Постанова КЦС ВС № 369/11127/16-ц

Постанова Іменем України 21 квітня 2021 року м. Київ справа № 369/11127/16-ц провадження № 61-3309св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання не чинити перешкод у встановленні поштової скриньки, відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому з урахуванням заяви від 23 листопада 2018 про зміну підстав позову, просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 3222481201:01:004:0065, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести паркан (сітка-рабиця), який встановлений на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та привести земельну ділянку у попередній стан; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у встановленні поштової скриньки на загальних воротах за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування від 07 липня 2015 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дарунок 18/25 часток домоволодіння та земельної ділянки площею 0,0365 га, кадастровий номер 3222481201010040065, які розташовані на АДРЕСА_1 . Вказувала, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2007 року про затвердження мирової угоди за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/3 огорожі та 18/25 часток домоволодіння на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 - на 5/25 часток домоволодіння та 1/3 огорожі, а за ОСОБА_5 - на 2/25 часток домоволодіння та 1/3 огорожі. Рішення щодо земельної ділянки, на якій було розташоване домоволодіння, не прийнято. Рішенням 9 сесії 5 скликання Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року затверджено схему розподілу земельної ділянки, а саме: ОСОБА_6 - 0,04 га, ОСОБА_4 - 0,04 га, ОСОБА_5 - 0,01 га., якою закріплено, що прохід № 4 шириною 1,5 м, виділено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у загальне користування. Вказувала, що фактично цим рішенням сільська рада закріпила порядок користування земельною ділянкою, який існував з 1996 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті спадкоємцем майна став її син ОСОБА_2 (відповідач у справі). Протягом багатьох років між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а в подальшому - ОСОБА_1 виникали конфлікти щодо порядку користування земельною ділянкою. Доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий лише через земельну ділянку ОСОБА_2 , яка знаходиться у його користуванні. На момент звернення до суду з позовом право власності на вказану земельну ділянку відповідачем не оформлено. У зв`язку з цим сільська рада своїм рішенням встановила до земельної ділянки ОСОБА_1 прохід шириною 1,5 м, який виділила у загальне користування. Не зважаючи на це, у 2013 році відповідач ОСОБА_2 самовільно встановив огорожу, внаслідок чого нормального доступу до її земельної ділянки немає. 28 квітня 2015 року членами земельної комісії Віто-Поштової сільської ради підтверджено, що погоджена схема розмежування земель не співпадає із встановленими парканами. Крім того, згідно з висновком експертизи № 3188/18-41 встановлено, що внаслідок встановлення ОСОБА_2 огорожі, ОСОБА_1 не має можливості нормального доступу до свого будинку, а сам ОСОБА_2 порушує вимоги ДБН 360-92** та перешкоджає ОСОБА_1 користуватися своєю земельною ділянкою. Також висновком експерта встановлено, що на схемі, затвердженій Віто-Поштовою сільською радою, не відображено дійсного розташування будівель та споруд в натурі (на місцевості). У зв`язку з цим схема не може бути підставою для розподілу земельної ділянки між власниками будівель і споруд, які розташовані на цій земельній ділянці. Зазначала, що незважаючи на наявність або відсутність схем щодо порядку користування земельної ділянки між сторонами, вона має право на доступ до своєї земельної ділянки та будинку. Висновком експертизи підтверджено, що фактичного проходу до земельної ділянки позивач не має, зважаючи на місце розташування огорожі. ОСОБА_1 не може проходити до будинку по доріжці шириною 0,18 м, а ОСОБА_2 не має право порушувати ДБН 360-92**. Тому позивач вважала, що встановлення відповідачем огорожі порушує її право на вільне володіння і користування своєю земельною ділянкою, порушує доступ до неї. Крім того, позивач зазначала, що відповідач перешкоджає їй у встановленні поштової скриньки на загальних воротах. 28 грудня 2013 року позивач з чоловіком побачили, що під їх дверима лежала знята та зіпсована відповідачем скринька. 