Постанова 4821 № 711/6942/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Черкаси справа № 711/6942/20 провадження № 22-ц/821/696/21 категорія 305010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бородійчука В.Г., суддів: Єльцова В.О., Василенко Л.І. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення майнової шкоди у вигляді незаконно не виплаченої пенсії. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення майнової шкоди у вигляді незаконно не виплаченої пенсії. В обгрунтування позовних вимог вказала, що вона є дочкою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, яку вона прийняла у відповідності до вимог чинного законодавства України. Батько був жителем м. Черкаси та був постійно зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . За місцем свого проживання батько отримував пенсію, яка перераховувалась йому на особовий рахунок у ПАТ «Державний ощадний банк України» на № НОМЕР_1 . З жовтня 2015 року в зв`язку з тим, що її батько не міг обходитись без сторонньої допомоги він тимчасово переїхав до дочки в ОСОБА_3 . Так як за квартиру нараховувались комунальні платежі, то і ОСОБА_1 , і її батько цікавились виплатою належної батькові пенсії та встановили, що йому з жовтня безпідставно припинили перераховувати пенсію на його рахунок. Позивачка вказала, що двічі зверталась до Пенсійного фонду Придніпровського району м. Черкаси, проте відповіді на листи не отримала. Вона була впевнена, що після її звернень пенсія батька повинна була перераховуватись на рахунок банку. Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, в тому числі і на грошовий вклад з належними відсотками та компенсацією у ПАТ «Державний ощадний банк України» 17 липня 2019 року ОСОБА_1 виявила, що пенсія, яку мав отримувати її батько з жовтня 2015 року на його особистий рахунок не перераховувалась. 10 лютого 2020 року позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просила повідомити на якій підставі нарахована її батькові пенсія не перераховувалась на його рахунок, також вказувала, що оскільки батько потребував стороннього догляду, то тимчасово проживав у неї. Крім того повідомляла, що батько не звертався до Пенсійного фонду щодо переводу його пенсії в Узбекистан за місцем тимчасового проживання, що підтверджувалось довідкою Бухарського міського відділу Пенсійного фонду при Міністерстві фінансів республіки Узбекистан від 08 липня 2019 року. 26 лютого 2020 року відповідач надав відповідь, в якій вказувалось, що оскільки ОСОБА_2 припинив отримувати пенсію з поточного рахунку більше як один рік та не подав нову заяву до пенсійного фонду, відповідно до п. 10 Порядку №1596, крім того до Пенсійного фонду лист, направлений по місцю реєстрації її батька з повідомленням про необхідність подати таку заяву, було повернуто оскільки батько не проживав за вказаною адресою. А тому з січня 2017 року було припинено перерахування коштів. Позивачка вказує, що ні вона, ні її померлий батько не знали, що пенсія не перераховується на особовий рахунок банку. Повідомлень про це вони не отримували. Якщо ж ними було надіслано звернення до неналежного органу, а до його структурного підрозділу, то він мав би надати роз`яснення про це, чого зроблено не було. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що Пенсійний фонд відмовляючи у виплаті пенсії померлого батька посилається на ст. 61 Закону № 2262, відповідно до якого суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові і залишились недоотриманими у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини. Вказані суми виплачуються лише в разі надходження протягом шести місяців після смерті пенсіонера відповідної заяви від членів сім`ї померлого, які на час смерті проживали разом. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача нараховану, але не перераховану пенсію її батька за період з січня 2017 по червень 2018 року в сумі 91 951,40 грн., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 920 грн. та сплачені за правову допомогу в сумі 9 000 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахованої фондом, але не перерахованої на банківський рахунок пенсії за період з січня 2017 року по червень 2018 року включно в сумі 91 951 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1 та судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 920 грн. В решті позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що згідно приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера. Судом встановлено, що позивач у розумінні статті 61 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» має право на отримання недоотриманої пенсії померлого батька ОСОБА_2 . Оцінюючи причини пропуску позивачем шестимісячного строку звернення із заявою про виплату пенсії, суд визнав, що в даному випадку необхідно врахувати існування об`єктивних чинників, які вплинули на можливість вчасного звернення позивача до Пенсійного фонду з відповідною заявою. Крім того, суд визнав, що позовні вимоги, заявлені позивачем до відповідача є обґрунтовані і є всі підстави для часткового задоволення позову. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд мотивував свій висновок відсутністю детального опису робіт адвоката та доказів оплати його послуг. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області оскаржило його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області просило скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2021 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи, суд першої інстанції не врахував, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області доведено правомірність своїх дій щодо відмови у виплаті недоотриманої пенсії, оскільки звернення із заявою про виплату суми недоотриманої пенсії померлого пенсіонера до органів Пенсійного фонду відбулося після спливу шестимісячного строку з дня смерті пенсіонера. Крім того, судом не звернуто уваги, що пенсійний фонд діяв чітко в межах норм, передбачених ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також у відповідності до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженого постановою КМУ від 30 серпня 1999 року № 1596. Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу стягнення нарахованої, однак незаконно невиплаченої пенсії. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що вона фактично оскаржує неправомірні дії Пенсійного фонду щодо припинення нарахувань пенсії її померлому батьку, ОСОБА_2 . Вважає, що невиконання обов`язку з боку Держави проводити відповідні виплати, які законодавчо закріплені становить порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист основних прав і основоположних свобод людини, позбавлення майна на умовах, що не встановлені Законом. Просила суд стягнути з головного управління Пенсійного фонду україни на свою користь нараховану фондом, але не перераховану на банківський рахунок пенсію за період з січня 2017 року по червень 2018 року включно в сумі 91 951 грн. 40 коп. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в цій частині та частково задовольнив позов, відмовивши лише в стягненні витрат на правничу допомогу, визнавши такі вимоги недоведеними у відповідному порядку належними доказами. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. З матеріалів позовної заяви вбачається, що між сторонами виник спір щодо стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді доходів пенсійного забезпечення в період з січня 2017 року по червень 2018 року через бездіяльність відповідача ГУ ПФУ в Черкаській області. Відповідно до частини першої статті 58 ЗУ від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом ПФУ. Кошти ПФУ відповідно до статті 73 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду України; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Пенсійного фонду України підпорядковуються Пенсійному фонду України та безпосередньо відповідним головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України. Основними завданнями управління Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 вказаного Положення). Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 зазначеного Положення управління Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Із заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, що позивач просить стягнути майнову шкоду у вигляді незаконно не виплаченої пенсії. Відповідачем є Головне управління пенсійного фонду у Черкаській області суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії. В статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Стаття 19 ЦПК України визначає, що у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин. Колегія суддів приходить до висновку, що в даній справі, спір стосовно не виплаченої пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади, як суб`єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Розглядаючи спір, суд першої інстанції невірно визначив предметну юрисдикцію спору, не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599 цс 18), постанові Великої Палати Верховного суду від 04 березня 2020 року (провадження 14-5556/19 та зробив помилковий висновок, що спір стосовно не виплаченої пенсії повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про закриття провадження у справі. При цьому, апеляційний суд роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду і що ОСОБА_1 вправі протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Відповідно ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Ч.2 ст. 377 ЦПК України передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 255, 256, 374, 377, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення майнової шкоди у вигляді незаконно не виплаченої пенсії скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення майнової шкоди у вигляді незаконно не виплаченої пенсії закрити. Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд її позову відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до статті 256 ЦПК України вона має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Черкаського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 18 травня 2021 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді В.О. Єльцов Л.І. Василенко