Постанова КЦС ВС № 383/596/15-ц

Постанова Іменем України 14 травня 2021 року місто Київ справа № 383/596/15-ц провадження № 61-16745св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Прокуратура Кіровоградської області, Державна казначейська служба України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, з урахуванням уточнень просив: стягнути на його користь із Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку 535 920, 00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під судом і слідством протягом 44 місяців; відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України 130 274, 44 грн недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати і 46 820, 80 грн витрат на правову допомогу. На обґрунтування позову посилалася на те, що 08 лютого 2011 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області стосовно нього порушив кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем працівниками Компаніївського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - Компаніївський РВ УМВС України) у Кіровоградській області за частиною третьою статті 364 Кримінального кодексу України. 11 серпня 2011 року слідчим прокуратури Компаніївського району змінено кваліфікацію його дій з частини третьої статті 364 та частини першої статті 365 КК України, йому пред`явлено обвинувачення за частиною першою статті 365 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2012 року він був засуджений за частиною першою статті 365 КК України до 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов`язані з владними повноваженнями на 1 рік. Згідно зі статтею 75 КК України його було звільнено від відбування покарання із випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2012 року вирок Компаніївського районного суду Кіровоградської області скасовано, а справу повернуто прокурору Компаніївського району для проведення додаткового розслідування. 16 листопада 2012 року прокуратурою Компаніївського району кримінальну справу закрито. 17 січня 2013 року слідчий вніс в Єдиний реєстр досудового розслідування відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 365 КК України. Вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 січня 2014 року його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 3 роки без конфіскації майна. За статтею 75 КК України його звільнено від відбуття призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю в 3 роки. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року вирок Бобринецького районного суду від 31 січня 2014 року скасовано, провадження № 420131201800000002 стосовно позивача закрито за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. Посилаючись на незаконність притягнення до кримінальної відповідальності, внаслідок чого він перебував під судом і слідством протягом 44 місяців, ОСОБА_1 просив позов задовольнити. Стислий виклад заперечень відповідачів Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні. Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_1 107 184, 00 грн на відшкодування моральної шкоди і 46 820, 80 грн витрат на правову допомогу. Зобов`язано ДКС України списати у безспірному порядку на користь ОСОБА_1 зазначені суми з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що у зв`язку з тривалим розглядом спочатку кримінальної справи, а потім кримінального провадження стосовно позивача, а саме протягом 44 місяців, застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, позивачу завдано моральної (немайнової) шкоди, яка знайшла свій прояв у тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 107 184, 00 грн. Позовні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу підтверджені належними доказами, тому також підлягають задоволенню. Вимоги у частині стягнення неотриманої заробітної плати суд відмовив у задоволенні у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивача звільнено за дисциплінарний проступок, а не відсторонено від роботи у зв`язку з порушенням кримінальної справи. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року змінено у частині відшкодування моральної шкоди і витрат на правову допомогу. Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з Єдиного державного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 50 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди та 46 820, 80 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Прокуратури Кіровоградської області в дохід держави 267, 96 грн судового збору. Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що з часу пред`явлення обвинувачення - 16 серпня 2011 року - до припинення кримінального переслідування - 16 листопада 2012 року - позивач перебував під слідством і судом 15 місяців, а з часу повідомлення про підозру - 24 квітня 2013 року до закриття кримінального провадження - 09 грудня 2014 року - 19, 5 місяців. Фактично позивач перебував під слідством і судом 34, 5 місяців, тому розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди не може бути менше, ніж 47 541, 00 грн (1 378 грн х 34, 5 = 47 541 грн). Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість перебування позивача під слідством і судом, вимоги розумності і справедливості, апеляційний суд вважав, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у розмірі 50 000, 00 грн. Позивач надав докази укладення договорів про надання правової допомоги і оригінали квитанцій про сплату коштів, копії яких додано до матеріалів справи, а також розрахунок часу, витраченого адвокатом на участь у судових засіданнях та складання процесуальних документів. Представники відповідачів погодилися з правильністю наданих адвокатом розрахунків. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2016 року скасовано. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 05 листопада 2015 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу залишено в силі, в частині позовних вимог про стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Великої Палати Верховного Суду обґрунтовувалося тим, що згідно з матеріалами справи позивача звільнено за дисциплінарний проступок, який підтверджується порушенням кримінальної справи. З огляду на зазначене, під час вирішення вимоги про відшкодування втраченого заробітку необхідно застосувати пункт 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за яким у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. У статті 6 цього Закону передбачено, що громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року позов у зазначеній частині вимог задоволено. Стягнуто з ДКС України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду втрачений заробіток за час незаконних дій, у сумі 261 959, 72 грн. Суд першої інстанції посилався на те, що позивача звільнено саме у зв`язку з порушенням кримінальної справи, а не за дисциплінарний проступок, тому доводи прокурора про те, що позивач не має права на відшкодування втраченого заробітку на час незаконних дій, оскільки його звільнили за порушення дисципліни, суд визнав безпідставними та відхилив. Перевіривши здійснені позивачем розрахунки компенсації втрати частини доходів, суд дійшов висновку, що розрахунок здійснений відповідно до чинного законодавства України, є правильним, заперечень сторони відповідача з приводу підстав нарахувань та розрахунку до суду не надходило. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 31 липня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині визначеної суми відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, суду, у вигляді втраченого заробітку за час незаконних дій змінено. Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України на користь позивача 130 274, 44 грн на відшкодування втрачених грошових доходів внаслідок незаконного звільнення шляхом списання грошових коштів з Єдиного державного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Рішення апеляційного суду обґрунтовувалося тим, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 , пов`язаним з порушенням стосовно нього кримінальної справи, підлягає відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України втрачений заробіток за час порушення прав позивача. Проте, стягуючи на користь позивача на відшкодування втрачених грошових доходів (заробітку) суму 261 959, 72 грн, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 подано до суду письмові пояснення, в яких фактично йдеться про збільшення позовних вимог щодо стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати до 261 959, 72 грн, що не відповідає вимогам статті 49 ЦПК України. Суд першої інстанції не звернув на це уваги і з порушенням норм процесуального права вирішив вимоги в редакції, зазначеній у письмових поясненнях позивача, не враховуючи межі, які були визначені у позовній заяві на час повернення справи на новий розгляд після касаційного її перегляду, фактично розглянув нові позовні вимоги, не оформлені в порядку, передбаченому процесуальним законом. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2019 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що позивач надав суду першої інстанції під час нового розгляду новий розрахунок заборгованості із урахуванням індексації відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплат». Під час розгляду справи суд першої інстанції врахував обов`язковість проведення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зміни рішення. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження. Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX. За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 лютого 2011 року прокурор Компаніївського району Кіровоградської області порушив стосовно ОСОБА_1 кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем працівником правоохоронного органу, що завдало істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету діяльності органу державної влади, яким є Компаніївський РВ УМВС України в Кіровоградській області, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. 16 лютого 2011 року ОСОБА_1 звільнено. Постановами слідчого прокуратури Компаніївського району Кіровоградської області: від 11 серпня 2011 року у зазначеній кримінальній справі змінено кваліфікацію з частини третьої статті 364 КК України на частину першу статті 365 КК України; від 12 серпня 2011 року - порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України; від 16 та 31 серпня 2011 року - ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 17 травня 2012 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 365 КК України до 1 року обмеження волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов`язані з владними повноваженнями, на один рік; згідно зі статтею 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 серпня 2012 року зазначений вирок скасовано з поверненням кримінальної справи прокурору Компаніївського району Кіровоградської області для проведення додаткового розслідування. Постановою старшого прокурора прокуратури Компаніївського району Кіровоградської області від 16 листопада 2012 року припинено кримінальне переслідування стосовно позивача у зазначеній кримінальній справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України 17 січня 2013 року відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за частиною першою статті 365 КК України; постановою слідчого прокуратури Компаніївського району Кіровоградської області розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого від 24 квітня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 квітня 2013 року стосовно позивача обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання. Вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 31 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 3 роки без конфіскації майна. Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки. Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року вирок скасовано, провадження стосовно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2015 року зазначену ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області залишено без змін. Також установлено, що в ухвалі Апеляційного суду Кіровоградської області від 09 грудня 2014 року лейтенанта міліції ОСОБА_1 наказом начальника Управління УМВС України в Кіровоградській області від 08 листопада 2010 року № 528 о/с призначено на посаду начальника сектора карного розшуку кримінальної міліції Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області. Згідно з довідкою Компаніївського РВ УМВС України в Кіровоградській області лейтенант міліції - начальник сектора карного розшуку Компаніївського РВ УМВС ОСОБА_1 відповідно до наказу УМВС України в Кіровоградській області від 16 лютого 2011 року № 70о/с звільнений у запас Збройних Сил України з 15 лютого 2011 року за пунктом 64 «є» (порушення дисципліни). На адвокатський запит УМВС України в Кіровоградській області надало відповідь від 30 жовтня 2015 року № 12/9-ад, згідно з якою розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останній повний календарний місяць служби перед звільненням (січень 2011 року) складав 2 502, 15 грн. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 цього Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України). У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не виправдалися. У чинному КПК України це право закріплене вперше. Також однією з новел чинного КПК України є Глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. На день розгляду справи єдиним таким законодавчим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», схвалений у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. У статті 6 зазначеного Закону передбачено, що громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 , пов`язаним з порушенням стосовно нього кримінальної справи, підлягає відшкодуванню втрачений заробіток за час порушення прав позивача. Проте, як слушно та підставно зауважив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції, стягуючи на користь позивача відшкодування втрачених грошових доходів (заробітку) у розмірі 261 959, 72 грн, вийшов за межі позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду постановою від 31 жовтня 2018 року цивільну справу направила на розгляд до суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимоги про стягнення недоотриманої внаслідок незаконного звільнення заробітної плати, розмір якої на час розгляду справи становив 130 274, 44 грн. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Відповідно до частини четвертої статті 49 ЦПК України у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Верховним Судом враховано, що у первісному викладі позовної заяви позивачем не пред`являлися позовні вимоги про відшкодування такої шкоди, яку складають втрати з урахуванням інфляції на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Відповідно, звернувшись із такими вимогами, позивач не збільшував раніше заявлені вимоги, а пред`явив новий позов з відповідними предметом та підставами таких вимог, які раніше ним не оголошувалися. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції фактично розглянув нові позовні вимоги, які за формою та змістом подані всупереч порядку, передбаченому процесуальним законом. Доводи касаційної скарги щодо того, що суди під час вирішення подібних спорів в обов`язковому порядку мають обраховувати суму відшкодування з урахуванням коливань інфляційних процесів, а отже суд першої інстанції ухвали законне й обґрунтоване рішення, суперечать чинному законодавству та є необґрунтованими. За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков Г. І. Усик