30 грудня 2013 року вона звернулася до голови сільської ради та дільничного Боярського району із заявою про самовільне зняття та пошкодження поштової скриньки. За результатами перевірки встановлено відсутність кримінального правопорушення та рекомендовано їй звернутися до суду з приводу відшкодування завданих збитків. Також зазначала, що вказаними неправомірними діями відповідача їй заподіяно моральної шкоди, яка полягає у постійних конфліктах, неможливість дістатися до свого будинку, бійки, лайки, звернення до правоохоронних органів. Моральні страждання позивача підтверджуються постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 04 червня 2010 року, з якої вбачається, що відповідач наніс тілесні ушкодження матері позивача під час її проживання разом із нею, постійними зверненнями та скаргами до Віто-Поштової сільської ради та дільничного від ОСОБА_1 . Розмір моральної шкоди позивач оцінила у 10 000,00 грн. З огляду на зазначене ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги. Короткий зміст рішень суду першої інстанції Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2019 року позов задоволено частково. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її земельною ділянкою, кадастровий номер 3222481201:01:004:0065, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести паркан (сітка-рабиця), який встановлений на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та привести земельну ділянку у попередній стан. В іншій частині позовних вимог відмолено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що схема сільської ради підтверджує порядок користування земельною ділянкою, який склався між сторонами у справі та попередніми власниками протягом багатьох років, що закріплено рішенням Віто-Поштової сільської ради та враховано складну конфігурацію земельної ділянки і наявність щільної забудови. Незважаючи на наявність або відсутність схем щодо порядку користування земельної ділянки між сторонами, ОСОБА_1 має право на доступ до своєї земельної ділянки та будинку. А висновком експертизи підтверджено, що фактичного проходу до земельної ділянки ОСОБА_1 не має, зважаючи на місце розташування огорожі. Тому встановлення відповідачем огорожі порушує право ОСОБА_1 на вільне володіння і користування своєю земельною ділянкою, порушує доступ до неї, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено і не надано суду належних і допустимих доказів на обґрунтування позову в частині зобов`язання не чинити перешкод у встановленні поштової скриньки та відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині. У задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що схема розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_2 , не підтверджується рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року «Про затвердження схеми розподілу земельної ділянки», з якого не вбачається, що частина земельної ділянки будинку знаходиться у спільному користування сторін. Натомість, із вказаного рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року «Про затвердження схеми розподілу земельної ділянки» відомо, що земельна ділянка розподілена шляхом виділення кожному із власників відокремленої частини земельної ділянки, без зазначення у їх спільному користуванні будь-якої частини цієї ділянки. Тому схема розподілу земельної ділянки, на якій позначено ділянку загального користування (доріжка), суперечить вказаному вище рішенню сільської ради. Оскільки позивач у суді не довела обставин, на які посилалась як на обґрунтування позовних вимог, суд вважав відсутніми підстави для задоволення позовних вимог. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 20 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, в якій просила скасувати це судове рішення та залишити рішення суду першої інстанції в силі. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 вказане судове рішення оскаржує лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому в іншій частині рішення суду не є предметом перегляду Верховного Суду. Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У лютому 2020 року справа № 369/11127/16-ц надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). У касаційній скарзі скаржник зазначає підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, висловлених у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 658/2012/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 562/1697/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 215/5388/14-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 606/621/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1384/16-ц, від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц. Скаржник вважає, що судом апеляційний суд порушено норми матеріального права, а саме: статей 41, 55 Конституції України, статей 317, 319, 383, 391 ЦК України, статті 152 ЗК України. Крім того, судом апеляційної інстанції не надано оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи, повноти висновків експерта та їх значення для вирішення справи щодо встановлення факту існування перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивача внаслідок розміщення відповідачем огорожі; не досліджено належним чином докази існування ділянки загального користування; не враховано ухвалу суду про затвердження мирової угоди між сторонами у справі № 2-964/2007. Заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 5, 10, 11, 263, 265, 367, 376, 382 ЦПК України. Також апеляційним судом не враховано висновків Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16. Відсутність у рішенні Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року відомостей про земельну ділянку спільного користування (доріжки) не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки така земельна ділянка зазначена в схемі розподілу, затвердженій рішенням 9 сесії 5 скликання Віто-Поштової сільської ради, технічним паспортом на житловий будинок, а факт відсутності можливості позивача користуванням належної їй земельної ділянки підтверджено висновком експерта, депутатським актом членів земельної комісії Віто-Поштової сільської ради від 28 квітня 2015 року та іншими доказами. Право власника, який не може безперешкодно користуватися своїм майном, підлягає захисту, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув. Доводи інших учасників справи У липні 2020 року ОСОБА_2 через адвоката Лазаренко Н. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції повно встановлено всі обставини, що мають значення для справи, та правильно констатовано, що з рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року не вбачається виділення земельної ділянки у спільне користування. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2007 року затверджено мирову угоду у справі № 2-964/2007 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно. Відповідно до вказаної ухвали суду за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/3 огорожі та 18/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 - 5/25 частин домоволодіння та 1/3 огорожі, за ОСОБА_5 - 2/25 частин домоволодіння та 1/3 огорожі. Щодо земельної ділянки, на якій було розташоване домоволодіння, рішення не прийнято. Рішенням Віто-Поштової сільської ради 9 сесії 5 скликання від 30 серпня 2007 року «Про передачу у власність земельної ділянки» вирішено передати у власність земельну ділянку загальною площею 0,04 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , та зобов`язано ОСОБА_3 замовити в землевпорядній організації виконання робіт по виготовленню Державного акта на право власності на земельну ділянку. Рішенням Віто-Поштової сільської ради 9 сесії 5 скликання від 30 серпня 2007 року «Про затвердження схеми розподілу земельної ділянки» вирішено затвердити схему розподілу земельної ділянки ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 , площею 0,04 га ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у АДРЕСА_3 по площам 0,04 га та 0,01 га відповідно за їх власною згодою. 30 серпня 2007 року Віто-Поштовою сільською радою 9 сесії 5 скликання було прийнято рішення, яким затверджено схему розподілу земельної ділянки, за яким ОСОБА_6 - 0,04 га, ОСОБА_4 - 0,04 га, ОСОБА_5 - 0,01 га. На схемі зображено розподіл земельної ділянки, зокрема, було закріплено, що прохід № 4 на схемі, шириною 1,5 м, виділена ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у загальне користування. Вказаним рішенням Віта-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області закріпила порядок користування земельною ділянкою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Спадкоємцем майна став її син ОСОБА_2 (відповідач у справі), який проживає за адресою: АДРЕСА_3 . За договором дарування земельної ділянки від 07 липня 2015 року дарувальниця ОСОБА_3 подарувала, а обдаровувана ОСОБА_1 (позивач у справі) прийняла у дарунок земельну ділянку площею 0,0365 га (кадастровий номер 3222181201:01:001:0065), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За договором дарування 18/25 часток домоволодіння від 07 липня 2015 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дарунок (безоплатно) належні дарувальниці на праві приватної власності 18/25 часток домоволодіння АДРЕСА_3 . Суди встановили, що доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий лише через земельну ділянку ОСОБА_2 , яка знаходиться у його користуванні. На сьогоднішній день право власності на земельну ділянку ним не оформлено. У 2013 році ОСОБА_2 самовільно встановив огорожу-сітку, внаслідок чого нормальний доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 став неможливим. 28 квітня 2015 року членами земельної комісії Віто-Поштової сільської ради підтверджено, що погоджена схема розмежування земель не співпадає із встановленими парканами. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22 серпня 2018 року фактична ширина доріжки в натурі (на місцевості), у разі дотримання вимог п. 3.25* ДБН 360-92** в частині відстані 1,0 м від найбільш виступної конструкції стіни для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, не відповідає ширині цієї доріжки згідно із схемою розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_2 , затвердженою рішенням Віто-Поштовою сільською радою 9 сесії 5 скликання від 30 серпня 2007 року «Про затвердження схеми розподілу земельної ділянки», на якій вказана доріжка, позначена цифрою

