Постанова 4813 № 502/572/18

Номер провадження: 22-ц/813/1447/21 Номер справи місцевого суду: 502/572/18 Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого - Громіка Р.Д., суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю секретаря - Сіваченко Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 січня 2019 року у цивільній справі за позовом Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", Виконавчий комітет Кілійської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його у добросовісного набувача, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Морський торгівельний порт «Усть-Дунайськ», Виконавчий комітет Кілійської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його у добросовісного набувача. Позовна заява обґрунтована тим, що 06 червня 2008 року у приміщенні відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області були проведені прилюдні торги з продажу майна Державного підприємства «МТП Усть-Дунайськ», а саме незданої до експлуатації будівлі гаражу за літерою «М», яка складається з боксів АДРЕСА_1 . За результатами вищевказаних торгів зазначене майно придбав ОСОБА_2 . ДП «МТП Усть-Дунайськ» /надалі - Порт/ оскаржило продаж вищезазначеного майна. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2012 року у справі №22ц-1590/3574/12р. апеляційна скарга Порту задоволена, прилюдні торги, проведені 06.06.2008 року ТОВ «Мультисервіс» з продажу майна належного ДП «МТП Усть-Дунайськ» незданої до експлуатації будівлі гаражу за літерою «М», яка складається з боксів АДРЕСА_1 , визнані незаконними, а у зустрічному позові про визнання прилюдних торгів законними та визнанні права власності ОСОБА_2 відмовлено. Однак до прийняття апеляційним судом Одеської області вказаного рішення про визнання торгів незаконними, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 вищевказане майно. Проте власником будівлі гаражу за літ. «М» АДРЕСА_1, є держава в особі Міністерства інфраструктури України, а ДП «МТП Усть-Дунайськ» є суб`єктом господарювання, якому майно належить на праві господарського відання. Зазначений об`єкт нерухомого майна є об`єктом портової інфраструктури, розташований на території ДП «МТП Усть-Дунайськ» і відображений на його балансі. Відсутність у позивача правовстановлюючих документів унеможливлює оформлення права державної власності на вказаний об`єкт. Крім того, наявність запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 на будівлю гаражу порушує право власності держави в особі позивача. Також, вказав, що ДП «МТП Усть-Дунайськ» є режимним підприємством, в якому встановлюються спеціальні міри по підвищенню безпеки, посиленню охорони портових засобів, спеціальний режим охорони та пропускна система. Таким чином, ОСОБА_1 не може вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, оскільки він не може мати права вільного доступу на територію Порту, а його доступ на територію режимного підприємства призведе до порушення норм діючого українського та міжнародного законодавства. На підставі вищевказаного, позивач просив суд: - визнати право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на будівлю гаражу за літ. «М», що складається з боксів АДРЕСА_1 та перебуває у господарському віданні ДП «МТП Усть - Дунайськ»; - витребувати будівлю гаражу за літ. «М», що складається з боксів АДРЕСА_1 у добросовісного набувача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серія та номер : НОМЕР_5 , виданий 14.03.2000 року Кілійським РВ УМВС України в Одеській області). Позиція відповідача у справі. 17 вересня 2018 року до Кілійського районного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому з позовом Міністерства інфраструктури України не погоджується, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зазначав, що реалізація спірного майна відбулася у примусовому порядку у зв`язку з невиконанням позивачем у добровільному порядку рішень суду про стягнення заборгованості з позивача. Придбав спірне майно з торгів ОСОБА_3 , а отже він є первинним добросовісним набувачем, а не відповідач, який вже придбав це майно у первісного добросовісного набувача. Також, зауважує, що на момент продажу майна відповідачу, ОСОБА_2 був законним власником та добросовісним його набувачем з прилюдних торгів, а торги на той час ще не були визнані судом незаконними, тому жодних перешкод у укладанні правочину купівлі-продажу будівлі гаражу між ОСОБА_2 та відповідачем не існувало. Крім того, у разі визнання публічних торгів недійсними у первісний стан шляхом реституції повертаються сторони договору - організатор торгів та їх переможець, тобто у даному випадку - Одеська філія ТОВ «Мультисервіс» та ОСОБА_2 . Таким чином, після цього майно підлягає повторному продажу з публічних торгів відповідно до порядку, встановленого для виконання судового рішення, оскільки задоволення позову про визнання торгів недійсними не скасовує ані судового рішення, для виконання якого такі торги були проведені, ані самого арешту цього майна. Продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісний набувач, у якого майно не може бути витребувано за будь-яких умов. У свою чергу, витребувати майно із чужого незаконного володіння має право лише власник цього майна. Факт знаходження майна на балансі позивача не є доказом його права власності чи законного володіння. Крім того, позивач в своєму позові сам зазначає, що у нього відсутнє право власності на даний предмет нерухомості - спірну будівлю гаражу. На підставі викладеного просить у позові відмовити. Також, 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 подано заяву про застосування строків позовної давності, в якій відповідач зазначає, що позивач дізнався про порушення свого права 17.09.2012 року під час ухвалення апеляційним судом Одеської області рішення про визнання прилюдних торгів спірного майна незаконними, а тому строк позовної давності, у межах якого позивач відповідно до закону мав змогу звернутися до суду із позовом за захистом своїх прав сплинув 17 вересня 2015 року. У зв`язку з чим просить застосувати позовну давність та відмовити позивачу у задоволені позову. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 17 січня 2019 року в позові відмовлено повністю. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі Міністерство інфраструктури України просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалите нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи. Короткий зміст відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що право власності у позивача відсутнє, а встановлення права власності у судовому порядку у даному випадку не може бути здійснено судом, враховуючи, що витребування майна із чужого незаконного володіння може мати місце лише власником цього майна, який позивач не був, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог. Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Сповіщення сторін та заяви у справі. Про судове засідання, призначене на 28 квітня 2021 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 27 квітня 2021 року до Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги Міністерства інфраструктури України необхідно задовольнити частково. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що з акту державного виконавця про проведені прилюдні торги від 23.06.2008 року вбачається, що на прилюдних торгах було реалізовано лот №1 - нездана до експлуатації будівля гаражу за літ. «М» АДРЕСА_1 . Вказане майно придбав ОСОБА_2 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2012 року скасовано рішення Кілійського районного суду Одеської області від 09 вересня 2008 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ, треті особи: Відділ ДВС Кілійського районного управління юстиції, Одеська філія ТОВ «Мультисервіс» про визнання законними прилюдних торгів проведених 06.06.2008 року та визнання права власності на майно, придбання на цих торгах - незданої до експлуатації будівлі гаражу літ. «М» відмовлено. Визнано незаконними прилюдні торги проведені 06.06.2008 року товариством з обмеженою відповідальністю «Мультисервіс» з продажу майна, належного Державному підприємству МТП «Усть-Дунайськ» незданої до експлуатації будівлі гаражу літ. «М», яка складається з боксів АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1196099 від 13.03.2013 року право власності на гараж літ. «М», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності - рішення суду про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, серія та номер: 2-2476/2010 р., виданий 02.03.2010 року, видавник Кілійський районний суд Одеської області. Згідно довідки ДП «МТП Усть-Дунайськ» від 26.03.2018р. №228/01/07-18 на балансі Державного підприємства «Морський торгівельний порт «Усть-Дунайськ» за адресою АДРЕСА_1 знаходиться основний засіб - навіс техніки (1,2,3) - гаражі за літ. «М» з інвентарним № 130 та балансовою вартістю 27275,76 грн. Відповідаючи на питання суду представник позивача зазначив, що це і є ті самі споруди, які наразі належать відповідачу. Державному підприємству «Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ» на підставі рішення Вилківської міської ради народних депутатів від 29.11.2001 року №186, передано у постійне користування 6,7031 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для будівництва та обслуговування морвокзалу - 0,1314 га, вантажного причалу - 0,8718 га, механічних майстерень і бази технічного обслуговування флоту - 5,6999 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії І-ОД №004569, виданого Вилківською міською радою 29.03.2002 року. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Вилківської міської ради 13.12.2012 року за Держаним підприємством «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» зареєстровано 72/100 частин комплексу будівель та споруд загальною площею 1833,6 кв.м., що складаються з : літ. «А» - адмінбудівля, літ. «В» - прохідна, літ. «Г» - каса, літ. «Д» - убиральня, літ. «Е» - склад, літ. «Ж», «З» - вагончики, літ. «И» - адмінбудівля, літ. «К» - склад, літ. «Л» - котельна, літ. «М» - гараж, №1-16, І-ІІІ - надвірні споруди. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, наразі це свідоцтво скасоване Господарським судом Одеської області через те, що у ньому власником майна мало бути зазначено державу, але на його думку, вказаний документ підтверджує право власності позивача на спірне майно. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав його у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, суд повинен встановити обставини, що майно вибуло з володіння власника або володіння особи, якій воно було передано власником у користування в силу зазначених обставин, а також, що набувач придбав це майно за відплатним договором і що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала право його відчужувати. В пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі - Пленум № 5) роз`яснено, що відповідно до положень частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 ЦК України. Таким чином, захист порушеного права можливий шляхом звернення з віндикаційним позовом, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Разом із тим, віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Згідно з пунктом 23 Пленуму № 5 відповідно до статті 387 ЦК України та частини 3 статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Тобто, віндикаційна вимога - це вимога власника, який не володіє майном пред`явлення до не власника цим майном володіючим. Разом з цим, право власності ОСОБА_1 на час розгляду справи ніким не оспорено, реєстрація права власності не скасована, документи, на підставі яких відповідач набув право власності, в судовому порядку не оспорені та не скасовані. Фактично позивачем заявлено дві взаємовиключні вимоги, оскільки майно має право витребувати лише власник, а право власності на відповідне майно у позивача на момент розгляду справи ,виходячи з положень ст. 182 ЦПК України, відсутнє Оскільки на час укладення договору купівлі-продажу позивач не був власником майна, твердження його про те, що спірне майно вибуло із володіння власника поза його волею є безпідставними, а відсутність цієї ознаки виключає застосування ст. 388 ЦК України, в зв`язку з чим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в повному обсязі. Однак судова колегія повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 1991 року на виконання наказу Фонда державного майна України від 10.11.1991р. був укладений Учредительний договір між Фондом державного майна України та морським торговельним портом Усть-Дунайськ, згідно ст.5 якого - «Для выполнения Уставных задач и ведения хозяйственной деятельности « Учредитель » передает «Порту» права владения и пользования государственным имуществом. Тобто був встановлений юридичний факт передання в господарське відання підприємства державного майна, а так як зазначений навіс для техніки (бокси № 1,2,3) був побудований підприємством та поставлений на баланс ще в 1980 році (що підтверрджується інвентарною карткою про находження на балансі) зазначена будівля була передана разом зі всім майном підприємству та є державним майном, що є правопороджуючим юридичним фактом. Даний доказ не був поданий з позовом у зв`язку з отриманням його Позивачем - Міністерством інфраструктури України від третьої сторони - ДП "МТП Усть-Дунайськ" вже після подання позовної заяви. Також, відповідно до Статуту підприємства - розділу 2 Загальні положення - Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" є державним підприємством в галузі морського та річкового транспорту, яке засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Відповідно до п. 4.1. Статуту ДП «МТП Усть-Дунайськ» майно Підприємства становлять оборотні та необоротні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства. До того ж на підставі рішення Вилківської міської ради від 29.11.2001 № 186 щодо виділення ДП «МТП Усть-Дунайськ» земельної ділянки за адресою Придунайська,2 державному підприємству наданий державний акт на постійне користування землею від 29.03.2002 року І-ОД № 004569 за адресою АДРЕСА_1 . Зазначена ділянка на якій розташовані будівлі гаражу за літ. "М" знаходиться у державній власності та збудована на державні кошти державним підприємством. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання управління Міністерством інфраструктури об`єктами державної власності» від 21.03.2011 № 265-р ДП «МТП Усть-Дунайськ» віднесене до Переліку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства інфраструктури. Тобто, майно Підприємства згідно норм діючого законодавства, Учредительного договора та Статуту є державною власністю та це є встановленним правопороджуючим юридичним фактом. Положеннями п. 3 ст.73 ГК України визначено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право господарського відання та право оперативного управління - це речові права осіб, які не є власниками, що захищаються відповідно до положень, установлених для захисту права власності. При цьому право господарського відання належить комерційним підприємствам - суб`єктам підприємницької діяльності (ст.136 ГК). Згідно ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Перебування зазначеного майна у господарському віданні ДП «МТП Усть-Дунайськ», а тому згідно норм діючого законодавства у державній власності, підтверджується:

1. Інвентарною карткою обліку основних засобів №2/7.

2. Актом робочої комісії про приймання в експлуатацію закінченного капітального ремонту адміністративно побутових будівель від 1996 року.

3. Учредительним договором 1991 року, згідно якого держава в особі Фонда держмайна України передала в господарське відання морского торговельного порту Усть-Дунайськ, управління якого знаходиться за адресою АДРЕСА_1 державне майно, а так як зазначений навіс для техніки (бокси № 1,2,3) був побудований підприємством та поставлений на баланс ще в 1980 році (що підтверрджується інвентарною карткою про находження на балансі) зазначена будівля була передана разом зі всім майном підприємству від держави в господарське відання. З матеріалів справи вбачається, що ДП «МТП Усть-Дунайськ» оформило право власності держави на нерухомість в 2012 році (на підставі технічного паспорту БТІ, що предбачає порядок реєстрації державної власності, акта на постійне користування землею від 29.03.2002 року І-ОД № 004569, виданого на підставі рішення Вилківської міської ради від 29.11.2001 № 186 щодо виділення ДП «МТП Усть-Дунайськ» земельної ділянки за адресою Придунайська,2 для будівництва та обслуговування вантажного причала), ще до винесення Апеляційним судом Одеської області рішення про визнання незаконними прилюдних торгів та визнання незаконним права власності на зазначене майно ОСОБА_2 та тим, що зазначене майно на той час на законних підставах (торги не були визнані незаконними) було зареєстроване в реєстрі нерухомого майна за ОСОБА_1 , підприємство не мало змоги зареєструвати його в установленому законом порядку за державою. Таким чином, власником будівлі гаражу за літ. «М» АДРЕСА_1, згідно норм діючого законодавства України, є держава в особі Міністерства інфраструктури України та в силу положень ст. 392 ЦК України, власник має право в разі відсутності документів, які достатньо підтверджують його право власності на об`єкт нерухомого майна, визнати за собою таке право за рішенням суду. Судом апеляційної інстанції було витребовано цивільну справу за позовом Державного підприємства Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ до ВДВС Кілійського районного управління юстиції Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультисервіс» експерта оцінювача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсним прилюдних торгів проведених 06.06.2008 року з продажу незданої до експлуатації будівлі гаражу літ «М», також за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ, треті особи Відділ ДВС Кілійського районного управління юстиції Одеська філія ТОВ «Мультисервіс» про визнання законним прилюдних торгів проведенних 06.06.2008 року та визнання права власності на майно, придбання на цих торгах - незданої до експлуатації будівлі гаражу літ «М». З матеріалів вищевказаної справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2012 року скасовано рішення Кілійського районного суду Одеської області від 09 вересня 2008 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державного підприємства Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ, треті особи: Відділ ДВС Кілійського районного управління юстиції, Одеська філія ТОВ «Мультисервіс» про визнання законними прилюдних торгів проведених 06.06.2008 року та визнання права власності на майно, придбання на цих торгах - незданої до експлуатації будівлі гаражу літ. «М» відмовлено. Визнано незаконними прилюдні торги проведені 06.06.2008 року товариством з обмеженою відповідальністю «Мультисервіс» з продажу майна, належного Державному підприємству МТП «Усть-Дунайськ» незданої до експлуатації будівлі гаражу літ. «М», яка складається з боксів АДРЕСА_1 . Вказане рішення набрало законної сили, ніким не оскаржувалось. Згідно з положеннями ст.204 ЦК України встановлено, що угода є правомірною, якщо її неправомірність прямо не встановлена законом чи якщо вона не визнана судом недійсною. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У даному випадку визнання судом незаконними прилюдних торгів є встановленням недійсності правочину з купівлі-продажу будівлі гаражу за літ. «М» через такі прилюдні торги. Враховуючи зазначене, недійсний правочин щодо купівлі - продажу будівлі гаражу за літ. «М» через прилюдні торги є таким, що не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тобто анулюються майнові наслідки його вчинення і згідно вимог ч.1 ст.216 ЦК України кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до роз`яснень п.22 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 07.02.2014, № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", суди повинні розмежовувати коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Визнання недійсності правочину з купівлі-продажу будівлі гаражу за літ. «М» через прилюдні торги не створює юридичних наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Тобто анулюються майнові наслідки його вчинення і згідно вимог ч.1 ст.216 ЦК України та ОСОБА_2 є особою, яка не мала права відчужувати зазначене майно ОСОБА_1 , тому позивач - Міністерство інфраструктури України має право звернутися з позовом про витребування майна у добросовісного набувача та звертатися з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним у наступних власників , згідно закону не потрібно. До того ж зазначена позовна вимога є похідною від позовної вимоги про визнання права власності на будівлю гаражу за літ."М". Пунктом 3 ч.1 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Як зазначалось вище, прилюдні торги, на підставі яких ОСОБА_2 набув право власності на нерухоме майно, визнанні недійсними рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2012 у справі №22ц-1590/3574/12p., тому не можуть мати жодних юридичних наслідків. У свою чергу, у зв`язку з визнанням недійсними торгів у ОСОБА_2 виник обов`язок повернути будівлю гаражу за літ. «М». Проте на момент винесення рішення Апеляційним судом Одеської області будівля гаражу за літ. «М» вже була відчужена іншій особі - ОСОБА_1 . За вказаних обставин ОСОБА_1 є добросовісним набувачем даного майна. Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Встановивши відсутність волевиявлення Міністерства інфраструктури України на відчуження спірного нерухомого майна, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог про витребування цього майна від ОСОБА_1 . Щодо заяви про застосування строку позовної давності, яка була подана ОСОБА_1 до суду першої інстанції, то колегія суддів зазначає, що Міністерство інфраструктури України не було стороною у цивільній справі №2-2560 за позовом Державного підприємства Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ до ВДВС Кілійського районного управління юстиції Одеської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультисервіс» експерта оцінювача ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання недійсним прилюдних торгів проведених 06.06.2008 року з продажу незданої до експлуатації будівлі гаражу літ «М», також за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства Морський торгівельний порт Усть-Дунайськ, треті особи Відділ ДВС Кілійського районного управління юстиції Одеська філія ТОВ «Мультисервіс» про визнання законним прилюдних торгів проведенних 06.06.2008 року та визнання права власності на майно, придбання на цих торгах - незданої до експлуатації будівлі гаражу літ «М». Про існування рішення апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2012 року Міністерство інфраструктури України дізналось у 2017 році із відповіді Балансоутримувача майна - ДП «МТП Усть-Дунайськ» від 23.02.2017р. №105/01/07-17 на лист Міністерства інфраструктури України від 20.02.2017р. №16/204-17, в додатку до якого була надіслана копія рішення апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2012 року. Таким чином, позивачем Міністерством інфраструктури України не пропущено строк позовної давності. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову Міністерства інфраструктури України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити частково. Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 січня 2019 року скасувати. Позов Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Державне підприємство "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", Виконавчий комітет Кілійської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно та витребування його у добросовісного набувача задовольнити частково. Визнати право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на нездану до експлуатації будівлю гаражу за літ. «М», що складається з боксів АДРЕСА_1 та перебуває у господарському віданні ДП «МТП Усть-Дунайськ». Витребувати нездану до експлуатації будівлю гаражу за літ. «М», що складається з боксів АДРЕСА_1 у добросовісного набувача - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серія та номер: НОМЕР_5 , виданий 14.03.2000 Кілійським РВ УМВС України в Одеській області). Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11 травня 2021 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк