Постанова 4857 № 380/7842/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7842/20 пров. № А/857/6299/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Затолочного В.С., Кушнерика М.П. з участю секретаря судового засідання Юник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду (суддя першої інстанції Москаль Р.М, м. Львів, повний текст складено 02.03.2021) В С Т А Н О В И В : 24.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» (далі ТОВ «Партнер Дістрібьюшн», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, Державної фіскальної служби України про: визнання протиправними та скасування п`ятдесяти рішень комісії Головного управління ДФС у Львівській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації про відмову у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних: №1073410/37171990 від 11.02.2019; №1078120/37171990 від 15.02.2019; №1048259/37171990 від 11.01.2019; №1073428/37171990 від 11.02.2019; №1056462/37171990 від 22.01.2019; №1068261/37171990 від 05.02.2019; № 1056244/37171990 від 22.01.2019; № 1073402/37171990 від 11.02.2019; № 1063288/37171990 від 30.01.2019; №1078172/37171990 від 15.02.2019; №1063290/37171990 від 30.01.2019; №1073467/37171990 від 11.02.2019; №1078170/37171990 від 15.02.2019; №1056236/37171990 від 22.01.2019; №1063285/37171990 від 30.01.2019; №1056477/37171990 від 22.01.2019; №1078176/37171990 від 15.02.2019; №1073413/37171990 від 11.02.2019; №1068281/37171990 від 05.02.2019; №1096130/37171990 від 06.03.2019; №1073416/37171990 від 11.02.2019; №1073386/37171990 від 11.02.2019; №1073379/37171990 від 11.02.2019; №1078106/37171990 від 15.02.2019; №1078175/37171990 від 15.02.2019; №1101542/37171990 від 12.03.2019; №1101583/37171990 від 12.03.2019; №1105521/37171990 від 14.03.2019; №1079960/37171990 від 18.02.2019; №1056167/37171990 від 22.01.2019; №1056458/37171990 від 22.01.2019; №1057338/37171990 від 23.01.2019; №1056457/37171990 від 22.01.2019; №1056179/37171990 від 22.01.2019; №1056165/37171990 від 22.01.2019; №1080508/37171990 від 19.02.2019; №1073465/37171990 від 11.02.2019; №1078107/37171990 від 15.02.2019; №1073368/37171990 від 11.02.2019; №1063276/37171990 від 30.01.2019; №1056434/37171990 від 22.01.2019; №1079958/37171990 від 18.02.2019; №1039748/37171990 від 29.12.2018; №1056153/37171990 від 22.01.2019; №700486/37171990 від 15.05.2018; №700486/37171990 від 15.05.2018; №1073455/37171990 від 11.02.2019; №1078183/37171990 від 15.02.2019; №1056251/37171990 від 22.01.2019; №833875/37171990 від 09.07.2018; про зобов`язання ДФС України зареєструвати податкові накладні ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» (ідентифікаційний код 37171990) датою їх подання на реєстрацію, а саме: податкову накладну № 2701080 від 09.03.2018 на суму 2875,14 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701006 від 09.03.2018 на суму 613,92 грн. з ПДВ; податкову накладну №1503131 від 13.03.2018 на суму 1743,84 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002381 від 14.03.2018 на суму 873,00 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701004 від 09.03.2018 на суму 23717,86 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002404 від 14.03.2018 на суму 534,24 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701276 від 13.03.2018 на суму 2194,14 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701260 від 13.03.2018 на суму 258,50 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002304 від 14.03.2018 на суму 126,58 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002453 від 14.03.2018 на суму 2931,19 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002412 від 14.03.2018 на суму 4978,92 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002382 від 14.03.2018 на суму 280,62 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701278 від 13.03.2018 на суму 811,22 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701526 від 14.03.2018 на суму 457,80 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002282 від 14.03.2018 на суму 674,46 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701258 від 13.03.2018 на суму 288,00 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701483 від 13.03.2018 на суму 13545,34 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002383 від 14.03.2018 на суму 534,24 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002416 від 14.03.2018 на суму 1283,14 грн. з ПДВ; податкову накладну №1502787 від 10.03.2018 на суму 1623,42 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701012 від 09.03.2018 на суму 1130,52 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701079 від 09.03.2018 на суму 5886,94 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701284 від 13.03.2018 на суму 4659,80 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701452 від 14.03.2018 на суму 363,56 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701271 від 13.03.2018 на суму 775,78 грн. з ПДВ; податкову накладну №1503242 від 13.03.2018 на суму 1293,12 грн. з ПДВ; податкову накладну №1503265 від 13.03.2018 на суму 5026,56 грн. з ПДВ; податкову накладну №1502979 від 13.03.2018 на суму 322,11 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701282 від 13.03.2018 на суму 1110,00 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701414 від 14.03.2018 на суму 15623,38 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701413 від 14.03.2018 на суму 1796,00 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701356 від 14.03.2018 на суму 1496,47 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701433 від 14.03.2018 на суму 885,72 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701451 від 14.03.2018 на суму 9367,88 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701411 від 14.03.2018 на суму 702,98 грн. з ПДВ; податкову накладну №1503038 від 13.03.2018 на суму 772,20 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701011 від 09.03.2018 на суму 3469,04 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701014 від 09.03.2018 на суму 1800,92 грн. з ПДВ; податкову накладну №14032018 від 14.03.2018 на суму 1159,73 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701559 від 13.03.2018 на суму 5130,43грн. з ПДВ; податкову накладну №2701560 від 13.03.2018 на суму 1403,75грн. з ПДВ; податкову накладну №2701273 від 13.03.2018 на суму 1566,90грн. з ПДВ; податкову накладну №2800133 від 05.01.2018 на суму 2753,08грн з ПДВ; податкову накладну №2701373 від 14.03.2018 на суму 613,08 грн з ПДВ; податкову накладну №1503241 від 13.03.2018 на суму 9909,12 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002419 від 14.03.2018 на суму 216,00 грн. з ПДВ; податкову накладну №2002384 від 14.03.2018 на суму 190,08 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701003 від 09.03.2018 на суму 759,00 грн. з ПДВ; податкову накладну №2701477 від 14.03.2018 на суму 490,28 грн. з ПДВ; податкову накладну №2501893 від 15.03.2018 на суму 52085,00 грн. з ПДВ. Суд ухвалою від 25.02.2021 замінив відповідачів у справі Головне управління ДФС у Львівській області та Державну фіскальну служби України на процесуальних правонаступників Головне управління ДПС у Львівській області, Державну податкову служби України. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року позовну заяву залишено без розгляду. Не погодившись із ухвалою, вважаючи таку постановлену з неправильним застосуванням норм матеріального права, ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» оскаржило її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначає, що підставою поновлення строків звернення до суду є зміна практики Верховного Суду щодо застосування статті 122 КАС України та статті 56 Податкового кодексу України. До прийняття Верховним Судом постанови від 02.07.2020 у справі №1.380.2019.006119 існувала практика Верховного Суду, відповідно до якої рішення про відмову в реєстрації податкової накладної може бути оскаржене в строки, визначені пунктом 56.18 статті 56 та статті 102 ПК України, а саме 1095 днів. Зміна судової практики з питань обчислення строків звернення до суду в сторону зменшення/скорочення таких після спливу тривалого строку з моменту прийняття оскаржуваного рішення податковим органом є поважною причиною для поновлення цього строку. Апелянт стверджує, що з цим позовом звернувся до суду 24.09.2020, тобто в межах шести місяців від дати винесення Верховним Судом постанови у справі №1.380.2019.006119. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Сторони у судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Так, представник позивача отримав телефонограму за вказаним ним номером телефону 23 квітня 2021 року о 9 годині 24 хвилин (а.с.186). Відповідачі отримали судові повістки електронною поштою 23 квітня 2021 року о 9 годині 04 хвилин та о 9 годині 06 хвилин (а.с. 187, 188). Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, виходив з того, що позивач оскаржує рішення про відмову у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які прийняті 15.05.2018, 09.07.2018, 29.12.2018, 11.01.2019, 22.01.2019, 23.01.2019, 30.01.2019, 05.02.2019, 11.02.2019, 15.02.2019, 18.02.2019, 19.02.2019, 06.03.2019, 12.03.2019, 14.03.2019, отримало такі в електронній формі в день винесення, до суду з позовом щодо оскарження цих рішень позивач звернувся 24.09.2020, тобто зі значним пропуском шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України. При цьому позивач помилково пов`язує дату зміни підходів Верховного Суду до застосування статті 122 КАС України із судовим рішенням у справі за його участі (№1.380.2019.006119). Наведені представником позивача обставини не підтверджують поважності причин пропуску строку звернення до суду. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Так, відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно п.56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Верховний Суд в постанові від 02.07.2020 у справі №1.380.2019.006119 між тими ж сторонами за аналогічних обставин: касаційну скаргу ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» залишив без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2020 року про залишення без розгляду позову ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» до ДФС України, Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії без змін. Верховний Суд вказав, що строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, визначається частиною першою статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» оскаржує рішення комісії Головного управління ДФС у Львівській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації про відмову у реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, які прийняті 15.05.2018, 09.07.2018, 29.12.2018, 11.01.2019, 22.01.2019, 23.01.2019, 30.01.2019, 05.02.2019, 11.02.2019, 15.02.2019, 18.02.2019, 19.02.2019, 06.03.2019, 12.03.2019, 14.03.2019, отримало такі в електронній формі в день винесення, до суду з позовом щодо оскарження цих рішень позивач звернувся 24.09.2020. Отже, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом зі значним (в діапазоні від року до двох років) пропуском шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України. Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Також пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов`язаний залишити позовну заяву без розгляду. Стосовно покликання позивача на те, що підставою поновлення строків звернення до суду є зміна практики Верховного Суду щодо застосування статті 122 КАС України та статті 56 Податкового кодексу України, то така обставина не може бути поважною причиною пропуску строку. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №640/20468/18 (постанова від 11.10.2019, http://reyestr.court.gov.ua/Review/85033140), предметом оскарження в якій було рішення податкового органу, яке стосується реєстрації податкових накладних, відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №640/46/19 та від 14.02.2019 у справі № 813/4921/17, в частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України та незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів; Верховний Суд у складі судової палати прийняв рішення про необхідність застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України. Таким чином, відступлення від наведених позивачем висновків про те, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними по відношенню до приписів статті 122 КАС України відбулось не в липні 2020 року, як стверджує позивач, а в жовтні 2019 року. Отже, в позивача було достатньо часу (шестимісячний строк, обчислений починаючи з 11.10.2019, спливає 10.04.2020) для того, щоб звернутися до суду з цим позовом. Оскільки позивач помилково пов`язує дату зміни підходів Верховного Суду до застосування статті 122 КАС України із судовим рішенням у справі за його участі (№1.380.2019.006119), то вказані ним причини пропуску строку звернення до суду не є поважними в контексті наведених вище мотивів суду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені представником позивача обставини не підтверджують поважності причин пропуску строку звернення до суду, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про поновлення цього строку. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.04.2021 у справі №380/10006/20. При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції зауважує, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У п. 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЕREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112). У п. 44 рішення Європейського суду з прав людини Осман проти Сполученого королівства та пункті 54 рішення Круз проти Польщі зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95). Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для її скасування. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року про залишення позовної заяви без розгляду без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 14.05.2021.