлений належним чином, оскільки направлена йому судова повістка повернулася до суду без вручення з відміткою про наявність інших причин, що не дали змоги виконати обов`язку щодо пересилання поштового відправлення. У судовому засіданні 17 травня 2019 року оголошено перерву до 2 липня 2019 року для виклику відповідача (т.1 а.с.153,167-168). Направлена судова повістка повернута до суду без вручення відповідачу ОСОБА_3 з відміткою про наявність інших причин, що не дали змоги виконати обов`язку щодо пересилання поштового відправлення (т.1 а.с.171-172). У судовому засіданні 2 липня 2019 року ухвалено заочне рішення, яке оскаржується. Відповідно до частин 1 і 2 статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи; у разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Умови, передбачені статтею 280 ЦПК України, у цій справі одночасно не існували. Відтак, у суду не було підстав ухвалювати заочне рішення. Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, зокрема, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, обов`язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. При цьому питання вини цієї особи при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди підлягає дослідженню та вирішенню під час розгляду справи про цивільно-правові наслідки її дій. Постанова у справі про адміністративне правопорушення від 25 липня 2018 року не ухвалювалася відносно відповідача (водія ОСОБА_3 ), а стосувалася позивача ОСОБА_1 (т.1 а.с.130-135). Згідно постанови судді Радехівського районного суду Львівської області від 10 червня 2016 року матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 за статтею 124 КУпАП повернуто до Відділу управління превентивної діяльності Головного управління національної поліції у Львівській області для доопрацювання і проведення дій, направлених на здобуття доказів вчинення адміністративного правопорушення і вини ОСОБА_3 (т.2 а.с.88-89). Постановою судді цього суду від 30 березня 2018 року, залишеною без змін постановою судді Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2018 року, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП. В мотивах постанови вказано, що відповідно до частини сьомої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при закінченні на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Постанова судді апеляційного суду мотивована тим, що пункт сьомий статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративне правопорушення. Крім того, формулювання абзацу першого статті 247 КУпАП дозволяє дійти висновку, що встановлення юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні. Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визнання вини. Таким чином, вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається (т.2 а.с.90-92). Відповідач ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14 березня 2015 року, не притягувався. У протоколі про адміністративне правопорушення від 14 березня 2015 року серії АП1 № 816675 зазначено, що водій ОСОБА_1 не врахував дорожньої обстановки (дощ) не вибрав безпечної швидкості руху і при виникненні небезпеки для руху, яку водій об`єктивно спроможний виявити, не вживав заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або об`їзду перешкоди, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом під керуванням водія ОСОБА_3 (аркуш 1 адміністративної справи № 450/738/15п, далі - адміністративна справа). У протоколі про адміністративне правопорушення від 14 березня 2015 року серії АП1 №816751 від 14 березня 2015 року зазначено, що водій ОСОБА_3 під час виконання повороту ліворуч не переконався в безпеці маневру, в результаті чого відбулося зіткнення транспортних засобів (а.3 адміністративної справи). У постанові судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 липня 2018 року, прийнятої за результатами розгляду матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 зазначено, що з метою повного та всебічного з`ясування фактичних обставин справи, встановлення технічної спроможності показів учасників ДТП щодо механізму розвитку події експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову автотехнічну експертизу № 57 (висновок від 17 травня 2018 року). Висновком судової автотехнічної експертизи № 57 від 17 травня 2018 року, проведеної в адміністративній справі № 450/738/15-п за статтею 124 КУпАП стосовно водія ОСОБА_1 , стверджується наступне. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_1 , то у такій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був керуватися технічними вимогами п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «б») та 12.3 ПДР України, у відповідності до яких вказаний водій повинен був своєчасно застосувати екстрене гальмування (як спосіб зупинки у межах найкоротшої, з можливих, віддалі) із моменту, коли мікроавтобус із правого узбіччя почав рухатися справа наліво у бік смуги руху автомобіля «Фольксваген», оскільки, з технічної точки зору, саме з цього моменту виникла небезпека для руху водієві ОСОБА_1 для заданого цим водієм варіанту розвитку механізму пригоди. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_3 , то у такій дорожній ситуації водій ОСОБА_1 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «безпечна дистанція»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпунктів «б»; «д»); 12.3 та 13.1 ПДР України, у відповідності до яких водій ОСОБА_1 повинен був своєчасно застосувати гальмування із моменту, коли він мав можливість виявити, що попереду на цій же смузі у попутному напрямку рухається із меншою швидкістю мікроавтобус «Мерседес», і ця ситуація вимагала від водія вказаного легкового автомобіля своєчасного зменшення швидкості руху та вибору безпечної дистанції між вказаними транспортними засобами. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_1 , то у такій дорожній ситуації водій ОСОБА_3 повинен був керуватися технічними вимогами п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «дати дорогу»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпунктів «б» та «д»); 9.2; 9.4; 10.1 та 10.4 ПДР України, у відповідності до яких водій ОСОБА_3 перед виконанням маневру повороту ліворуч не з відповідного крайнього положення на ділянці, де не було перехрестя, повинен був належно переконатися у безпеці дорожнього руху; дати дорогу автомобілеві «Фольксваген» під керуванням водія ОСОБА_1 , а після цього увімкнути світловий покажчик повороту ліворуч та виконати вказаний маневр. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_3 , то у такій дорожній ситуації водій ОСОБА_3 повинен був, з технічної точки зору, керуватися вимогами п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 9.2; 9.4 ; 10.1; 10.4 ПДР України, у відповідності до яких водій, виконуючи маневр повороту ліворуч зі своєї смуги руху (тобто не з правого узбіччя), повинен був своєчасно увімкнути світловий покажчик повороту ліворуч, переконатися у безпеці виконання маневру (зокрема у відсутності автомобілів, які виконували обгін мікроавтобуса «Мерседес», і виконати маневр повороту ліворуч на прилеглу територію. При заданих водієм ОСОБА_1 вихідних даних вказаний водій не мав технічної можливості уникнути зіткнення керованого ним автомобіля «Фольксваген-Джетта» із мікроавтобусом «Мерседес-Бенц» шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. Такий висновок, у свою чергу, дає підстави даній експертизі зробити висновки про те, що якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_1 , то дана експертиза не має підстав стверджувати, що у такій дорожній ситуації дії водія ОСОБА_1 не відповідали технічним вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «б») та 12.3 ПДР України. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_1 , то у такій дорожній ситуації дії водія ОСОБА_3 , з технічної точки зору, не відповідали вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «дати дорогу»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпунктів «б» та «д»); 9.2; 9.4; 10.1 та 10.4 ПДР України. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_3 , то у такій дорожній ситуації, з технічної точки зору, немає підстав стверджувати, що у такій дорожній ситуації дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 9.2; 9.4 ; 10.1; 10.4 ПДР України. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_3 , то у такій дорожній ситуації, з технічної точки зору, дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «безпечна дистанція»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпунктів «б»; «д»); 12.3 та 13.1 ПДР України. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_1 , то у такій дорожній ситуації у причино-наслідковому зв`язку з фактом даної ДТП, з технічної точки зору, перебувають невідповідності дій водія ОСОБА_3 вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «дати дорогу»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпунктів «б» та «д»); 9.2; 9.4; 10.1 та 10.4 ПДР України. Якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як про це стверджував водій ОСОБА_3 , то у такій дорожній ситуації у причино-наслідковому зв`язку з фактом даної ДТП, з технічної точки зору, перебувають невідповідності дій водія ОСОБА_1 вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «безпечна дистанція»; «небезпека для руху»); 2.3 (підпунктів «б»; «д»); 12.3 та 13.1 ПДР України. З технічної точки зору, небезпека для руху водієві, який здійснює рух у відповідності до вимог ПДР України, виникає з моменту, коли він має об`єктивну можливість побачити, що із певного моменту розвитку дорожньої ситуації дії іншого учасника руху починають не відповідати вимогам згаданих Правил. Для варіанту розвитку механізму ДТП, заданого водієм автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 , таким моментом, з технічної точки зору, мав би бути момент, коли мікроавтобус «Мерседес» із правого узбіччя почав рухатися справа наліво на смугу руху згаданого автомобіля «Фольксваген». В цей же час, якщо перед зіткненням дорожня ситуація складалась так, як це було задано водієм ОСОБА_3 , то у такій дорожній ситуації небезпека для руху водієві автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 , з технічної точки зору, мала б виникнути з моменту, коли він мав можливість виявити, що попереду на цій же смузі у попутному напрямку рухається із меншою швидкістю мікроавтобус «Мерседес», і ця ситуація вимагала від водія вказаного легкового автомобіля своєчасного зменшення швидкості руху та вибору безпечної дистанції між вказаними транспортними засобами. Суд першої інстанції вибірково взяв до уваги як належні та допустимі докази вини відповідача у ДТП висновки проведених в межах справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , а не щодо ОСОБА_3 , які не є категоричними і однозначними, оскільки допускають різні варіанти причин настання ДТП; та на їх підставі прийшов до висновку, що причиною настання дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої спричинено технічні ушкодження автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є факт невідповідності дій водія ОСОБА_3 вимогам Правил дорожнього руху, а відтак внаслідок його неправомірних дій було завдано шкоду майну позивача. Таким чином суд першої інстанції взяв до уваги висновки експертизи, які враховують вихідні дані однієї сторони (позивача) та не врахував інші висновки, які також містить ця експертиза. Окрім того, жодна з експертиз, проведених у адміністративній справі № 450/738/15-п за статтею 124 КУпАП стосовно водія ОСОБА_1 не визначила однозначно з чиєї вини сталося зіткнення транспортних засобів, а саме: що з технічної точки зору стало причиною ДТП. Частковоприйнявши висновок експертизи з іншої справи, суд першої інстанції не виконав вимог статей 12, 76-82 ЦПК України та статті 103 цього Кодексу, згідно якої для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу. Суд першої інстанції зробив висновок про наявність вини відповідача у настанні ДТП, хоч вирішення цього питання з технічної точки зору потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких неможливо встановити обставини, що мають значення для справи. З постанови у адміністративній справі від 25 липня 2018 року не вбачається, що судом встановлені обставини, які є підставою для визначення вини відповідача ОСОБА_3 і причинно-наслідкового зв`язку між його діями та спричиненням шкоди. Тому питання щодо вини конкретного учасника ДТП повинно вирішуватися за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів цивільної справи. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому правило презумпції невинуватості одержує пряме втілення в нормах інших галузей права, зокрема щодо адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху. Отже, особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку. На підтвердження висновків суду першої інстанції щодо вини водія ОСОБА_3 у зіткненні автомобілів не можуть бути взяті висновки експертиз, проведених у іншій справі, які не є категоричними та однозначними. У цій справі експертизи не проведені. Суд першої інстанції у мотивах оскаржуваного рішення зазначив як доказ пояснення свідка ОСОБА_4 . Цей свідок судом не допитаний, пояснення у нього відібрав працівник поліції 8 червня 2016 року в межах адміністративної справи. Свідок не попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань, не приведений до присяги. Свідок надав пояснення щодо дорожньої обстановки, яка складалася перед ДТП і пояснив, що це він спостерігав 14 березня 2015 року з території Приватного підприємства «Avto&company» при налагодженні телебачення для зазначеного підприємства (т.1 а.с.88-89). З листа Приватного підприємства «Avto&company» № 01/11/2017 від 16 листопада 2017 року вбачається, що станом на 14 березня 2015 року це підприємство ще не існувало і створене лише 27 квітня 2016 року (а.139-147 адміністративної справи №450/738/15-п). З листа Служби автомобільних доріг у Львівській області № 03-1663/05-3в від 12 квітня 2016 року вбачається, що на ділянці дороги, де сталася ДТП, відсутні перехрестя, погодження на влаштування виїздів/заїздів на прилеглі території та встановлення дорожніх знаків не видавались (т.1 а.с.97). Однак із протоколів додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 8 червня 2016 року та схем до них вбачається наявність заїзду на територію ПП «Avto&company» (т.1 а.с.79-86), тобто фактично такий заїзд існує. Судом не врахована позиція, висловлена Верховним Судом України у пунктах 3 і 4 постанови № 6 Пленуму від 27 березня 1992 року, що міра відповідальності за шкоду, заподіяну при взаємодії джерел підвищеної небезпеки, при наявності вини обох володільців визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування. Таким чином, розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у справі, суд не звернув уваги та не надав належної правової оцінки тим обставинам, що шкода, заподіяна внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки і питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому, повинно вирішуватися з урахуванням шкоди, спричиненої в результаті взаємодії джерел підвищеної небезпеки. Для визначення межі відповідальності та розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, суду належить встановити наявність та форму вини водіїв автомобілів, що були учасниками ДТП, обставини скоєного ДТП. Колегія суддів при вирішенні спору виходить з доказів, що надані сторонами. Докази, які б достовірно підтверджували вину водія ОСОБА_3 у порушенні Правил дорожнього руху, що стало причиною ДТП, у матеріалах справи відсутні. Вина цього відповідача по скоєнню ДТП не була доведена в законному порядку, а отже його вина відсутня. В решті рішення не оскаржене і не переглядається. З урахуванням меж перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду, яке ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, не можна визнати законними й обґрунтованим. Відтак, це рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові щодо відповідача ОСОБА_3 . Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача в користь позивача. В користь відповідача підлягає стягненню з позивача судовий збір в розмірі 3 844,80 грн., який був сплачений при подачі апеляційної скарги. Керуючись: ст. ст. 141, 367, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Пустомитівського суду Львівської області від 2 липня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 220 817, 21 грн. та 2 563, 17 грн. судового збору, - скасувати та в цій частині прийняти нове рішення про відмову в позові. В решті рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) в користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) 3 844, 80 грн. (три тисячі вісімсот сорок чотири грн. 80 коп.) судового збору,сплаченого відповідачем при подачі апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 18 травня 2021 року. Головуючий Судді