Постанова 4801 № 146/1062/20

Справа № 146/1062/20 Провадження № 22-ц/801/1026/2021 Категорія: 23 Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 рокуСправа № 146/1062/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В. (суддя - доповідач), суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К., з участю секретаря судового засідання: Очеретної М.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Скаковської І.В., в залі суду, в с т а н о в и в: В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» про розірвання договору оренди землі. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,3633 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. У 2006 році між ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина»» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Після закінчення строку договору оренди позивач звернулася до ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» із заявою про припинення використання належної їй земельної ділянки, однак представник відповідача повідомив, що у 2014 році між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» було укладено новий договір оренди землі строком на 30 років. З метою отримання копії договору оренди землі від 2014 року вона неодноразово зверталася до відповідача і 23 травня 2020 року на адвокатський запит ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» надало їй копію договору оренди землі від 29 травня 2014 року. Позивач стверджує, що ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» із травня 2014 року не сплачує орендну плату за користування належною їй земельною ділянкою, тому ОСОБА_1 звернувшись в суд із даним позовом просила розірвати договір оренди землі №195/В від 29 травня 2014 року щодо земельної ділянки площею 2,3633 га, укладений між нею та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина», а також скасувати державну реєстрацію вказаного договору оренди. Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2021 року позов задоволено. Розірвано договір оренди землі №195/В від 29 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» щодо земельної ділянки площею 2,3633 га та зареєстрований реєстраційною службою Томашпільського районного управління юстиції Вінницької області 16 вересня 2014 року, номер запису: 7011771. Скасовано державну реєстрацію вказаного договору оренди землі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 840,80 грн судового збору та 10 000 грн судових витрат, понесених за отримання правової допомоги. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендна плата за користування земельною ділянкою відповідачем протягом тривалого часу систематично не сплачується, чим порушуються права позивача. Крім того, оскільки обґрунтованою є вимога про розірвання договору оренди, суд вирішив, що задоволенню підлягає також інша вимога, зокрема, щодо скасування державної реєстрації договору оренди землі, оскільки така вимога фактично є похідною від первісної вимоги і має на меті відновлення прав позивача після розірвання вищезазначеного договору. Також, судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» подало апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність підстав для розірвання діючого договору оренди землі, оскільки ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» надсилало позивачу кошти в рахунок орендної плати за використання земельної ділянки, однак позивач відмовилась від їх одержання, при цьому разове порушення умов договору не є підставою для його розірвання. Крім того, в скарзі зазначено про помилковість рішення суду в частині скасування державної реєстрації договору оренди землі, оскільки фактично було зареєстровано право оренди на підставі вказаного договору, а також судом неправильно стягнуто судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. У апеляційній скарзі ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На апеляційну скаргу подано відзив представником ОСОБА_1 , у якому наведено доводи на спростування вимог апеляційної скарги та вказано про законність рішення суду першої інстанції, яке останній просив залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 адвокат Дунаєв І.Б. заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив в її задоволенні відмовити і залишити без змін рішення суду першої інстанції. Представник ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІІІ-ВН №030862 від 20 грудня 2001 року, є власником земельної ділянки площею 2,3633 га, що знаходиться на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0523981500:03:000:0208 (а.с.8). Згідно з договором оренди землі від 29 травня 2014 року №195/В, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», орендодавець ОСОБА_1 надала належну їй, а орендар ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,3600 га. Даний договір укладено на строк тридцять років ( а.с. 5-6). Відповідно до п. 4.1 Договору, орендна плата сплачується орендарем у грошовій формі готівкою через касу підприємства, або в натуральній формі, або відробітковій формі надання послуг. Розмір орендної плати у рік становить не менше ніж 3,0 (три) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки зазначеної в п. 2.4 договору, а саме в грошовій формі 1 425,68 грн в рік, або в натуральній формі 10,35 центнерів зерна в рік. Пунктом 4.4. Договору передбачено, що орендна плата виплачується у строк до 20 грудня кожного поточного року. Згідно п. 12.4 Договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін, унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом; припинення діяльності орендаря. З акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду слідує, що орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» прийняв в строкове платне користування ділянку розміром 2,3600 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вилянської сільської ради, яка належить орендодавцю на праві приватної власності (а.с. 10). Судом першої інстанції встановлено, що орендна плата за укладеним договором оренди з часу його укладення взагалі не виплачувалась і лише у травні, вересні 2020 року, після звернень ОСОБА_1 із адвокатськими запитами, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» направляло позивачу грошові кошти (орендну плату), які останньою не одержані. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент укладання договору, передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно зі статтею 13 вказаної редакції Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладання договору, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Таким чином, неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди земельної ділянки, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Саме такий висновок зазначений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18) та Верховного Суду України, висловленою у постановах: від 12 грудня 2012 року у справі №6-146цс12, від 28 вересня 2016 року у справі №6-977цс16, у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року №527/603/17, №61-18906. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться». Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Разом з цим відповідач не спростував належними та допустимими доказами твердження позивача про те, що орендна плата їй не була сплачена. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, яким надано належну правову оцінку доводам відповідача, якими не підтверджено проведення розрахунків із позивачем по орендній платі. Доводи апеляційної скарги про належне виконання умов договору оренди землі і своєчасну сплату орендної плати колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не подано до суду належних і допустимих доказів виконання своїх обов`язків за спірним правочином, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правової підстави для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати. Щодо обставин на які скаржник посилається в апеляційній скарзі, зокрема, в частині того, що договір оренди землі №195-В, укладений 29.05.2014 щодо земельної ділянки площею 2,3633 між ОСОБА_1 і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» не реєструвався, а на підставі зазначеного договору зареєстроване право оренди, то вказані доводи не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договору оренди землі, при цьому вимога про скасування державної реєстрації договору оренди є похідною від вимоги про розірвання такого договору. Також, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неправильність судового рішення в частині стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Так, відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права Суд першої інстанції врахував критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Судом першої інстанції встановлено, що при розгляді вказаної справи адвокатом виконано відповідні роботи (надання послуг, написання процесуальних документів). Вказані обставини підтверджуються актом виконаних робіт про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2021 року та матеріалами цивільної справи. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем також надано копію договору №29/2020 про надання професійної правничої допомоги від 10 квітня 2020 року та квитанцію №21/04 від 21 квітня 2020 року, що підтверджує сплату позивачем коштів в розмірі 10 000 гривень за надану правничу допомогу. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат позивача за надану правничу допомогу, суд першої інстанції правильно виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» залишити без задоволення, а рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Оніщук Судді: С. К. Медвецький С. Г. Копаничук