Постанова 4870 № 914/1000/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" травня 2021 р. Справа №914/1000/20 м. Львів Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Бойко С.М., Якімець Г.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" на рішення Господарського суду Львівської області (суддя Рим Т.Я.) від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" про стягнення коштів ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») до Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" (далі -ЛМК «Залізничнетеплоенерго») про стягнення боргу у загальній сумі 144 331,09 грн, у тому числі: пеня у сумі 125 601,08 грн та три проценти річних у сумі 18 730,01 грн. Позовні вимоги мотивована тим, що позивач передав у власність відповідачу природний газ вартістю 25653998,58 грн на підставі договору постачання природного газу №5255/1617-БО-21 від 27 жовтня 2016 року. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, чим порушив грошові зобов`язання за цим договором, відповідно до чого на підставі п.8.2. договору та положень статті 625 ЦК України позивачем нараховано відповідачеві 125 601,08 грн пені та 18 730,01 грн 3% річних. Правовою підставою позову зазначено ст. 11-16, 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 216-217,231,264-265 ГК України. Господарський суд Львівської області рішенням від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20 позовні вимоги задовольнив. Стягнув з ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 125 601,08 грн пені, 18 730,00 грн річних та 2 102,00 грн судового збору. Рішення мотивоване положеннями статей 11, 712, 692 ЦК України, статей 1, 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та п.8.2. договору в редакції угоди № 6 від 31 березня 2017 року. В апеляційній скарзі відповідач (ЛКП «Залізничнетеплоенерго») просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2020 року та ухвалити нове, яким зменшити суму стягнення на 99%. Вважає, що оскаржене рішення прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, неповним дослідженням матеріалів та обставин справи. Зазначає, що є підприємством, яке виробляє транспортує та поставляє теплову енергію у гарячій воді усім категоріям споживачів і на такі відносини поширюється дія Закону України «Про теплопостачання», а отже усі грошові кошти, які надходять від споживачів на рахунок підприємства згідно з статтею 19-1 Закону України «Про теплопостачання» та Порядку розподілу коштів, затвердженого постановою КМ України того ж дня згідно коефіцієнту розподілу перераховувалися товариству. Відтак, підприємство у виконанні своїх зобов`язань залежить від здійснення споживачами розрахунків за теплову енергію. Покликаючись на положення ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ураховуючи, що позивач не назвав обставин про наявність у нього збитків внаслідок здійснення невчасних розрахунків відповідачем, а основна заборгованість за природний газ за вказаний період погашена, то відповідно скаржник просить суд зменшити суму неустойки до 99% з урахуванням цієї обставини та майнового стану ЛКП «Залізничнетеплоенерго». Вважає, що суд не урахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові №902/417/18 від 18 березня 2020 року щодо застосування ст. 230, 231 ГК України, ст. 549, 625 ЦК України, а саме положень ст. 551 ЦК України щодо відсутності у позивача збитків завданих простроченням виконання основного зобов`язання та відповідно не зменшив відповідні суми при стягненні з відповідача. Позивач (АТ «НАК «Нафтогаз України») у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги вказуючи на те, що скаржник в апеляційній скарзі не наводить обґрунтованих підстав, які б спростовували аргументи викладені в рішенні суду. Вказує, що сторони прямо передбачили в договорі обов`язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок з спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами в строки передбачені п.6.1. договору. Таким чином, вказує, що умови договору, а саме п.6.3. такого, прямо встановлює , що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим міг впливати на стан розрахунку. Отже, посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність вини за прострочення оплати за поставлений природний газ за договором не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи. Щодо твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд не зменшив суми пені та 3% річних у відповідності до вимоги ст. 233 ГК України вказує, що клопотання про зменшення штрафних санкцій відповідач не заявляв як під час розгляду справи в місцевому суді, так і в апеляційній скарзі; доказів, які б обґрунтовували наявність підстав для зменшення пені, до суду не надано, а тому вважає оскаржене рішення законним і обґрунтованим, ухваленим на підставі тих доказів, що містяться у матеріалах справи. Щодо застосування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №902/417/18, то такі не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки правовідносини сторін у справі №914/1000/20 не є подібними правовідносинам у справі №902/417/18. Також, позивач зазначає, що 3% річних за своєю природою не є штрафними санкціями, а відтак у суду першої інстанції відсутні були підстави для їх зменшення. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21 жовтня 2020 року у справі №914/1000/20 поновив Львівському комунальному підприємству «Залізничнетеплоенерго» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20, відкрив апеляційне провадження та ухвалив розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи. Зупинив дію рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20 до завершення апеляційного провадження. Відповідно до пункту 10 статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи і вважає, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити з таких підстав. Обставини справи: 27 жовтня 2016 року ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ЛКП «Залізничнетеплоенерго» (споживач) уклали договір №5255/1617-БО-21 постачання природного газу (а.с.11-19), згідно з п.1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ , а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами /організаціями (п.1.2.). На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ загальною вартістю 25 653 998,58 грн, що підтверджується атами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 на суму 2'041'900,30 грн. (а.с.35), від 30.11.2016 на суму 4'328'848,49 грн. (а.с.36), від 31.12.2016 на суму 6'012'811,49 грн. (а.с.37), від 31.01.2017 на суму 5'064'858,12 грн. (а.с.38), від 28.02.2017 на суму 3'795'693,22 грн. (а.с.39), від 31.03.2017 на суму 2'514'720,89 грн. (а.с.40), від 30.04.2017 на суму 1'443'003,90 грн. (а.с.41), від 31.05.2017 на суму 66'107,35 грн. (а.с.42), від 30.06.2017 на суму 141'475,62 грн. (а.с.43), від 31.07.2017 на суму 94'857,94 грн. (а.с.44), від 31.08.2017 на суму 78'983,44 грн. (а.с.45), від 30.09.2017 на суму 70'737,82 грн. (а.с.46). Даний факт сторонами не оспорюється. Відповідно до п.6.1. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця , наступного за місяцем поставки газу. Відповідач сплатив позивачеві 26 366 341,74 грн, що підтверджується банківськими виписками (а.с.65-220). Згідно з п.8.2. договору у разі прострочення відповідачем оплати згідно п.6.1. договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі 21% річних (16,4% річних з 01 квітня 2017 року відповідно до додаткової угоди №6 від 31 березня 2017 року до договору (а.с.26-27)), але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення. Суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20 про задоволення позову - в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язань є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно з статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. (ч.1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (ч.1). Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.(ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.(ч.3). Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. З обставин справи видно, що 27 жовтня 2016 року сторони уклали договір постачання природного газу №5255/1617-БО-21 за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Пунктом 6.1. договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п.6.1. договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі 21% річних (16,4% річних з 01.04.2017 відповідно до додаткової угоди №6 від 31.03.2017 до договору (а.с.26-27)), але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення. На виконання умов договору позивач передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 25 653 998,58 грн, що підтверджено актами приймання-передачі природного газу і не заперечує відповідач. Відповідач здійснив оплату за поставлений природний газ з порушення визначених у договорі строків, що підтверджено банківськими виписками по рахунку позивача та не заперечує відповідач в апеляційній скарзі. З урахуванням положень ст. 232 ГК України, суми та строку прострочення відповідачем сплати основного боргу позивачу за договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем визначено в сумі 125 601,08 грн, що підтверджується розрахунком який наявний в матеріалах справи. А відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував пеню у сумі 125 601,08 грн і 3% річних у сумі 18 730,01 грн.( а.с.24-34). Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунки 125 601,08 грн пені та 18 730,01 грн - 3% річних і вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позов. Скаржник не спростовує і не заперечує правильність нарахування позивачем пені та 3% річних. А просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове, яким зменшити суму стягнення на 99%. Судова колегія апеляційного суду зазначає, що відповідач в суді першої інстанції не просив суд зменшити суму стягнення на 99%, а відтак, з таких підстав рішення місцевого господарського суду не може бути скасовано. Також, скаржник в апеляційній скарзі вказує, що підприємство у виконанні своїх зобов`язань залежить від здійснення споживачами розрахунків за теплову енергію. Відтак, покликаючись на положення ст.ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та враховуючи, що позивач не вказало обставин про наявність у нього збитків внаслідок здійснення невчасних розрахунків підприємством, а основна заборгованість за природний газ за вказаний період погашена, то відповідно до цього просить суд зменшити суму неустойки до 99% з урахуванням цієї обставини та майнового стану ЛКП «Залізничнетеплоенерго». Проте, що у договорі в п.6.1. сторони прямо передбачили обов`язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені п.6.1. договору. Пунктом 6.3. договору встановлено, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому відповідач мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим міг впливати на стан розрахунків. Отже, посилання скаржника в апеляційній скарзі на відсутність вини за прострочення оплати за поставлений природний газ за договором не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи. Відповідач під час розгляду справи в місцевому господарському суді та до апеляційної скарги не додав жодних належних та допустимих доказів того, що ним не було порушено умов п.6.1. договору щодо здійснення оплати за спожитий природний газ у встановлені строки. В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що місцевим господарським судом не здійснено зменшення пені та 3% річних у відповідності до вимог ст. 233 ГК України. Щодо цього слід зазначити, що під час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідач не подавав клопотання про зменшення штрафних санкцій та доказів , які б обґрунтовували наявність підстав для зменшення пені, а відтак місцевий господарський суд ухвалено законне та обґрунтоване рішення на підставі тих доказів, які наявні в матеріалах справи. Щодо можливості зменшення 3% річних відповідач в апеляційній скарзі посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду , викладену в постанові від 18.03.2020 по справ №902/417/18. Судова колегія апеляційного суду зазначає, що правові висновки, викладені у справі № 902/417/18, не є подібними правовідносинами сторін у цій справі. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. За обставинами справи №902/417/18, сторони в договорі змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, натомість у справі №914/1000/20 сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних. З огляду на наведене, справи №902/417/18 та №914/1000/20 не є подібними, оскільки є різними предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Крім цього, вартість поставленого позивачем відповідачу природного газу за договором складає 25 653 998,58 грн. При цьому, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором нарахована позивачем в розмірі 125 601,08 грн, що у відсотковому відношенні складає 0,4% від вартості поставленого газу; 3% річних за порушення грошового зобов`язання нараховані позивачем в розмірі 18 730,01 грн, що у відсотковому відношенні складає 0,07% від вартості поставленого природного газу. Відтак, заявлені позивачем до стягнення розмір пені та 3% річних не є надмірним, а є співмірними з розміром основного зобов`язання відповідача, виконаного останнім з порушенням строку, встановленого договором. Крім цього, в апеляційній скарзі позивач не навів обґрунтованих підстав для скасування рішення місцевого господарського суду - не вказав, що саме порушив місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20 з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Львівської області від 17 серпня 2020 року у справі №914/1000/20 залишити без змін, апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" без задоволення. Судові витрати покласти на Львівське комунальне підприємство "Залізничнетеплоенерго". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку. Повний текст постанови складено 12 травня 2021 року. Головуючий суддя В.М.Гриців Суддя С.М.Бойко Суддя Г.Г.Якімець