Постанова 4824 № 367/284/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/284/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/6574/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М., за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Орел Руслани Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2021 року у складі судді Кравчук Ю.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулась у суді із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №3246/2020/2318281 від 27 листопада 2020 року та зобов`язати ОСОБА_3 передати ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Toyota», модель «Corolla», 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , ключі від цього транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію цього транспортного засобу. Разом із позовною заявою, ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на транспортний засіб марки «Toyota», модель «Corolla», 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 . Заява обґрунтована тим, що 23 грудня 2016 року під час шлюбу було придбано у спільну власність вищевказаний автомобіль марки «Toyota» 14 травня 2020 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/4142/19 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 серпня 2020 року позивач надіслав на адресу відповідача заяву про поділ майна та визначення порядку користування ним, яку було отримано 28 серпня 2020 року. відповідь на яку не було отримано, у зв`язку з чим 26 жовтня 2020 року звернулася до Ірпінського міського суду Київської області про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування спільним майном. 03 грудня 2020 року позивачці стало відомо, що ОСОБА_1 як продавець і ОСОБА_3 як покупець уклали в Територіальному сервісному центрі № 3246 РСЦ ГСЦ МВС в Київській області Договір купівлі-продажу транспортного засобу №3246/2020/2318281 від 27 листопада 2020 року, за умовами якого продавець відчужив на користь покупця транспортний засіб марки «Toyota», модель «Corolla», 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 . Зі слів позивача, вищезазначене свідчить про спробу відповідача уникнути можливого виконання рішення суду про поділ автомобіля в іншій справі, а дата договору в день винесення ухвали суду, ставить під сумнів реальність намірів його продажу, тому існує висока ймовірність подальшого відчуження автомобіля з метою неможливості виконання судового рішення за новим позовом та формування добросовісності набуття автомобіля наступними набувачами. Також, позивач вказує, що забезпечення позову не призведе до негативних наслідків для відповідача ОСОБА_3 чи завдання йому матеріальних збитків, а тому й немає необхідності у застосуванні зустрічного забезпечення. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. В апеляційній скарзі адвокат Орел Р.В. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, заява про забезпечення позову подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України, а саме: ч.ч. 2,5,6, що було підставою для її повернення. Вказано, що між позивачем та відповідачем була домовленість про продаж спірного автомобіля та компенсацію вартості частки у грошовому виразі, про що відповідач не заперечує та має намір компенсувати, оскільки спільне користування не можливе. Зазначено, що оскільки у відповідача була письмова заява позивача про згоду на отримання грошової компенсації своєї частки автомобіля, то відповідач знайшов покупця, який є добросовісним набувачем та продав вказаний автомобіль. На момент отримання повідомлення про розгляд справи № 367/6916/20 позивач вже не був власником автомобіля. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Колегія суддів вислухавши пояснення адвоката Орел Р.В. в інтересах ОСОБА_1 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, адвоката Воронко В.В. в інтересах ОСОБА_3 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення,вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну такою, що не підлягає задоволенню, враховуючи таке. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 районний суд виходив з підстав її обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення ЄСПЛ «Beles and others v. The Czech Republic», 12/11/2002, § 49). Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У відповідності до п. 2 ч. 1ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом заборони вчиняти певні дії. Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2019 року у справі № 824/239/2018). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц. Також у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 569/2011/18 зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Із матеріалів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин є майно, а саме: транспортний засіб марки «Toyota», модель «Corolla», 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 власником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується відповіддю Головного сервісного центру МВС від 02 жовтня 2020 року №31/1277оу. Позивачка вказує, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, яке без згоди співвласника спірного рухомого майна передано відповідно до договору купівлі-продажу № 3246/2020/2318281 від 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 покупцеві ОСОБА_3 . Позивачка доводить, що між сторонами виник спір щодо неправомірності переходу спірного майна до іншої особи. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивачка просить накласти арешт на спірне майно та заборонити вчиняти певні дії. Очевидно, що в разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та забороною вчиняти певні дії є ризики, оскільки існує спір щодо майна, право власності на яке має відповідач і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача. У випадку невжиття заходів забезпечення позову та за умови ухвалення судового рішення на користь позивача виконати таке рішення буде складно або взагалі неможливо, адже під час розгляду справи по суті спірне майно може бути будь-яким способом відчужене третім особам або проведені певні зміни щодо його конфігурацій, що ставить під загрозу виконання майбутнього судового рішення, знову ж таки, у випадку задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, є співмірними заявленим позовним вимогам, цілком відповідають характеру спірних правовідносин і ніяким чином не порушать прав учасників спору, а навпаки, зможуть забезпечити рівність таких прав. Ужиття заходів забезпечення позову захистить права позивача у випадку задоволення його позовних вимог. Інтереси та права відповідачів таким забезпеченням не будуть порушені або обмежені, оскільки заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер і після вирішення спору по суті, вони будуть скасовані і у випадку ухвалення рішення не на користь позивача, відповідачі і надалі зможуть реалізувати свої права стосовно майна, яке на цей момент є спірним. Стороною позивача належними та допустимими доказами доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у випадку ухвалення на його користь. Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала суду є незаконною, постановлена із порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення заяви, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Орел Руслани Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 18 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 17 травня 2021 року. Суддя-доповідач: Судді: