Постанова 4823 № 735/1470/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 14 травня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 735/1470/20 Головуючий у першій інстанції - Балаба О. А. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/462/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Харечко Л.К., суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2021 року у складі судді Балаби О.А., повний текст якого складений 06.01.2021 у м. Короп Чернігівської області, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 06.10.2010, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач при підписанні анкети - заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. На підставі укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг був відкритий картковий рахунок з початковим картковим лімітом у розмірі, зазначеному у наданій до позову довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15 000,00 грн. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 Договору, на підставі яких ОСОБА_1 дав свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Як вказував АТ КБ «ПриватБанк», він свої зобов`язання виконав, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором, проте, останній в порушення умов кредитного договору та ст. ст. 526, 527, 1054 ЦК України своїх зобов`язань належним чином не виконував, не надавав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим, станом на 04.10.2020 утворилась заборгованість у розмірі 59 360,53 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 46 855,79 грн, заборгованості за простроченими відсотками в сумі 9 389,14 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України в сумі 3 115,60 грн. Просив стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості та 2 102, 00 грн судового збору. Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 46 855, 79 грн та 1 659,20 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення в частині стягнення основної суми заборгованості за кредитним договором, зменшивши її до 15 099,49 грн, а також, вирішити питання розподілу судових витрат, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне дослідження фактичних обставин та доказів по справі. Доводи скарги зводяться до того, що суд дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 46 855,79 грн, адже, відповідач сплачував кошти на погашення заборгованості по тілу кредиту, а позивач їх зараховував в рахунок відсотків та штрафів. Також, вказує на те, що починаючи з останнього балансу по кредитній картці за тілом кредиту (31.07.2018) сума кредиту складала 14 937,76 грн, після чого він отримав ще 25 865,10 грн і одночасно сплатив Банку 25 703,37 грн, у зв`язку з чим, сума заборгованості за тілом склала 15 099,49 грн. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просить залишити рішення суду без змін, зазначаючи і те, що підписавши анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, відповідач добровільно погодився на запропоновані Банком умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов`язання. Суд на підставі наданих Банком розрахунків заборгованості та первинних бухгалтерських документів (виписки про рух коштів по картковому рахунку відповідача) правильно визначив суму заборгованості за тілом кредиту. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції визнав позов в частині заявлених позовних вимог про стягнення з нього основної суми боргу за кредитом, також, останній не надав власних розрахунків заборгованості з метою спростування суми боргу за тілом кредиту, визначеного позивачем. Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 06.10.2010 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а. с. 12), у тексті якої зазначено, що її підписанням він згоден із тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, пам`яткою клієнта складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Довідка, яка міститься на а. с. 10, свідчить, що ОСОБА_1 отримав наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 02/18; № НОМЕР_2 з терміном дії до 09/21; № НОМЕР_2 з таким же терміном дії; № НОМЕР_3 з терміном дії до 03/22. Також, наявна інформація про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, відповідно до якої, у період з 07.04.2014 по 20.09.2019 змінювався кредитний ліміт (а. с. 11). На підтвердження заявленої Банком у позові заборгованості ОСОБА_1 надано відповідний розрахунок станом на 04.10.2020, згідно з яким розмір заборгованості за кредитним договором становить 59 360,53 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 46 855,79 грн, заборгованості за простроченими відсотками в сумі 9 389,14 грн, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України в сумі 3 115,60 грн (а. с. 8 - 9). З виписки по рахунку відповідача за період з 08.04.2014 по 08.01.2020 вбачається, що останній користувався кредитними коштами (а. с. 47 - 50). Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складову його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками та заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками та заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що надані позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів, не містять підпису відповідача. Також, не було надано доказів, що саме ці Тарифи та Витяг розумів позичальник та ознайомився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а отже, вказані Витяг з тарифів та Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору 06.10.2010. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в сумі 46 855,79 грн, суд на підставі наданих позивачем доказів, зокрема, на підставі розрахунків заборгованості та первинних бухгалтерських документів, вірно встановив, що відповідач отримав кредитні кошти, він користувався ними, порушуючи при цьому умови договору, не сплачуючи обов`язкові платежі в установлені строки, що і стало наслідком виникнення заборгованості, тому, доводи апеляційної скарги про те, що заявлена в позові позивачем до стягнення сума за тілом кредиту є завищеною і що заборгованість за тілом кредиту насправді складає 15 099,49 грн, адже, відповідач сплачував кошти на погашення заборгованості по тілу кредиту, а позивач їх зараховував в рахунок відсотків та штрафів, до уваги апеляційним судом не беруться та не можуть бути підставою для скасування законного рішення про примусове стягнення з відповідача вказаних коштів. ОСОБА_1 не спростував визначений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту, не надав власних розрахунків з метою спростування суми заборгованості, а тому, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заявлена позивачем сума до стягнення є обґрунтованою. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2021 року - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 04 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: