Постанова 4850 № 360/4362/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2021 року справа №360/4362/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Міронової Г.М., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 360/4362/20 (головуючий І інстанції І.О. Свергун ) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суми суддівської винагороди за червень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень 2020 року в сумі 28442,00 грн з утриманням податків та інших обов`язкових платежів; допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди; зобов`язати відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що за червень 2020 року суддівська винагороду виплачена їй не відповідає розміру, встановленому Законом, зокрема, розмір винагороди було обмежено на 28442,00 грн. Вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення, оскільки Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди, що стало підставою для звернення позивача до суду. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що є розпорядником бюджетних коштів щодо місцевих судів. За законом №1402 суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи, зокрема, цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі. Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Тобто, відповідач може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Зазначене обмеження також застосовується при нарахуванні, зокрема, суддівської винагороди суддям. При виплаті суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені Законом № 553-ІХ обмеження у її виплаті, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, розрахованої, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Отже, відповідач, як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, мав повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймав рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за червень 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Не погодившись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги є аналогічними тим, що викладені в запереченні проти задоволення позовних вимог. Крім того, відповідач наголошує, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди до 28.08.2020 року, оскільки за вимогами законодавства України, закони, визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають свою чинність з дня ухвалення цим судом рішення про їх неконституційність. Отже, зазначене рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини, що виникли до 28.08.2020 року. Також, суд першої інстанції не звернув уваги, що чинним законодавством України відповідач не уповноважений на відшкодування суддям місцевих судів матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди, завданої внаслідок правомірного застосування до них чинних на час існування спірних правовідносин вимог ст.29 ЗУ «Про державний бюджет України на 2020 рік», визнаних в подальшому неконституційними. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, зазначає наступне. Фактичні обставини справи. Указом Президента України від 12.12.2019 № 899/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Марківського районного суду Луганської області безстроково (арк. спр. 10-12). Згідно з наказом Марківського районного суду Луганської області від 13.12.2019 № 26/04-04 "Про здійснення повноважень судді Марківського районного суду Луганської області ОСОБА_1 " наказано ОСОБА_1 приступити до здійснення повноважень судді Марківського районного суду Луганської області з 13 грудня 2019 року з посадовим окладом згідно штатного розпису; врахувати, що місячна доплата за вислугу років становить 20% посадового окладу (арк. спр. 13). Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 30.11.2020 № 2841/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за червень 2020 року склав: оклад (20 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга 20% - 12612,00 грн, обмеження - - 28442,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн (арк. спр. 41). Не погодившись із обмеженням розміру суддівської винагороди, позивачка звернулася до суду з позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за червень 2020 року з обмеженнями передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії. Оцінка суду. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У частині третій статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Частиною дев`ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи частини другої статті 130 Конституції України. Суд з цього приводу зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до частини другої статті 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави обмеження розміру суддівської винагороди. Натомість, відповідач, всупереч приписам частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно за червень 2020 року виплатив позивачу зазначену винагороду в обмеженому розмірі. Суд зазначає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір винагороди судді за приписами частини другої статті 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповнення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів частини другої статті 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який жодних норм стосовно обмеження розміру винагороди судді не містить. З огляду на вказане, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. У зв`язку з цим суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача по обмеженню розміру суддівської винагороди позивача та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі частин другої та третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Дослідженням Додатків №3 та №7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що відповідно до змін внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870 744,6 тис. грн. Видатки на оплату праці, розпорядником яких є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, залишились незмінними. Вказані обставини свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів, що свідчить про безпідставність доводів апелянта, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету. Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Зазначені обставини виключають необхідність звернення відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам частини другої статті 130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи апелянта, що тільки з 28 серпня 2020 року зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним. Оскільки відповідач у червня 2020 року протиправно всупереч імперативним нормам Конституції України застосовував при визначенні розміру винагороди судді положення статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», які спірні відносини не регулює, тому суд першої інстанції правомірно визнав протиправними такі дії відповідача та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу протиправно невиплачену в зазначений період суддівську винагороду. Інше ж тлумачення зазначених вище норм права є неприпустимим. Відповідно до інформації Державної судової адміністрації України у листі від 28.04.2021 року за № 10-8744/21 кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області для місцевих загальних судів за кодом 2111 «Заробітна плата» станом на 31.12.2020 становили 145256,3 тис. грн. Зміни до кошторису ТЕ ДСА в Луганській області не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік ТУ ДСА в Луганській області за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 145256,3 тис. грн., відкриті в повному обсязі. Отже, спірне обмеження суддівської винагороди позивача було протиправним з моменту його застосування, тобто з 18 квітня 2020 року, і подальше визнання закону неконституційним на це жодним чином не впливає, тобто позивачу протиправно недоплачено належну винагороду судді, у зв`язку з чим судом першої інстанції обрано правильний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 360/4362/20 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 360/4362/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 17 травня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі. Повний текст постанови складений 17 травня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Г.М. Міронова Л.В. Ястребова