Постанова 4812 № 490/1101/21

18.05.21 22-ц/812/964/21 Головуючий суду першої інстанції Саламатін О.В. Провадження № 22-ц/812/964/21 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 18 травня 2021 року м. Миколаїв Справа № 490/1101/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія») на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2021 року, постановлену під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщенні цього ж суду, за заявою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 боргу за спожиту електричну енергію, В С Т А Н О В И В: 04 лютого 2021 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулося до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» боргу за спожиту електричну енергію в сумі 3 776, 34 грн, а також судового збору в сумі 227,00 грн. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2021 року відмовлено у видачі судового наказу на підставі пунктів 1 та 8 частини 1 статті 165 ЦПК України, оскільки заявником в порушення приписів пункту 3 частини 3 статті 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу не додано копії договору, укладеного в письмовій (у томі числі електронній) формі між ТОВ «Миколаївська елетропостачальна компанія» та ОСОБА_1 , за яким пред`явлено вимогу про стягнення грошової заборгованості. В апеляційній скарзі ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія», посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з 01 січня 2019 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії (згідно постанови НКРЕКП від 14 червня 2018 року № 429) та виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області. Згідно положень пункту 1.2.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила) постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється ним на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому не побутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору. Відповідно до пункту 8 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 312 в редакції від 14 березня 2018 року (що діяла на момент укладення договору), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Згідно із пунктом 3.1.5 Правил, електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам до укладення. Отже, враховуючи положення статей 633, 643, 641 та 642 ЦК України, укладення договору про постачання електричної енергії між постачальником та побутовим споживачем відбувається шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що розміщений на сайті Регулятора, на офіційному веб-сайті Постачальника: www.elektropostach.mk.ua, на інформаційних стендах у центрах обслуговування споживачів та не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. Пунктом 3.1.7 Правил передбачено, що на вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Однак, споживач ОСОБА_1 не зверталась до ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» з вимогою щодо видачі письмового примірника договору. Необхідність укладання договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення на основі типового договору визначено як обов`язок, а не право споживача. Отже, відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг. Відповідно до умов пункту 1.2. Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Заявником по справі разом із заявою про видачу судового наказу надано суду вичерпні докази того, що Споживач та Постачальник перебувають у цивільно-правових відносинах, а саме: - витяг з особового рахунку, що підтверджує відкриття Постачальником особового рахунку для обліку електричної енергії, спожитої в електроустановках споживача; - довідку про спожиту та оплачену послугу електропостачання, що підтверджує фактичне споживання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 та часткову оплату рахунків, отриманих від постачальника універсальної послуги; - особову картку боржника, що містить дані Споживача та інформацію про наявність реєстрації за адресою відкритого на Споживача особового рахунку. Отже, особовий рахунок № НОМЕР_1 (витяг якого додано до матеріалів справи) за адресою: АДРЕСА_1 відкритий на ОСОБА_1 , яка згідно інформації з особової картки боржника зареєстрована за даною адресою. Фактичне споживання електричної енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 , підтверджується даними, отриманими від оператора системи розподілу - АТ «Миколаївобленерго», що є підставою для виставлення споживачу рахунків за спожиту електричну енергію. За період з 01 січня 2019 року по 01 січня 2021 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 , спожито 7 713,28 кВт/год на суму 9 607,38 грн. За вказаний період на особовий рахунок від споживача надходили кошти за спожиту електричну енергію на загальну суму 5 831, 04 грн. Отже, залишок заборгованості станом на 21 січня 2021 року складає 3 776, 34 грн. що є предметом спору. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тобто апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу (пункт 1 частини 1 статті 353 ЦПК України) підлягає розгляду без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту заявлених ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» вимог встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору на поставку електроенергії, укладеного 07 серпня 2010 року, є споживачем електричної енергії за місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим на її ім`я відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 . У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 виконання зобов`язання по сплаті за надані послуги з електропостачання, станом на 21 січня 2021 року з боку останньої перед постачальником ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» виникла заборгованість у розмірі 3 776,34 грн. Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу судового наказу районний суд вважав, що заява ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу не відповідає вимогам статті 163 ЦПК України, оскільки до неї не додано копії договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та ОСОБА_1 , за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, тобто з долучених до заяви про видачу судового наказу документів не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано цю заяву. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК Українинаказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Отже, наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов`язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб ( частина 2 статті 160 ЦПК України). Відповідно до положень статті 161 ЦПК Українисудовий наказ може бути видано, серед іншого, якщо: заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У відповідності до положень частин 1-3 статті 163 ЦПК Українизаява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору; документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. При цьому, як передбачено вимогами частини 1 статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником до заяви не додано договору, укладеного між боржником та заявником, про надання послуг з електропостачання. Разом з тим, вказаний висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки в силу вищенаведених положень цивільного процесуального законодавства необхідність надання договору до заяви передбачено лише у випадку заявлення вимог про стягнення заборгованості за договором (іншим ніж про надання житлово-комунальних послуг), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Отже, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 216/5756/15-ц. Крім того, згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 , договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунку, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. У даному випадку заявник у заяві не посилався на наявність укладеного договору з боржником, а вказував на наявність обов`язку боржника, який фактично користується послугами, сплатити за ці послуги, надані відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з наявними в матеріалах справи витягом з особового рахунку, що підтверджує відкриття Постачальником особового рахунку для обліку електричної енергії, спожитої в електроустановках споживача; довідкою № 08-14/407/10 від 18 січня 2021 року про спожиту та оплачену послугу електропостачання, що підтверджує фактичне споживання ОСОБА_1 електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 та часткову оплату рахунків, отриманих від постачальника універсальної послуги; особовою карткою боржника ОСОБА_1 , що містить дані Споживача та інформацію про наявність реєстрації за адресою відкритого на Споживача особового рахунку. Тобто, враховуючи вищевикладене, а також те, що, як вбачається, до заяви заявником були долучені документи на підтвердження надання та отримання боржником послуг, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для відмови у видачі судового наказу. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2021 року постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 18 травня 2021 року.