Постанова КЦС ВС № 357/7999/18

Постанова Іменем України 11 травня 2021 року м. Київ справа № 357/7999/18 провадження № 61-10444св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші», відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївни, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року в складі судді Кошель Б. І. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2020 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни, про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (далі - ТОВ Агрофірма «Матюші») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі - ТзДВ), державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» (далі - КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав») Мироненко Ю. Ю. про визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно. Вимоги обґрунтовує тим, що 13 червня 2014 року між ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , та ТОВ Агрофірма «Матюші» укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,1805 га, кадастровий номер 3220483500:01:014:0059 (далі - земельна ділянка) строком на 10 років. 12 квітня 2017 року право оренди у встановленому законом порядку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Матюші» укладено додаткову угоду, відповідно до якої, ОСОБА_1 прийняла на себе права та обов`язки орендодавця. 18 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрофірма «Матюші» укладено додаткову угоду, відповідно до якої, зокрема, продовжено строк оренди до 19 років. Наприкінці березня 2018 року позивачу стало відомо із відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 15 березня 2018 року державним реєстратором КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. В. здійснено державну реєстрацію договору оренди землі, укладеного 02 березня 2018 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод», предметом якого є спірна земельна ділянка, що перебуває в оренді у позивача. Укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки суперечить діючому законодавству і порушує права позивача як орендаря, оскільки попередній договір оренди від 13 червня 2014 року укладений між позивачем та ОСОБА_1 , є чинним, не визнаний недійсним та не розірваний сторонами, а тому відповідач не мала права передавати земельну ділянку в оренду іншій особі. З огляду на незаконність укладеного між відповідачами договору оренди, підлягає скасуванню і рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права оренди як похідне. У зв`язку із наведеним, позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» просило суд: визнати недійсним договір оренди спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» 02 березня 2018 року; скасувати рішення державного реєтратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди від 15 березня 2018 року, індексний номер 40138744. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладений 13 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , договір оренди землі було у встановленому законом порядку зареєстровано, однак наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 рішення державного реєстратора від 12 квітня 2015 року про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. Реєстрація права оренди на спірну земельну ділянку за відповідачем ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» на підставі договору оренди, після скасування реєстрації права оренди позивача, не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні, оскільки право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав. Таким чином, позов не підлягає задоволенню, оскільки на момент здійснення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» державна реєстрація права оренди цієї ж ділянки за позивачем ТОВ «Агрофірма «Матюші» була скасована, що у свою чергу свідчить про відсутність у позивача права оренди і як наслідок відсутність порушення його прав оспорюваним договором оренди, як на момент реєстрації зазначених договорів, так і на момент пред`явлення позову. Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Матюші» залишено без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про відсутність порушень прав позивача ТОВ Агрофірма «Матюші». Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі У липні 2020 року ТОВ Агрофірма «Матюші» через представника Танцюру Ю. Б. подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди не застосували норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, а саме - частину 9 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», а також здійснили розгляд справи без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 442/4490/18. Вирішуючи спір по суті, суди обох інстанцій помилково ототожнили поняття «дата прийняття рішення про державну реєстрацію» та «дата державної реєстрації». Ототожнення цих двох понять призвело до помилкових висновків суду першої та апеляційної інстанцій про те, що державна реєстрація права оренди на земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» не порушувала права ТОВ Агрофірми «Матюші». Суди не врахували тієї обставини, що реєстрація права оренди на земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» була проведена в той момент, коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявний дійсний запис про право оренди на цю земельну ділянку за позивачем. Саме державний реєстратор допустив подвійну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за різними особами. Відповідно, висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що права позивача оспорюваним правочином не порушувались, є помилковим. Суди не вказали, яким чином може співвідноситися твердження про те, що право оренди на земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» нібито було зареєстровано після скасування державної реєстрації права оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на цю земельну ділянку з тими фактичними обставинами, які свідчили про те, що відповідно до частини дев`ятої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» датою державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» є 05 березня 2018 року (дата реєстрації заяви, на підставі якої вчинено відповідні реєстраційні дії), а датою скасування державної реєстрації права оренди позивача - є 15 березня 2018 року (дата прийняття та виконання наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5). Судами не взято до уваги доводів позивача про порушення державним реєстратором Мироненком Ю. Ю. порядку вчинення реєстраційних дій, встановленого Законом України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Суди застосували статтю 6 Закону України «Про оренду землі» та статтю 125 ЗК України без врахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18 Скасування Міністерством Юстиції України державної реєстрації права оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на земельну ділянку з технічних причин не може вказувати на те, що така державна реєстрація скасовується з моменту внесення до державного реєстру запису про право оренди ТОВ Агрофірми «Матюші» на земельну ділянку, адже підстава вчинення реєстраційних дій, а саме договір оренди від 12 червня 2014 року, не втратила чинність. Позивач не був позбавлений права повторно звернутися до державного реєстратора для виправлення технічних недоліків, допущених при проведенні реєстраційних дій та зареєструвати своє право оренди з урахуванням зауважень, наведених у висновку комісії Міністерства Юстиції України. Під час розгляду Міністерством Юстиції України колективної скарги питання дійсності договору оренди, укладеного між ТОВ Агрофірмою «Матюші» та власником спірної земельної ділянки, Комісією не досліджувалося і питання дійсності такого договору до повноважень Комісії не належить. Крім того у Міністерства Юстиції України відсутні повноваження розглядати скарги на дії державних реєстраторів, вчинені у період до 01 січня 2016 року, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17. Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а). Суди безпідставно та всупереч принципу «належного урядування» поклали саме на позивача тягар від негативних наслідків, пов`язаних із технічними помилками і недоліків, які допустив державний реєстратор під час здійснення реєстраційних дій, пов`язаних із внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право оренди позивача на спірну земельну ділянку. Така позиція судів прямо суперечить принципу юридичної визначеності, який є невід`ємною складовою принципу верховенства права. Суди залишили поза увагою ту обставину, що підстава набуття права оренди позивача - договір оренди від 16 червня 2014 року та додаткові угоди до нього залишаються чинними, оскільки вони не були визнанні судом недійсними і строк оренди не закінчився, а наказ Міністерства Юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5, прийнятий за межами наявної у Міністерства компетенції, не може вказувати на припинення права оренди позивача, набутого на законних підставах, які не відпали. Суди безпідставно ототожнили поняття «припинення дії договору оренди» та «внесення до державного реєстру запису про припинення іншого речового права - права оренди» та залишили поза увагою допущені державним реєстратором порушення вимог закону у сфері державної реєстрації, який своїми діями зумовила існування подвійної реєстрації права оренди на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами. Неправильне застосування судами положень статей 1245, 126 ЗК України, статей 20, 215, 638 ЦК України, привило до помилкових висновків щодо відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним. Поведінка ОСОБА_1 свідчить про її намір уникнути виконання зобов`язань за договором оренди від 13 червня 2014 року, що є порушенням принципу добросовісності. Дії ОСОБА_1 , яка 12 квітня 2014 року та 18 липня 2017 року підписала із ТОВ Агрофірмою «Матюші» додаткові угоди до договору оренди на 19 років, а 27 лютого 2018 року звернулася до Міністерства Юстиції України з колективною скаргою, в якій зазначила, що їй невідомо, хто здійснює обробіток належної їй земельної ділянки, і ОСОБА_5 , спадкоємицею якої вона є, нібито не підписувала договір оренди від 13 червня 2014 року, суперечать попереднім заявам і поведінці ОСОБА_1 , а тому є недобросовісними. Саме ці обставини стали підставою для звернення ТОВ Агрофірми «Матюші» із позовом задля захисту та поновлення свого порушеного права на користування земельною ділянкою відповідно до умов договору оренди від 13 червня 2014 року та додаткових угод до нього. У жовтні 2020 року та у травні 2021 року позивач подав до Верховного Суду додаткові пояснення в яких уточнив підстави касаційного оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження (частина перша статті 389 ЦПК України). Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). З огляду на зазначене додаткові пояснення ТОВ Агрофірмою «Матюші» підлягають залишенню без розгляду. Також у жовтні 2020 року позивач подав до Верховного Суду клопотання в якому просив передати дану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правильної правозастосовної практики, оскільки існує необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, шляхом його уточнення, а саме чітко розмежувати момент укладення і набрання чинності для договорів оренди землі, укладених до 01 січня 2013 року, та для договорів оренди землі, укладених після 01 січня 2013 року, які є різними, вказавши, що договори оренди землі, укладені до 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, а саме внесення відповідного запису про це до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, що є складовою Державного реєстру земель, а договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року - з моменту їх підписання сторонами. Розмежувати поняття «державна реєстрація договору оренди землі» та «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» та їхні правові наслідки для сторін договору оренди землі. Надати висновок з приводу того, чи має орендар, який уклав договір оренди землі після 01 січня 2013 року, але право оренди земельної ділянки якого з певних причин не було зареєстроване у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, право оспорити договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем у період дії укладеного таким орендарем договору. Рух касаційної скарги та матеріалів справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2020 року. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Фактичні обставини, встановлені судами Судами встановлено, 13 червня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_5 передала, а Агрофірма прийняла у строкове платне користування для сільськогосподарського використання належну ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництварозміром 4,1805 га, кадастровий номер 3220483500:01:014:0059, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Договір оренди укладений строком на 10 років і у встановленому законом порядку зареєстрований реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області на підставі рішення державного реєстратора від 07 лютого 2015 року за № 19174803 (а. с. 16) Згідно пункту 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. В подальшому право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 в порядку спадкування. 12 квітня 2017 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 13 червня 2014 року про зміну орендодавця у договорі оренди землі від 13 червня 2014 року у зв`язку з переходом прав та зобов`язань померлої ОСОБА_5 на її спадкоємця громадянку ОСОБА_6 (а. с. 17). Додаткова угода у встановленому законом порядку зареєстрована державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Київської області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2017 року за № 34750744 (а. с. 19). 18 липня 2017 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 13 червня 2014 року, за якою, зокрема, продовжено строк оренди до 19 років (а. с. 20). Наказом Міністерства Юстиції України № 729/5 від 15 березня 2018 року задоволена колективна скарга громадян, в тому числі відповідачки ОСОБА_1 , та серед іншого скасовано рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 3220483500:01:014:0059, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 13 червня 2014 року. Підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрофірма «Матюші» стало звернення власників земельних ділянок до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України із скаргою, яка обґрунтована тим, що договори оренди із ТОВ «Матюші» були зареєстровані за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних власниками земельних ділянок договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій та інше. 02 березня 2018 року між відповідачами ОСОБА_1 та ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передала ТзДВ «Шамраївський цукровий завод» у строкове платне користування належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,1805 га, розташовану у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер 3220483500:01:014:0059. Договір оренди укладений строком на сім років і 15 березня 2018 року зареєстрований державним реєстратором КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України). Процедура укладення, вимоги до змісту і форми та порядок припинення договору оренди землі визначені ЗК України та спеціальним законом - Законом України «Про оренду землі». Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. За змістом статті 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У відповідності до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Згідно з частиною четвертою статті 3 цього Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону. Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. Системний аналіз статей 210, 638 ЦК України у взаємозв`язку зі статями 125, 126 ЗК України та статтею 6 Закону України «Про оренду землі» дають підстави для висновку, що договір оренди землі є вчиненим з дня проведення державної реєстрації. Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду України, наведеними у постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16. З урахуванням наведеного для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків. Установлено, що 13 червня 2014 року між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_5 було укладено договір оренди земельної ділянки. Відповідно до пункту 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації. Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно договору оренди землі, який укладено між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_5 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області від 07 лютого 2015 року. Проте, вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5, як таке, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства. Вказаний наказ у встановленому законом порядку не скасований та є чинним. Відомості про скасування державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки внесено до Реєстру в той же день - 15 березня 2018 року. Зі скасуванням рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем речового права на нерухоме майно - права оренди на спірну земельну ділянку та внесенням відповідних відомостей до Реєстру втрачаються ті правові наслідки, які з них випливають, а саме - скасовується державна реєстрація речового права і особа у відповідності до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 125 ЗК України вважається такою, що не набула відповідного речового права. Установивши, що державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку була скасована 15 березня 2018 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші», оскільки на момент початку перебігу строку дії укладеного 02 березня 2018 року договору оренди землі, відлік якого обраховується з 15 березня 2018 року - часу здійснення на підставі вказаного договору державної реєстрації речового права за ТзДВ «Шамраївський цукровий завод», права та інтереси позивача порушені не були, оскільки права на вказаний об`єкт нерухомого майна у нього вже були відсутні. Тобто, укладення оскарженого договору оренди не стало перешкодою для позивача у реалізації права користування тією самою земельною ділянкою, що виключає наявність підстав для визнання договору оренди землі, укладеного між відповідачами недійсним. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у пунктах 47, 48 постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19). Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18 (провадження № 61-19170св19) від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18 (провадження № 61-14414св20) правовідносини у яких є аналогічними зі справою, яка переглядається. Доводи касаційної скарги щодо незаконності рішення державного реєстратора не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій, не можуть бути прийняті колегією до уваги, оскільки з урахуванням змісту і характеру відносин між учасниками справи, а також за встановлених у цій справі конкретних обставин такі доводи правового значення не мають. Колегія суддів також відхиляє посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18 (про визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди землі), оскільки у цій справі інший предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також інше матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у справі, яка є предметом перегляду. Висновки у справах, на які посилається заявник у якості підстави касаційного оскарження, і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Зміст доводів касаційної скарги зводиться до того, що договір оренди між позивачем та ОСОБА_5 від 13 червня 2014 року набрав чинності з моменту його підписання сторонами, а скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди не впливає на дійсність договору оренди. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених обставин та норм матеріального права, які суди правильно застосували до спірних правовідносин та врахували відповідні висновки Верховного Суду в аналогічних спорах. Доводи касаційної скарги про те, що у Міністерства Юстиції України відсутні повноваження розглядати скарги на дії державних реєстраторів, вчинені у період до 01 січня 2016 року, що підтверджується висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, а також порушення Міністерством Юстиції України норм чинного законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки на момент розгляду справи наказ Міністерства Юстиції України від 15 березня 2018 року № 729/5 про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку, є чиним, не зміненим, не скасованим та не визнаний недійсним. Правомірність прийняття зазначеного наказу не є предметом цієї справи. Аргумент касаційної скарги про те, що поведінка ОСОБА_1 суперечить її попередній поведінці, є недобросовісною і це є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору, колегія суддів відхиляє з таких підстав. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення недійсності оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для визнання його недійсним. Не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і доводи заявника про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі судами правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а підстав, визначених статтею 403 ЦПК України не вбачається, у зв`язку з чим, відповідне клопотання ТОВ «Агрофірма «Матюші» задоволенню не підлягає. Так, у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник посилається на те, що некоректне формулювання Великою Платою Верховного Суду висновків у справі № 322/1178/17 (провадження №14-388цс19) призвело до різних висновків суду касаційної інстанції щодо моменту укладення і набрання чинності договорами оренди землі, укладеними після 01 січня 2013 року та правових наслідків державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Посилаючись на наведене заявник просить відступити від висновків, наведених у цій постанові шляхом його уточнення. Проте, у справі, яка переглядається, суди не посилалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-388цс19) та не керувалися ними, застосування норм матеріального права, висновки щодо яких містяться у цій постанові, у даному випадку не відбулось. Підстави, визначені статтею 403 ЦПК України відсутні. Вирішуючи даний спір, суди правильно застосували норми матеріального права та виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Разом з цим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке. Звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, позивач співвідповідачем у справі визначив, зокрема державного реєстратора Мироненко Ю. Ю. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано». Проте, помилкове зазначення позивачем співвідповідачем у справі державного реєстратора Мироненко Ю. Ю., не призвело до неправильного вирішення спору по суті. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, колегія суддів не здійснює новий розподіл судових витрат та відхиляє відповідне клопотання заявника. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. А. Калараш О. С. Ткачук