4. У тому ж випадку, якщо фактична ширина доріжки в натурі (на місцевості) буде 1,5 м, то не будуть дотримані вимоги п. 3.25* ДБН 360-92* в частині відстані 1,0 м від найбільш виступної конструкції стіни для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту. Також фактичне розташування будівель і споруд по АДРЕСА_4 не відповідає розташуванню цих будівель і споруд на схемі розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , 13а , затвердженій рішенням Віто-Поштової сільської ради 9 сесії 5 скликання від 30 серпня 2007 року, дана схема складена без масштабу, на схемі не відображені проміри між будівлями та спорудами, крім ширини доріжки та відстані від межі суміжної земельної ділянки. Тобто, вказана схема не відображає дійсного розташування будівель і споруд в натурі (на місцевості), у зв`язку з чим ця схема не може бути підставою для розподілу земельної ділянки між власниками будівель і споруд, які розташовані на цій земельній ділянці. Вказаним висновком також встановлено, що фактичного проходу до земельної ділянки ОСОБА_1 немає, зважаючи на місце розташування огорожі.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Аналіз касаційної скарги свідчить про оскарження ОСОБА_1 лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а тому в іншій частині рішення суду не є предметом перегляду Верховного Суду. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. За змістом частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Частиною третьою статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди їй в користуванні належною їй земельною ділянкою кадастровий номер 3222481201:01:004:0065, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести паркан (сітка-рабиця), який встановлений на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 та привести земельну ділянку у попередній стан; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у встановленні поштової скриньки на загальних воротах за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. При цьому посилалася на те, що незважаючи на затверджену рішенням від 30 серпня 2007 року Віто-Поштової сільської ради 9 сесії 5 скликання схему розподілу земельної ділянки, відповідно до якої прохід № 4 на схемі шириною 1,5 м виділено у загальне користування, у 2013 році відповідач ОСОБА_2 установив огорожу (сітку-рабицю), у зв`язку з чим позивач позбавлена права фактичного проходу до своєї земельної ділянки, що підтверджується висновком земельно-технічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22 серпня 2018 року. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0365 га (кадастровий номер 3222181201:01:001:0065), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Також позивач є власником 18/25 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . У 2013 році ОСОБА_2 самовільно встановив огорожу-сітку, внаслідок чого доступ до земельної ділянки ОСОБА_1 став неможливим. Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення земельної ділянки у попередній стан, суд першої інстанції, виходив із того, що схема сільської ради підтверджує порядок користування земельною ділянкою, який склався між сторонами у справі та попередніми власниками протягом багатьох років. Висновком експертизи підтверджено, що фактичного проходу до земельної ділянки ОСОБА_1 немає, зважаючи на місце розташування огорожі. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення відповідачем огорожі порушує право ОСОБА_1 на вільне володіння і користування належною їй земельною ділянкою та порушує доступ до неї. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що схема розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_2 , не підтверджується рішенням Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року «Про затвердження схеми розподілу земельної ділянки», з якого не вбачається, що частина земельної ділянки будинку знаходиться у спільному користуванні сторін. Із вказаного рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року «Про затвердження схеми розподілу земельної ділянки» вбачається, що земельна ділянка розподілена шляхом виділення кожному із власників відокремленої частини земельної ділянки, без зазначення у їх спільному користуванні будь-якої частини цієї ділянки. Тому схема розподілу земельної ділянки, на якій позначено ділянку загального користування (доріжка), суперечить рішенню Віто-Поштової сільської ради від 30 серпня 2007 року. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції, оскільки позивачем не доведено обставин, на які вона посилалась як на обґрунтування позовних вимог. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 рокув частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкоюзалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук