Постанова 4855 № 640/4765/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4765/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И Л А : Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 вересня 2016 року №0006181203, №0006191203, №0006201203 та №0006211203, від 23 вересня 2016 року №0000911200, №0000921200, №0000931200 та №0000941200, від 29 вересня 2016 року №0006311203, №0006321203, №0006331203 та №0006341203. Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю спірних податкових повідомлень-рішень, з огляду на допущення відповідачем порушень вимог Податкового кодексу України в частині проведення камеральної перевірки своєчасності сплати плати за користування надрами. Крім того вказав, що відповідачем протиправно розраховано штраф за несвоєчасну сплату позивачем узгоджених податкових зобов`язань з дати подання уточнюючих декларацій про зарахування від`ємного значення різниці поточного звітного періоду у зменшення сум податкового боргу, оскільки такі не є сплатою сум грошового зобов`язання. Позивач зазначив, що контролюючим органом протиправно нараховано штрафні санкції через зміну призначення платежу та самостійного зарахування грошових зобов`язань, сплачених за платіжними дорученнями, в рахунок погашення податкового боргу з «авансових внесків» з рентної плати. Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначив, що за результатами проведених перевірок позивача встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 розділу ІІ Податкового кодексу України, що призвело до нарахування штрафу за несвоєчасну сплату плати за користування надрами для видобування корисних копалин за кодами платежу (нафта) 13030700 та (природний газ) 130308002. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що позивачем допущено несвоєчасне погашення узгоджених сум грошових зобов`язань, тобто вчинено правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України, а тому контролюючим органом правомірно застосовано до позивача штраф у розмірах, встановлених п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Стрийською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якої є відповідач) 01 вересня 2016 року та 05 вересня 2016 року проведено камеральні перевірки своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання до бюджету позивачем, про що складено акти, відповідно №035/13-28-12-00-23/00135390 та №1950/12-03/00135390. За висновками актів перевірок, встановлено порушення відповідачем вимог пункту 57.1 статті 57 розділу ІІ Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасну сплату плати за користування надрами для видобування корисних копалин за кодами платежу (нафта) 13030700 та (природний газ) 13030800. За результатами проведених перевірок податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 23 вересня 2016 року: - №0000911200, яким застосовано штраф у розмірі 20% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 32597365,44 грн; - №0000921200, яким застосовано штраф у розмірі 10% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 1934439,79 грн; - №0000931200, яким застосовано штраф у розмірі 20% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 4999317,99 грн; - №0000941200, яким застосовано штраф у розмірі 10% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 223215,01 грн; від 22 вересня 2016 року: - №0006181203, яким застосовано штраф у розмірі 20% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 3727179,42 грн; - №0006191203, яким застосовано штраф у розмірі 10% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 258325,96 грн; - №0006201203, яким застосовано штраф у розмірі 20% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 1468243,45 грн; - №0006211203, яким застосовано штраф у розмірі 10% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 36442,99 грн; від 29 вересня 2016 року: - №0006311203, яким застосовано штраф у розмірі 20% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 3727179,00 грн; - №0006321203, яким застосовано штраф у розмірі 10% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 258325,96 грн; - №0006331203, яким застосовано штраф у розмірі 20% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 1468243,45 грн; - №0006341203, яким застосовано штраф у розмірі 10% від суми визначеного податкового зобов`язання, що становить 36442,99 грн. Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач подаючи уточнюючі податкові декларації 19 травня 2015 року, зменшив суми податкових зобов`язань з плати за користування надрами, а тому вказані декларації не можна рахувати сплатою грошових зобов`язань, як вважає відповідач. Норми податкового законодавства встановлюють можливість застосування до платника штрафних санкцій лише у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів і не допускають нарахування штрафу за фактом самостійного зарахування контролюючим органом від`ємних різниць поточного звітного періоду, що виникають у зв`язку з поданням уточнюючого розрахунку, в погашення податкового боргу. Крім того, нарахування податковим органом штрафних санкцій, що сплачені позивачем в період дії договору про розстрочення податкового боргу як і зарахування оплати в рахунок виконання зобов`язань за таким договором після розірвання договору не передбачено нормами Податкового кодексу України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент проведення перевірок) встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального. Згідно з пунктами 76.1 та 76.2 статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова. Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу. Таким чином, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. А відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється. Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування). Законодавчо встановлені обмеження щодо повноважень податкового органу під час проведення камеральної перевірки (яка характеризується спрощеним порядком її призначення і проведення, не передбачає присутність платника та можливість подання ним пояснень тощо) є однією з гарантій прав платника, що забезпечують дотримання балансу публічних і приватних інтересів. Отже камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а тому під час проведення камеральної перевірки не має правових підстав для визначення порушень термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання. Таким чином, термін сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання до бюджету, а саме плати за користування надрами для видобування нафти та газу не є даними податкової звітності, які досліджуються під час проведення камеральної перевірки. Відповідно до вказаних актів їх складено за результатом камеральної перевірки щодо своєчасності сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання до бюджету та зафіксовано порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині порушення термінів сплати грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин (природного газу та нафти). Отже, відповідачем, під час проведення камеральної перевірки з`ясовано питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду перевірки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №826/18513/16 від 26 червня 2018 року та у справі №826/78/17 від 26 червня 2018 року. Невиконання вимог порядку проведення перевірок, встановлених ПК України, призводить до порушення відповідачем способу реалізації владних управлінських функцій та відсутності правових наслідків перевірки, яка не охоплювала на час її проведення питання своєчасності сплати грошового зобов`язання. На відміну від камеральної перевірки, документальна невиїзна перевірка потребує наявності наказу про призначення документальної перевірки та обов`язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, що випливає із приписів п. 77.4, п. 78.4, 79.2 ПК України, а також з пред`явленням направлення на перевірку, що випливає з приписів п. 77.6, 78.5, 88.1 ПК України. При цьому, виходячи з положень пп. 17.1.6 ПК України платник податку має право, крім іншого, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом. Проте, всупереч наведеним вище вимогам, податковим органом проведено камеральну перевірку, наказ про проведення документальної перевірки не приймався, направлення на перевірку не видавалося та, відповідно, позивач не отримав від відповідачів копії наказу про проведення документальної перевірки, що є підтвердженням порушення відповідачем при проведенні перевірки вимог чинного законодавства, зокрема контролюючий орган діяв не у спосіб, передбачений законом. Вказані обставини свідчать про порушення законних прав та інтересів позивача, передбачених пп. 17.1.6 ПК України. Таким чином, діючи не у спосіб, передбачений законом, відповідач провів перевірки з питань, які не входять до кола питань і досліджень камеральної перевірки, які за загальним правилом входять до предмету документальної перевірки. Протиправність проведення камеральних перевірок висновки яких безпідставно покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, обумовлює безпідставність визначення податкового правопорушення і, як наслідок, безпідставність застосування штрафу. Зважаючи на те, що відповідачем в межах камеральної перевірки досліджувалися питання щодо своєчасності сплати платником податків грошового зобов`язання з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин, які були предметом документальних перевірок, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржувані податкові-повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Зокрема, підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Пунктами 257.1 статті 257 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період для рентної плати дорівнює календарному кварталу. Відповідно до пункту 257.3 статті 257 Податкового кодексу України платник рентної плати до закінчення визначеного розділом ІІ цього Кодексу граничного строку подання податкових декларацій за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, подає до відповідного контролюючого органу за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, податкову декларацію, яка містить відповідні додатки. Пунктом 257.5 статті 257 Податкового кодексу України визначено, що сума податкових зобов`язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації з урахуванням фактично сплачених авансових внесків. Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Пункт 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачає, що погашення боргу - це зменшення абсолютної суми такого боргу, підтверджене відповідним документом. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. З матеріалів справи вбачається, позивачем 19 травня 2015 року подано уточнюючі розрахунки з плати за користування надрами за серпень - грудень 2014 року та зменшено раніше задекларовані податкові зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Так, контролюючим органом нараховано штрафні санкції, здійснюючи самостійне зарахування від`ємних різниць, що виникли у зв`язку з поданням позивачем уточнюючих розрахунків, в погашення податкового боргу за вересень-грудень 2014 року, що підтверджується даними граф «дата операції» та «документ» розрахунків штрафу до податкових повідомлень-рішень, в яких міститься посилання на розрахунки з плати за користування надрами, датовані 20 жовтня 2014 року та 19 листопада 2014 року. За таких обставин вбачається факт застосування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасну сплату плати за користування надрами з дати подання уточнюючих розрахунків з плати за користування надрами для видобування корисних копалин - 19 травня 2015 року. Отже, позивач, подаючи уточнюючі податкові декларації 19 травня 2015 року, зменшив суми податкових зобов`язань з плати за користування надрами, а тому вказані декларації не можна рахувати сплатою грошових зобов`язань, як вважає відповідач. Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Суд першої інстанції вірно вказав, що вказана норма встановлює можливість застосування до платника штрафних санкцій лише у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів і не допускає нарахування штрафу за фактом самостійного зарахування контролюючим органом від`ємних різниць поточного звітного періоду, що виникають у зв`язку з поданням уточнюючого розрахунку, в погашення податкового боргу. Законодавець наділив правом податковий орган застосовувати відповідальність до платника податків згідно зі статтею 126 Податкового кодексу України у випадку сплати суми грошового зобов`язання, зазначеної у платіжному дорученні, з затримкою сплати, проте, не наділив правом податковий орган застосовувати штраф при виконанні пункту 9 статті 87 Податкового кодексу України в разі зарахування коштів, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податку. Так, досліджуючи додані до актів перевірки розрахунки штрафних санкцій, штрафи нараховані позивачу у зв`язку з тим, що грошові кошти, сплачені ним відповідними платіжними дорученнями із відповідним призначенням платежу самостійно зараховані контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу, при цьому за який період у зазначених розрахунках не зазначено, що не дає можливості встановити, куди і за який період спрямовані кошти за відповідними платіжними дорученнями. 10 серпня 2015 року між позивачем та Сколівським відділенням Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції на підставі рішення ДФС від 07 серпня 2015 року №256 укладено договір про розстрочення податкового боргу від 10 серпня 2015 року №3534/8. Вказаним договором розстрочено сплату позивачем податкового боргу з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин (нафта та природній газ) на загальну суму 178987058,12 грн. Дія договору у період з 10 серпня 2015 року до дати розірвання на підставі рішення ДФС про скасування розстрочення податкового боргу від 06 жовтня 2015 року. 10 серпня 2015 року між позивачем та Сколівським відділенням Стрийської об`єднаної державної податкової інспекції на підставі рішення ДФС від 07 серпня 2015 року №257 укладено договір про розстрочення податкового боргу від 10 серпня 2015 року №3534/8. Вказаним договором розстрочено сплату позивачем податкового боргу з рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин (нафта та природній газ) на загальну суму 23324600,58 грн. Дія договору у період з 10 серпня 2015 року до дати розірвання на підставі рішення ДФС про скасування розстрочення податкового боргу від 06 жовтня 2015 року. Відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу. Суд першої інстанції вірно вказав, що на суму розстроченого грошового зобов`язання можуть бути нараховані лише проценти. Нарахування податковим органом штрафних санкцій, що сплачені позивачем в період дії договору про розстрочення податкового боргу як і зарахування оплати в рахунок виконання зобов`язань за таким договором після розірвання договору не передбачено нормами Податкового кодексу України. Колегія суддів дійшла висновку, що приписами податкового законодавства регламентується черговість погашення податкового боргу у разі внесення (додаткового внесення) грошових коштів платником податків, натомість в даному випадку грошові кошти були сплачені раніше, додаткової їх сплати чи внесення не було, а платником податку було лише відкориговано раніше задекларовані податкові зобов`язання в бік зменшення. Наслідком цього стало припинення податкових зобов`язань попередніх періодів. Разом із тим, враховуючи, що позивачем сплати податкових зобов`язань вчинено не було, гроші вже перебували в розпорядженні бюджету в рахунок інших податкових зобов`язань, які були відкориговані в бік зменшення і таке коригування прийнято податковим органом, останній безпідставно визначив строки прострочення сплати зобов`язань та нарахував штрафні санкції без фактичної сплати зобов`язань, а на підставі самого лише коригування. Що, в свою чергу, так само є підставою для визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 17.05.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна