Постанова 4855 № 580/2706/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2706/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: В.В. Гаращенко ПОСТАНОВА Іменем України 14 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.06.2020 №0110320120 , №0108320120, №0109320120, №0111320120, №0113320120. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрована суб`єктом господарювання 20.02.2007, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Посадовими особами Головного управління ДПС у Черкаській області на підставі пп. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.8 - 20.1.11 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст.75, пп. 80.2.2, 80.2.4 та 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України (далі - ПК), відповідно до наказу від 18.05.2020 №548 та направлень від 18.05.2020 №139 та № 140 проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 за місцем фактичного здійснення діяльності, а саме: АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт від 29.05.2020 №67/23-00-32-01/ НОМЕР_1 . Згідно акту перевірки, 20.05.2020 о 15 годині 32 хвилини у магазині за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює свою господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 встановлено факт продажу однієї пляшки шампанського «Київське» об`ємом 0,75 л. по ціні 140 грн. ФОП ОСОБА_1 отримала готівкові кошти в розмірі 200 грн, видала вищезазначений товар, решту коштів, провела розрахункову операцію через реєстратор розрахункових операцій (фіскальний номер НОМЕР_2 ), який не зазначений в додатку до ліцензії та видала фіскальний чек. Під час проведення перевірки виявлено прозору рідину з характерним запахом спирту в пластиковій тарі, немаркованої, без марок акцизного податку встановленого зразка. Виявлену прозору рідину ФОП ОСОБА_1 добровільно надала для проведення дослідження згідно вимог ДСТУ. Також в ході проведення фактичної перевірки відповідно до бази даних АІС «Податковий блок» (витяг з РРО) встановлено: факт роздрібної торгівлі ОСОБА_1 алкогольними напоями 07.10.2019 без наявності ліцензії через реєстратор розрахункових операцій (фіскальний номер НОМЕР_3 ); факт роздрібної торгівлі тютюновими виробами 08.10.2019 без наявності ліцензій через реєстратор розрахункових операцій (фіскальний номер 2305002826). Згідно висновків акту перевірки від 29.05.2020 №67/23-00-32-01/ НОМЕР_1 , в ході проведення перевірки встановлені наступні порушення: - ч. 1 ст. 9 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»: зберігання фальсифікованих алкогольних напоїв, а саме рідини з характерним запахом спирту в пластиковій тарі згідно протоколу випробувань №780 від 09.06.2020; - ч. 4 ст. 11 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»: зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка згідно протоколу випробувань №780 від 09.06.2020; - ч. 20 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»: зберігання та реалізація алкогольних напоїв без наявної ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями; - ч. 20 ст. 15 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»: зберігання та реалізація тютюнових виробів без наявної ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами. За результатами проведених досліджень та акту перевірки відповідачем 23.06.2020 прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0108320120, яким за порушення ч. 1 ст. 9, на підставі ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР застосовано штраф у розмірі 17 000 грн.; - №0109320120, яким за порушення ч. 4 ст. 11, на підставі ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР застосовано штраф у розмірі 17 000 грн.; - №0110320120, яким за порушення ч. 20 ст. 15, на підставі ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР застосовано штраф у розмірі 17000 грн.; - №0111320120, яким за порушення ч. 20 ст. 15, на підставі ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР застосовано штраф у розмірі 17000 грн.; - №0113320120, яким за порушення п. 85.2 ст. 85 ПК, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 121.1 ст. 121 ПК застосовано штраф у розмірі 1020 грн. Не погодившись з такими рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що виявлені порушення в повній мірі підтверджуються матеріалами перевірки, що наявні в матеріалах справи. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В обґрунтування апеляційної скарги, позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції в частині, що стосуються правомірності проведення перевірки та правильності оформлення її результатів, вказуючи при цьому, що отримані у ході перевірки відомості не можуть вважатися допустимими доказами у даній справі. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК, контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Пунктом 75.1 ст. 75 ПК передбачено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Відповідно до п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Згідно п. 80.1. ст. 80 ПК фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Відповідно до пп. 80.2.6 п. 80.2 ст. 80 ПК фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3. Згідно пункту 81.1 статті 81 ПК посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Позивач вказує, що наказ про призначення перевірки не відповідав вимогам статті 81 ПК. Водночас, як вірно встановив суд першої інстанції, наказ №548 від 18.05.2020 містить всю визначену ст. 81 ПК інформацію, зокрема відомості про підстави проведення перевірки з посиланням на норми ПК, при цьому прізвище, ім`я та по батькові суб`єктів господарювання, що підлягають перевірці, їх РНОКПП, місце реєстрації, місце фактичного здійснення господарської діяльності, а також період проведення перевірки позивача відображені у додатку до цього наказу. Обставини викладення певної інформації, яка має міститися у наказі про призначення перевірки, у формі додатку до такого наказу, колегія суддів не розцінює як порушення, яке свідчить про протиправність призначення та проведення перевірки. Відповідач дотримався суті та змісту індивідуального акта про призначення перевірки, а питання неухильного дотримання форми такого акта у даному випадку не може бути формальною підставою для висновку про його протиправність. Відтак, посилання позивача на протиправність проведення перевірки з оглядну на викладення частини відомостей наказу про її призначення у додатку до нього, колегія суддів відхиляє. Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Оформлення посадовими особами контролюючих органів результатів документальних перевірок платників податків-юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, постійних представництв та представництв нерезидентів щодо дотримання законодавства з питань державної митної справи, про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, регулюється Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок від 20 серпня 2015 року № 727), а також Методичними рекомендаціями щодо оформлення матеріалів документальних перевірок, затвердженими наказом Державної фіскальної служби України від 1 червня 2017 року № 396 (далі - Методичні рекомендації від 1 червня 2017 року № 396). Згідно з Порядком від 20 серпня 2015 року № 727 та Методичними рекомендаціями від 1 червня 2017 року № 396 акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. У акті перевірки зазначається детальна інформація щодо виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Одним із невід`ємних прав платника податків, відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК , є право на подання до контролюючого органу письмових заперечень до акта перевірки у порядку, встановленому цим Кодексом. Пунктом 86.7 статті 86 ПК передбачено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводить перевірку. Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оспорено шляхом подання до контролюючого органу за основним місцем обліку заперечень. Водночас платник податку за обставиннами справи заперечень на акт не подавав. Відповідно до пункту 58.1 статті 58 та пункту 86.8 статті 86 ПК на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення. У разі незгоди з контролюючим органом платник податків має право оскаржити прийняте рішення (податкове повідомлення-рішення) (підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК). За змістом пункту 86.8 статті 86 ПК податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу. Зазначене свідчить про те, що доводи, судження, інформація акта перевірки, складеного особами, що її проводили, вивчається та оцінюється, зокрема начальником або заступником начальника контролюючого органу, і в разі наявності податкових порушень саме вони приймають податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов`язання платникові податків. Сам по собі акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов`язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта. Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання, й не є обов`язковим рішенням суб`єкта владних повноважень. Непідписання акта перевірки не можна ототожнювати, зокрема з непідписанням судового рішення, наслідки чого прямо встановлені в законі, чи непідписанням окремих рішень суб`єктом владних повноважень, коли негативні наслідки такого дефекту також можуть бути встановлені законом. Обов`язкові рішення суб`єкта владних повноважень мають відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), які не можуть поширюватися на акт перевірки. Чинне законодавство не встановлює такий наслідок відсутності в акті перевірки підпису одного з перевіряючих контролюючого органу, як його нечинність, недійсність. Зазначена вада акта не робить автоматично протиправними рішення контролюючого органу, що прийняті на підставі такого акта. Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Водночас саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обовязку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді. Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 червня 2020 року по справі №140/388/19 сформувала правовий висновок, згідно якого відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. При цьому, колегія суддів відхиляє посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, що висловлені у справах №№826/14101/16, 1440/1965/18, 826/16217/17, від яких судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила у згаданій постанові від 19.06.2020 по справі №140/388/19. Ураховуючи те, що працівник контролюючого органу, підпис якого відсутній в акті з наведених у ньому ж підстав, приймав участь у проведенні перевірки, підстави для висновку про порушення порядку її проведення відсутні. Відтак, доводи скаржника про те, що акт не підписаний всіма посадовими особами контролюючого органу колегія суддів відхиляє як такий, що не впливає на правомірність проведення перевірки. Щодо суті виявлених перевіркою порушень, які позивач спростовує в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до частини двадцятої статті 15 Закону Укрїани «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) передбачено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Згідно абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону №481/95-ВР передбачено, що алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством. Відповідно до абзацу шістнадцятого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, або з використанням тари, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 11 цього Закону, - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень. Абзац шостий частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР передбачає відповідальність за оптову і роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій у розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Як встановив суд першої інстанції, позивач отримала ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями №23050311201800455, терміном дії з 04.10.2018 по 04.10.2019, а також №23050311201902246, терміном дії з 09.10.2019 по 09.10.2020. Також позивач отримала ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №23050308201800448, терміном дії з 04.10.2018 по 04.10.2019, а також №23050308201902558, терміном дії з 09.10.2019 по 09.10.2020. Водночас, 07.10.2019 та 08.10.2019 мав місце продаж позивачем алкогольних напоїв та тютюнових виробів через реєстратор розрахункових операцій, тобто у період коли остання не мала відповідних ліцензій. Посилання скаржника на відсутність у нього ліцензії у спірний період у зв`язку із «нестворенням контролюючим органом фактичних умов для здійснення позивачем законної господарської діяльності», не є виправданням виявлених перевіркою порушень, а питання бездіяльності певних органів щодо невидачі позивачу ліцензії не є предметом спору у даній справі. Окрім того, у ході перевірки було виявлену прозору рідину з характерним запахом спирту в пластиковій тарі, яку позивач добровільно надала для проведення дослідження згідно вимог ДСТУ та письмово підтвердила факт зберігання нею горілки (а.с. 56). Згідно протоколу випробувань №780 від 09.06.2020 виявлена та надана для дослідження водно-спиртова рідина не відповідає ДСТУ 4256:2003. Посилання скаржника на те, що спірна рідина є засобом дезинфекції для рук, колегія суддів відхиляє, оскільки будь-яких доказів цьому матеріали справи не містять. Невідповідність цієї рідини вимогам ДСТУ 4256:2003, зокрема в частині показника міцності, оформлення та маркування тари (про що вказано у згаданому протоколі випробувань), не свідчить про дотримання позивачем вимог щодо зберігання та реалізації алкогольних напоїв. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки обставини порушення порядку призначення та проведення перевірки не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду. Посилання на правові висновки Верховного Суду, що висловлені у справах №№826/442/13-а, 810/1438/17, 818/532/16 та ін. колегія суддів відхиляє, оскільки незаконність перевірки у спірних правовідносинах не має місце. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких