Окрема думка Велика Палата ВС № 800/331/16(800/13/16)

ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І.В., Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в адміністративній справі № 800/331/16 (800/13/16) (провадження № 11-256заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 Короткий виклад історії справи У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ (правонаступником якої є ВРП), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги». На обґрунтування позову зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем поза межами річного строку давності; відповідач не мав права здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, оскільки такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції; відповідачем порушено порядок розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , оскільки ВРЮ прийняла рішення про відкладення розгляду справи з підстав необхідності витребування додаткових матеріалів, які не стосуються дисциплінарного провадження та стали вирішальними для прийняття оскаржуваного рішення. Вважає, що відповідач всупереч частині другій статті 19 Конституції України та частині першій статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» розглянув на свій розсуд питання, що не були порушені у встановленому порядку перед ним, у зв`язку із чим вийшов за межі перевірки та предмета розгляду дисциплінарної справи. Суди розглядали справу неодноразово. Вищий адміністративний суд України постановою від 14 березня 2016 року позов задовольнив: визнав незаконним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ. Свої висновки суд мотивував тим, що ВРЮ прийняла рішення поза межами річного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Верховний Суд України постановою від 26 квітня 2016 року скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2016 року, а справу направив на новий розгляд до цього ж суду, указавши на неправильність висновків Вищого адміністративного суду України про те, що строк притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді закінчився. За результатами нового розгляду Вищий адміністративний суд України постановою від 13 липня 2017 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , констатувавши, що оскаржуване рішення ВРЮ є законним і обґрунтованим. У липні 2017 року представник позивача звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року. На підставі пункту 1 частини першої розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» матеріали заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року передано до Верховного Суду, який розпочав роботу 15 грудня 2017 року. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 19 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково: скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої висновки цей суд мотивував тим, що Вищий адміністративний суд України не перевірив аргументів позивача про те, що ВРЮ протиправно витребувала, вивчила, оцінила та врахувала судові рішення в інших справах, з приводу яких відсутні скарги до ВРЮ, а також щодо невідповідності оскаржуваного рішення ВРЮ принципу пропорційності. За результатами нового розгляду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 червня 2020 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції Указом Президента України від 7 жовтня 2005 року № 1429/2005 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 7 листопада 2005 року він склав присягу судді. Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2760-VІ «Про обрання суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього ж суду безстроково. Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 395/2012 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва. З 2 липня 2012 року він виконує повноваження голови цього ж суду. 23 січня 2014 року слідчий суддя Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання слідчого СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві Кочур Л. В. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2 в межах кримінального провадження № 12014100000000217, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 січня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, та застосував до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів, тобто до 21 березня 2014 року. Ухвала слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 23 січня 2014 року була предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який 4 лютого 2014 року за наслідками розгляду її скасував та обрав ОСОБА_2 більш м`який запобіжний захід - у вигляді домашнього арешту в певний період доби. 17 липня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла скарга ОСОБА_2 від 14 липня 2014 року про порушення суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу. Автор скарги стверджував, що слідчий суддя ОСОБА_1 не навів мотивів щодо існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а також наявності хоча б одного з передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ризиків, з метою уникнення яких застосовуються запобіжні заходи. Крім цього, суддя взяв до уваги лише показання свідків (працівників ЗМСП «Беркут»), натомість проігнорував усі аргументи захисника підозрюваного, а також не з`ясовував можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу. За результатами перевірки ТСК склала висновок від 24 жовтня 2014 року № 5/02-14, у якому зазначила про наявність ознак порушення присяги судді, та направила його до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення. Ухвалою від 10 вересня 2015 року ВРЮ відкрила дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1 за вказаним висновком ТСК. 3 листопада 2015 року Дисциплінарна секція ВРЮ склала висновок, яким рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за порушення присяги. ВРЮ дійшла висновку, що, постановляючи ухвалу про обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а також практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Зокрема, суддя не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушив вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК. Крім цього, з отриманих з Дарницького районного суду міста Києва на запит члена ВРЮ від 27 листопада 2015 року № 9220/0/915 матеріалів щодо постановлених слідчим суддею ОСОБА_1 ухвал за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ВРЮ також установила, що ухвалами від 21, 22, 24 та 25 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 задовольнив клопотання слідчих та застосував до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. 21 лютого 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 розглянув ще три клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Дослідивши ці матеріали, ВРЮ встановила, що всупереч вимогам пунктів 2, 4 частини першої статті 196 КПК в ухвалах про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначено обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, та посилань на докази, які обґрунтовують ці обставини. Беручи до уваги наведені обставини у сукупності, ВРЮ констатувала, що суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства. За висновком ВРЮ, допущені суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. З огляду на зазначене ВРЮ погодилася з висновком ТСК від 24 жовтня 2014 року про наявність у діях цього судді ознак порушення присяги та визнала їх достатніми для внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді за порушення присяги. 17 грудня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 1192/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги». Зазначене рішення прийнято за участі 15 членів ВРЮ, 13 з яких проголосували «за» його ухвалення, 2 - «проти». Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його до суду. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 червня2020 рокупозов задовольнив. Задовольняючи позов, суд мотивував свої висновки тим, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. Такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції. Отже, ВРЮ зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення, оскільки воно є непропорційним характеру допущених суддею процесуальних порушень. Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРП оскаржила його до Великої Палати Верховного Суду. У своїй апеляційній скарзі ВРП, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. На переконання скаржника, суд попередньої інстанції залишив поза увагою те, що повноваження стосовно встановлення в діях судді ознак порушення присяги відносилися до виключної компетенції ВРЮ, яка визначала наявність такого порушення, керуючись власною оцінкою відповідних обставин. У дисциплінарній справі стосовно судді ОСОБА_1 було встановлено, що він як слідчий суддя, визначаючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою учасника мирних акцій протесту ОСОБА_2 , не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із визначених статтею 177 КПК ризиків, а також обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів. Крім цього, всупереч вимогам частини сьомої статті 206 КПК слідчий суддя ОСОБА_1 залишив поза увагою та не перевірив обставин застосування до ОСОБА_2 насильства під час затримання, свідомо проігнорувавши наявну у справі медичну довідку та посилання на ці обставини підозрюваного. На думку ВРП, суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в України наприкінці 2013 - на початку 2014 років не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства, що свідчить про порушення присяги судді, допущені ним порушення закону порочать звання судді, викликаються сумнів у його об`єктивності та неупередженості. Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 квітня 2021 року апеляційну скаргу ВРП задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року скасувала. Ухвалила нове рішення, яким відмовила ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги». Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що ВРЮ у своєму рішенні належним чином обґрунтувала висновки про те, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. За висновком Великої Палати Верховного Суду, ВРЮ обґрунтовано зазначила, що суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства. Допущені цим суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. У цьому випадку за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 встановлено обставини, несумісні зі статусом судді, зокрема те, що допущені ним порушення порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Такі висновки ВРЮ зробила з урахуванням усієї сукупності встановлених обставин, а не лише на підставі оцінки достатності наведених суддею мотивів ухваленого судового рішення. На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, ВРЮ належним чином обґрунтувала свій висновок про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги та їх достатність для внесення подання про звільнення його з посади судді. Отже, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, а тому немає підстав для скасування спірного рішення ВРЮ. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов`язків ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд з наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними. Відповідно до пункту 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146 (далі - Основні принципи), судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної посаді, яку вони займають. На нашу думку, для звільнення мають існувати серйозні підстави неналежної поведінки чи некомпетентності або значне порушення визначених законом дисциплінарних правил або кримінально-правових норм. У висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, та щодо якості судових рішень зазначено, що «… неприйнятною є можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов`язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій». Консультативна рада європейських суддів наголошує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ. Щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим. Основою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів, викладених у правилах поведінки (пункт 60 Висновку № 3 (2002)). У пункті 39 Спільного висновку Венеціанської комісії та Дирекції із співпраці Генерального директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо Закону України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» наголошено: «Контроль над питаннями дисциплінарної відповідальності суддів включає дотримання професійних та особистих обов`язків суддів, однак не передбачає ні можливості перегляду змісту судових рішень, ні оцінки того, як суддя застосовує закон. Виправлення помилок щодо застосування закону під час вирішення справи має здійснюватися шляхом апеляційного перегляду, але не через дисциплінарне провадження». Відповідно до статті 126 Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРЮ. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. На нашу думку, ВРЮ належним чином не врахувала вказаних обставин при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_1 , а тому зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення. Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов`язками чи порушення присяги має бути встановлений ВРЮ з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або нехтування обов`язками чи порушення присяги, наслідків таких дій, умислу судді у вчиненні цих дій та не може ґрунтуватися на припущеннях. Підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності за порушення присяги вказано порушення суддею вимог законодавства під час винесення ухвали про обрання стосовно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Фактично ВРЮ дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 , постановляючи зазначену ухвалу, не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. Під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства. ВРЮ дійшла висновку про те, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення норм законодавства порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, свідчать про несумлінне виконання своїх службових обов`язків та принижують авторитет судової влади, що є підставою з урахуванням вимог пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України для звільнення з посади у зв`язку з порушенням ним присяги. Судді Великої Палати Верховного Суду не звернули уваги на те, що відповідач фактично здійснив перевірку правового змісту судових рішень з погляду дотримання вимог процесуального законодавства, що є порушенням статті 19 Конституції України, чинного національного та міжнародного законодавства та суперечить практиці ЄСПЛ з аналогічних за ситуацією справ. На нашу думку, висновки про наявність у діях судді порушення присяги ВРЮ зробила на підставі власної оцінки змісту, законності й обґрунтованості судових рішень; власного розуміння фактів; переоцінки доказів та власної оцінки достатності, належності і допустимості таких доказів; аналізу співмірності застосованого судом заходу стягнення. Слід ураховувати, що нормативно-правове закріплення отримала лише об`єктивна сторона такого порушення, тоді як обов`язковому встановленню підлягали також наслідки допущених суддею порушень у вигляді істотної шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства і держави та вина судді у формі умислу чи грубої недбалості як така, що відокремлює умисне порушення від суддівської помилки. Отже, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема щодо наявності умислу в діях судді, негативних наслідків його дій, а також щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді. Разом з тим рішення ВРЮ не містить висновку щодо умислу судді на порушення норм права чи грубого нехтування обов`язками при постановленні судового рішення, за яке до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади. У пункті 18 Основних принципів встановлено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посади або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. У Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у Висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40). Варто також наголосити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Велика Палата Верховного Суду, погодившись із рішенням ВРЮ про звільнення судді з посади, що є найбільш суворим дисциплінарним стягненням, не врахувала, що висновок про наявність дисциплінарного проступку чи грубого нехтування суддею ОСОБА_1 своїми обов`язками не можна вважати обґрунтованим. Також необхідно зазначити, що положеннями пункту 5.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності. З огляду на викладене не можна погодитися з викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2021 року висновком про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. Таким чином, на нашу думку, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді. З урахуванням викладеного вважаємо, що рішення ВРЮ є недостатньо вмотивованим у частині кваліфікації дій судді як порушення присяги та постановлене без урахування принципу пропорційності при виборі виду дисциплінарного стягнення, а тому його слід було скасувати. Висновки Відтак апеляційну скаргу ВРП слід було залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року - без змін. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко Т. О. Анцупова В. В. Британчук І. В. Григор`єва О. М. Ситнік