Постанова 4812 № 473/5001/18

17.05.21 22-ц/812/571/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 473/5001/18 Провадження 22-ц/812/547/21, 22-ц/812/571/21, 22-ц/812/937/21 Постанова Іменем України 17 травня 2021 року м. Миколаїв Справа № 473/5001/18 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П. Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Колосовою О.М., за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, та ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 січня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Старжинської О.Є., в залі суду в м. Вознесенськ, повний текст складено 16 січня 2021 року, та апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2021 року, постановлену в складі головуючого судді Старжинської О.Є., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про стягнення грошових сум, встановив: 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Вуїв О.В., пред`явив позов до ОСОБА_5 про стягнення в порядку регресу 137 648 грн. 78 коп. Позивач зазначав, що 27 лютого 2008 року ОСОБА_3 уклала з Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», найменування якого було змінено на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», кредитний договір №ML 401/018/2008, за яким отримала кредит у розмірі 101 500 грн. на споживчі цілі зі сплатою 1,99% річних +FIDR до 25 лютого 2023 року. 27 лютого 2008 року з метою забезпечення кредитного договору з ним укладений договір поруки № SR-401/018/2008, відповідно до якого позивач поручився за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов`язань у повному обсязі. Виконання кредитного договору забезпечувалось іпотекою належним йому будинком, відповідний договір укладено 27 лютого 2008 року. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 261 грн. 78 коп. За період з 27 лютого 2012 року по 08 жовтня 2018 року ним сплачено в рахунок повного погашення кредитної заборгованості 137 648 грн. 78 коп., а тому позивач вважав, що у нього, як у поручителя виникло право регресної вимоги до відповідачки про стягнення цих коштів. Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 січня 2019 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 137 648 грн. 78 коп. Ухвалою цього ж суду від 10 листопада 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено. Ухвалено скасувати заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 січня 2019 року, а справу призначити до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. 04 грудня 2020 року у заяві, поданій через представника адвоката Вуїв О.В. про збільшення позовних вимог, посилаючись на невиконання боргового зобов`язання, а також невиконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2012 року, яким з відповідачки на його користь стягнуто 20 505 грн. в рахунок повернення Ѕ частини грошових коштів сплачених ним за вказаним кредитним договором, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь відповідно до положень статті 625 ЦК України 171 447 грн. 20 коп. та понесені судові витрати. Заперечуючи проти збільшених позовних вимог та позову, представник відповідача адвокат Кучерова Т.Ю. просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначала, що судовим рішенням від 15 лютого 2012 року встановлено, що грошові кошти за кредитним договором, одержані ОСОБА_3 в період шлюбу з позивачем, є спільним майном подружжя та використані сторонами за спільною згодою на потреби сім`ї, долучені до позову квитанції не є належними та допустимими доказами сплати грошових коштів в рахунок погашення кредиту, позивачем недоведене набуття ним права регресної вимоги до відповідачки та до цього моменту сума боргу є спірною, а тому за вказаний позивачем період нарахування грошових сум відповідно до положень статті 625 ЦК України, є безпідставним. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 101 455 грн. 30 коп. та судові витрати, що складалися з оплати судового збору в сумі 1 014 грн. 47 коп. Додатковим рішенням цього ж суду від 25 січня 2021 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 170 грн. Ухвалою того ж суду від 17 березня 2021 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів стосовно заяви про збільшення позовних вимог. Судові рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що позивачем доведена сплата ним на виконання спірного кредитного договору 72 387 грн. та на виконання судового рішення 65 261 грн. 78 коп., з яких половину в сумі 36 193 грн. 50 коп., має сплатити відповідач. Суд зробив висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки доведено обставини, на які позивач посилався при зверненні до суду з вказаним позовом. Стосовно заяви про збільшення позовних вимог, вимогами про сплату суми боргу з урахування встановленого індексу інфляції 11 837 грн. 73 коп. та трьох процентів річних від простроченої суми 8 825 грн. 30 коп., суд зазначив, що ці вимоги не розглядав, оскільки вони не були оплачені судовим збором. Крім того, суд не розглядав вимоги щодо стягнення інфляційних збитків нарахованих на іншу суму 20 505 грн. за період з 13 грудня 2015 року по 07 грудня 2020 року в розмірі 10 067 грн. 67 коп. та трьох процентів річних у розмірі 3 067 грн. 43 коп., які вважав не пов`язаними з підставою позову та у зв`язку з не оплатою судового збору. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 170 грн., суд першої інстанції, з урахуванням часткового задоволення позову, виходив з того, що такі витрати у сумі 4 300 грн., є співмірними зі складністю справи, встановлення їхньої дійсності та необхідності, розумності гонорару адвоката з обсягом наданих адвокатом послуг та затраченого часу. 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Вуїв О.В. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині не вирішення позовних вимог відповідно до заяви про збільшення позовних вимог щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції 11 837 грн. 73 коп. та трьох процентів річних від простроченої суми 8 825 грн. 30 коп., та постановити в цій частині нове про часткове задоволення позовних вимог про сплату боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції 10 155 грн. 65 коп. та трьох процентів річних від простроченої суми 6 504 грн. 79 коп., а також щодо вимог про сплату інфляційних збитків та трьох процентів річних щодо суми 20 505 грн. за період з 13 грудня 2015 року до 07 грудня 2020 року постановити в цій частині нове про задоволення позовних вимог та стягнення 10 067 грн. 96 коп. інфляційних збитків та 3 067 грн. 43 коп., як трьох процентів річних. 15 лютого 2021 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недоведеність позову, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Вуїв О.В. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 березня 2021 року про відмову в ухваленні додаткового рішення та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 10 067 грн. 96 коп. інфляційних збитків та 3 067 грн. 43 коп. як трьох процентів річних. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду в частині задоволених позовних вимог - без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково із таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що з 19 лютого 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 жовтня 2009 року було розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, 27 лютого 2008 року ОСОБА_3 уклала з Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», найменування якого було змінено на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», кредитний договір №ML 401/018/2008, за яким отримала кредит у розмірі 101 500 грн. на споживчі цілі зі сплатою 1,99% річних +FIDR до 25 лютого 2023 року. 27 лютого 2008 року з метою забезпечення кредитного договору з позивачем укладений договір поруки № SR-401/018/2008, відповідно до якого ОСОБА_1 поручився за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов`язань у повному обсязі. Виконання кредитного договору забезпечувалось іпотекою належним позивачем будинком, відповідний договір укладено 27 лютого 2008 року. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2012 року у справі № 22ц-551/12 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів сплачених ОСОБА_1 на виконання зазначеного кредитного договору 20 505 грн. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України кредитні кошти, отримані в період шлюбу, є спільним майном подружжя та використовувалися сторонами за спільною згодою на потреби сім`ї, а тому вважав, що 1/2 частина сплачених ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 20 505 грн. підлягають поверненню ОСОБА_3 . Такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано вважав преюдиційними відповідно до положень частини 4 статті 82 ЦПК України. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2017 року у справі № 473/751/17 стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 65 261 грн. 78 коп. Згідно з наданими квитанціями станом на 08 жовтня 2018 року позивач остаточно розрахувався з ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором сплатив за період з 27 лютого 2012 року до 08 лютого 2018 року та 08 жовтня 2018 року загальну суму 72 387 грн. та на виконання судового рішення 28 вересня 2018 року - 65 261 грн. 78 коп., що також підтверджується довідкою Банку від 02 листопада 2018 року (а.с.5,15-23). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Доказів, які б спростовували обставини щодо сплачених позивачем грошових коштів на погашення кредиту відповідач не надала. Тому саме по собі посилання на недоведеність цих обставин, є безпідставним та є припущенням. Доводи відповідача про те, що у наданих позивачем квитанціях призначення платежу не зазначено погашення боргу за спірним кредитним договором, безпідставні, оскільки поповнення поточного рахунку відповідача для погашення кредиту були умовою кредитного договору, укладеного 27 лютого 2008 року між нею та банком. За такого, за недоведеності іншого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем квитанції є належними та допустимими доказами сплати ним на виконання солідарного обов`язку з відповідачем грошових коштів на погашення кредиту. Згідно із частиною першою статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Згідно зі статтею 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно до статтею 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. За змістом наведеної частини першої статті 544 ЦК України, право на зворотну вимогу (регрес) виникає у одного з солідарних боржників до інших лише після виконання ним солідарного обов`язку. Правовий аналіз положень зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені у ній, настають лише в разі повного виконання боржником солідарного обов`язку. Часткове виконання боржником солідарного обов`язку не породжує перехід до нього права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників. Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року (справа №727/4089/15-ц, провадження № 61-4597св18). Установивши, що позивачем виконано в повному обсязі боргові зобов`язання, які виникли у сторін під час шлюбу за кредитним договором, судовим рішенням у справі №473/751/17 питання щодо боргових зобов`язань колишнього подружжя не вирішувалось, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. При цьому посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 13 червня та 31 жовтня 2018 року, 19 травня 2020 року відповідно у справах №408/8040/12, 202/4494/16 ц, 910/23038/17 не заслуговують на увагу, як такі, що прийняті за іншими правовідносинами про стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання поруки припиненою. Разом з тим, колегія суддів вважає, що зобов`язання з повернення кредитних коштів, за кредитним договором, укладеним один із подружжя в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України) та які були витрачені в інтересах сім`ї, повинно бути покладено на сторони колишнього подружжя у рівних частках. З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач має сплатити позивачу Ѕ частину грошових коштів, сплачених позивачем після розірвання шлюбу, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 68 824 грн. 39 коп. ((72 387 грн. + 65 261 грн. 78 коп.):2). Оскільки суд першої інстанції був іншої думки щодо розміру грошових коштів, що підлягали стягненню з відповідача, то на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України рішення міськрайонного суду в цій частині підлягає зміні, зі зменшенням стягуваної суми з 101 455 грн. 30 коп. до 68 824 грн. 39 коп. Крім того, колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо наявності підстав залишення без розгляду позовних вимог позивача, що містяться у заяві про збільшення позовних вимог, яка надійшла до суду 04 грудня 2020 року та прийнята до розгляду без подання доказів доплати судового збору. У пункту 28 постанови Пленуми Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», судам роз`яснено, що якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов`язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (стаття 191 ЦПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 88 ЦПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції не встановлював позивачу строк для усунення недоліків та не зобов`язував доплатити належну суму судового збору. Тому підстав для залишення такої заяви позивача без розгляду у суду не було. Положеннями статті 257 ЦПК України передбачені підстави залишення позову без розгляду, які є вичерпними та не передбачають залишення позову без розгляду у разі несплати судового збору. За такого суд міг стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 141 ЦПК України. Вирішуючи вимоги позивача про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних колегія суддів виходить з наступного. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора, в свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19). Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу). При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 544 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення Ѕ частини сплачених грошових коштів на виконання кредитного договору, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Крім того, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке один із боржників виконав, не звільняє іншого боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та не позбавляє такого боржника права на отримання сум, передбачених статтею 625 нього Кодексу, за час прострочення. Як встановлено позивач остаточно розрахувався з ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором сплатив за період з 27 лютого 2012 року до 08 лютого 2018 року та 08 жовтня 2018 року загальну суму 72 387 грн. та на виконання судового рішення 28 вересня 2018 року - 65 261 грн. 78 коп., а тому у зв`язку з неповерненням позивачу відповідачем Ѕ частини сплачених грошових коштів ОСОБА_1 мав право відповідно до положень статті 544 ЦК України та статті 65 СК України на зворотну вимогу до відповідача. Крім того, доказів виконання рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 лютого 2012 року у справі № 22ц-551/12 , яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів сплачених ОСОБА_1 на виконання зазначеного кредитного договору 20 505 грн., відповідачем не надано та матеріали справи не містять. Тому передбачені статтею 625 ЦК України заходи цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання з повернення коштів у вигляді нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно можуть бути застосовані до відповідача за період зазначений позивачем у заяві про збільшення позовних вимог. За такого, з урахуванням положень статті 13 ЦПК України та в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню передбачені статтею 625 ЦК України нарахування на суму боргу 68 824 грн. 39 коп. та 20 505 грн. за періоди з 19 жовтня 2018 року до 07 грудня 2020 року та з 13 грудня 2015 року до 07 грудня 2020 року відповідно. Отже, розмір нарахувань передбачених статтею 625 ЦК України становитиме за розміром боргу у 68 824 грн. 39 коп. з 19 жовтня 2018 року до 07 грудня 2020 року, 11 189 грн. 43 коп., з яких: інфляційні збитки складають 6 889 грн. 28 коп. та 3% річних 4 300 грн. 15 коп. (68 824 грн. 39 коп. х 781 день х 0,008%) та за розміром боргу 20 505 грн. за період з 13 грудня 2015 року до 07 грудня 2020 року, 13 135 грн. 39 коп., з яких: інфляційні збитки складають 10 067 грн. 96 коп. та 3% річних 3 067 грн. 43 коп. А всього 24 324 грн. 82 коп. Щодо посилань ОСОБА_3 на те, що позивачем не визначений момент, коли він набув право вимоги за регресним позовом, то колегія суддів вважає, що з аналізу змісту правовідносин, пов`язаних з виконанням поручителем кредитних зобов`язань, можна дійти висновку, що у разі виконання поручителем умов кредитного договору у нього настає таке право з часу виконання солідарного обов`язку. Тому доводи відповідача про те, що через розгляд спору між сторонами в суді правовідносини носили спірний характер та обов`язок з повернення сплачених кредитних коштів у відповідача не виник, є помилковими. Враховуючи, що судові рішення в частині нерозглянутих позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів згідно статті 625 ЦК України постановлені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального закону, то виходячи з положень статті 376 ЦПК України, рішення та ухвала суду першої інстанції від 17 березня 2021 року підлягають скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення зазначених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів згідно статті 625 ЦК України у розмірі 24 324 грн. 82 коп. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України). Позивачем сплачено за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 376 грн. 49 коп., а з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, потрібно було 1 714 горн. 47 коп. Оскільки рішення суду першої інстанції змінено, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір 688 грн. 25 коп., що відповідає 50 % задоволених вимог за позовом та 2 336 грн. 19 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає 54,33 % від усіх задоволених вимог. За такого, з позивача в дохід держави слід стягнути 94 грн. 73 коп., а з відповідача 243 грн. 25 коп. недоплаченого судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1 261 грн. 20 коп., тому за наслідками розгляду апеляційної скарги, з ОСОБА_3 на його користь підлягають стягненню 1029 грн. 62 коп., що відповідає 81,64% від задоволених вимог. За подання апеляційної скарги ОСОБА_3 сплачено 1 521 грн. 71 коп., тому за наслідками розгляду апеляційної скарги, з ОСОБА_1 на її користь підлягають стягненню 489 грн. 39 коп., що відповідає 32,16 % від вимог у задоволенні яких позивачу відмовлено. Шляхом взаємозаліку з відповідача на користь позивача слід стягнути 540 грн. 23 коп. (1029 грн. 62 коп. - 489 грн. 39 коп.) Керуючись статтями 367, 376, 381-382 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, та ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 січня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 січня 2021 року в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину грошових коштів, сплачених згідно з кредитним договором №ML 401/018/2008 від 27 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», у розмірі 68 824 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 39 коп., судовий збір в розмірі 688 грн. 25 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 336 грн. 19 коп. Рішення суду в частині позовних вимог про сплату суми боргу згідно статті 625 ЦК України та ухвалу цього ж суду від 17 березня 2021 року про відмову у прийнятті додаткового рішення суду скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про сплату суми боргу згідно статті 625 ЦК України задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу згідно статті 625 ЦК України у розмірі 24 324 грн. 82 коп. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 94 грн. 73 коп. Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 243 грн. 25 коп. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання та розгляд апеляційної скарги 540 (п`ятсот сорок) грн. 23 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 18 травня 2021 року.