Постанова 4824 № 379/16/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року місто Київ Єдиний унікальний номер справи 379/16/20 Номер провадження 22-ц/824/6410/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Головачова Я. В., Шахової О. В., за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А., вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Зотько Т. А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, в с т а н о в и в : У січні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Таращанського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 350 000 грн., які зобов`язався повернути до 02 листопада 2018 року, про що склав розписку. Разом з тим, станом на день звернення до суду з даним позовом, отримані кошти ОСОБА_1 , не повернув. Позивач зазначає, що відповідач уникає будь-яких контактів з нею, на телефонні дзвінки не відповідає, змінив прізвище, тобто є всі підстави вважати, що відповідач фактично ухиляється від виконання своїх зобов`язань. У зв`язку з вищенаведеним, позивач була вимушена звернутися до суду. Ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 20 січня 2020 року (а.с. 18) цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року (а.с. 27) позовну заяву за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики передано на розгляд за підсудністю до Деснянського районного суду міста Києва. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року (а.с. 92-96) позов ОСОБА_2 , задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 02 лютого 2018 року у розмірі 350 000 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 500 грн. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 11 березня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було проігноровано вимоги процесуального закону щодо порядку ухвалення судових рішень та їх змісту. Скаржник зазначає, що після розірвання шлюбу між ним та донькою позивача, він запропонував поділити придбаний у шлюбі автомобіль шляхом його продажу та розподілу грошових коштів. Разом з тим, відповідач заперечувала проти такого поділу, у зв`язку з чим, під тиском останньої, скаржник був вимушений скласти розписку про отримання грошових коштів, які насправді не отримував. Так, вказана розписка надавалась з метою використання в майбутньому юридичних фактів про розподіл майна подружжя, а після продажу автомобіля оригінал вказаною розписки мав бути повернутий скаржнику, що зроблено не було. На думку скаржника, вказана розписка не містить відомості про передачу йому коштів позивачем та отримання їх скаржником. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву. Відзиву подано не було. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мєстєчкін І. В. підтримали доводи апеляційної скарги а просили її задовольнити з підстав, зазначених у ній. Представник позивача - адвокат Кравченко О. С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення, без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з невиконання відповідачем обов`язків за розпискою від 02 лютого 2018 року. Колегія суддів в повній мірі погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що згідно розписки від 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 350 000 грн. та зобов`язався повернути їх до 02 листопада 2018 року (а.с. 09). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Як вбачається з приписів ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Згідно ст.. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Під час апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що згідно розписки від 02 лютого 2018 року, ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 350 000 грн. та зобов`язався повернути їх до 02 листопада 2018 року. Факт написання вищевказаної розписки, скаржником не заперечується. Оригінал вказаної розписки наявний у ОСОБА_2 , що відповідно до приписів ст. 545 ЦК України свідчить про те, що отримані ОСОБА_1 грошові кошти у зазначеній сумі повернуті не були. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 02 лютого 2018 року у зазначеному судом розмірі. Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було проігноровано вимоги процесуального закону щодо порядку ухвалення судових рішень та їх змісту, є безпідставним та необґрунтованим. Посилання скаржника на те, що останній не отримував грошові кошти за розпискою, а вказана розписка була написана під тиском позивача, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 14 травня 2021 року. Суддя-доповідач: І.М. Вербова Судді: Я. В. Головачов О. В. Шахова