Постанова КЦС ВС № 295/16681/15-ц

Постанова Іменем України 11 травня 2021 року м. Київ справа № 295/16681/15-ц провадження № 61-5472 св 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі: Житомирська міська рада, ОСОБА_2 , Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області, Департамент реєстрації Житомирської міської ради; третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області; розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2017 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Павицької Т. М., Трояновської Г. С., ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом Житомирської міської ради, ОСОБА_2 , Управління Держгеокадастру у Житомирському районі Житомирської області, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання рішення незаконним та його скасування, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним, скасування реєстрації права власності та реєстрації земельної ділянки. Позовна заява мотивована тим, що вона, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 під літ. «А». ОСОБА_3 належить 33/100 ідеальних частки, ОСОБА_1 - 40/100 частки, ОСОБА_2 - 27/100 частки. 01 жовтня 2008 року між нею та ОСОБА_2 було укладено угоду про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , відповідно до якої загальна площа земельної ділянки становить 0,1907 га, площа земельної ділянки, яка відповідає ідеальній частці ОСОБА_2 , становить 0,0629 га, а користується він земельною ділянкою, площею 0,0829 га. Рішенням 27 ceciї 5 скликання Житомирської міської ради від 06 листопада 2008 року № 777 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів iз землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою для укладання договорів земельного сервітуту та передано у спільну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1907 га по АДРЕСА_1 . Цим же рішенням ОСОБА_2 передано у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0759 га по АДРЕСА_1 та надано у довгострокову оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0070 га за цією ж адресою. На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 листопада 2008 року. 29 грудня 2008 року між Житомирською міською радою, як орендодавцем, та ОСОБА_2 , як орендарем, було укладено договір оренди землі, за яким останньому було передано в оренду на 5 років земельну ділянку, площею 0,0070 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:07:039:0033). Вказувала, що приватизація земельної ділянки та ухвалення відповідного рішення про передачу у власність та оренду земельних ділянок було здійснено з порушенням вимог статей 118, 151 ЗК України, які регламентують порядок безоплатної приватизації земельної ділянки. Зокрема, спірну земельну ділянку було приватизовано без рішення місцевої ради про затвердження матеріалів вибору земельної ділянки та надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Закон передбачає приватизацію земельної ділянки в порядку відведення на підставі проекту землеустрою, а не технічної документації про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, з виділенням частини ділянки з присадибної ділянки за вищевказаною адресою, на якій розташовано житловий будинок, що перебуває у спільній частковій власності сторін без поділу будинку в натурі. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 , просила суд: визнати незаконним та скасувати пункт 17.1 додатку 1-А рішення 27 сесії 5 скликання Житомирської міської ради від 06 листопада 2008 року № 777 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира» в частині затвердження технічної документації та передачі безоплатно у власність та оренду ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,0759 га і 0,0070 га для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт від 28 листопада 2008 року серії ЯБ №032870 на право власності на земельну ділянку, площею 0,0759 га, кадастровий номер 1810136300:07:039:0032, для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими спорудами, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що зареєстрований за № 010820901255; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; скасувати запис про реєстрацію цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 17.1 додатку 1-А рішення 27 ceciї 5 скликання Житомирської міської ради від 06 листопада 2008 року № 777 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів iз землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира» в частині затвердження технічної документації та передачі безоплатно у власність та оренду ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0,0759 га i 0,0070 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд, які знаходяться на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт від 28 листопада 2008 рокуcepiї ЯБ № 032870, на право власності на земельну ділянку площею 0,0759 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд, кадастровий номер 1810136300 07 039 0032, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , зареєстрований за № 010820901255. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щона момент прийняття оспорюваного рішення міської ради співвласниками будинку по АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яким відповідно належало 33/100 частки, 40/100 частки та 27/100 частки житлового будинку літ. «А». Поділ будинку в натурі між ними не проводився, а у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0759 га без дотримання пункту 4 статті 116, частин першої та четвертої статті 120, пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, статей 356, 358, 364 ЦК України та без врахування розміру часток співвласників будинку та/або виділу часток в натурі. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2017 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 закрито. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що строк звернення до суду з цим позовом пропущено позивачкою з поважних причин, оскільки це обумовлено об`єктивними перешкодами - намаганням врегулювати спір в позасудовому порядку та в порядку адміністративного судочинства. При цьому, обізнаність позивачки у 2011 році про отримання відповідачем оспорюваного акта про право власності на землю висновків суду не спростовує, оскільки позивачка має таке ж як і відповідач право приватизувати належну їй земельну ділянку, але позбавлена такого права через використання цього права відповідачем та протягом тривалого часу змушена відновлювати його в суді та позасудовому порядку. Короткий зміст вимог касаційної скарги У березні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у позові. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі 575/476/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у касаційній справі 6-48цс15, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 травня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 295/16681/15-ц з Богунського районного суду м. Житомира. У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу було відомо про наявність оспорюваного рішення Житомирської міської ради ще в середині 2011 року, а з позовом вона звернулася лише у листопаді 2015 року. Таким чином, ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, а судом в порушення вимог статті 257 ЦК України вказану обставину не взято до уваги. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважав висновки судів такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 під літ, «А»: ОСОБА_3 належить 33/100 ідеальних частки, ОСОБА_1 - 40/100 частки, ОСОБА_2 - 27/100 частки. 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено угоду про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , відповідно до якої загальна площа земельної ділянки становить 0,1907 га, площа земельної ділянки, яка відповідає ідеальній частці ОСОБА_2 , становить 0,0629 га, а користується він земельною ділянкою, площею 0,0829 га. Рішенням 27 ceciї 5 скликання Житомирської міської ради від 06 листопада 2008 року № 777 «Про приватизацію, передачу в оренду, надання дозволу на складання проектів iз землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам м. Житомира» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою для укладання договорів земельного сервітуту та передано у спільну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1907 га по АДРЕСА_1 . Цим же рішенням ОСОБА_2 передано у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0759 га по АДРЕСА_1 та надано у довгострокову оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 0,0070 га за цією ж адресою. На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 листопада 2008 року. 29 грудня 2008 року між Житомирською міською радою, як орендодавцем, та ОСОБА_2 , як орендарем, було укладено договір оренди землі, за яким останньому було передано в оренду на 5 років земельну ділянку, площею 0,0070 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:07:039:0033). Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 березня 2012 року, що набрало законної сили, у справі № 2-976/2012 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Житомирської міської ради, Управління Держкомзему у м. Житомирі, треті особи: ОСОБА_3 та КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, визнано недійсною угоду про порядок використання та розпорядження земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , укладену 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначене судове рішення мотивоване тим, що укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 угода не відповідає вимогам статей 88, 120 ЗК України, оскільки складена без участі третього співвласника житлового будинку - ОСОБА_3 та без урахування її інтересів. Цим рішенням також установлено, що відведення в користування та у власність ОСОБА_2 земельних ділянок по АДРЕСА_1 здійснено шляхом виділу частини з присадибної ділянки площею 0,1907 га. Інші співвласники житлового будинку по АДРЕСА_1 , окрім ОСОБА_2 , не отримували земельних ділянок за вказаною адресою у власність або у користування, відповідне їх право не посвідчено правовстановлюючими документами на землю. Згідно з даними технічного паспорта ОСОБА_1 на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 було здійснено самочинне будівництво жилого будинку літ. «В» за вказаною адресою (а.с. 15 на звороті, т. 2). Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 22 квітня 2010 року № 296 ОСОБА_2 оформлено право власності з видачею свідоцтва встановленого зразка на будинок, площею 303,40 кв. м по АДРЕСА_1 , а 30 квітня 2010 року його зареєстровано КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради (а.с. 20, т. 1). У зв`язку із зверненням ОСОБА_2 виконавчим комітетом Житомирської міської ради 15 січня 2014 року було прийнято рішення № 12 про надання нових адрес об`єктам нерухомості згідно з додатком, в тому числі житловому будинку, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 . Встановлено, що право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0759 га, було оформлено виходячи із права останнього на 27/100 ідеальних часток жилого будинку АДРЕСА_1 . При цьому, його частка у загальній площі земельної ділянки 0,1907 га, яка зазначена у матеріалах інвентаризаційної справи, становить 0,0629 га, а користується він земельною ділянкою, площею 0,0829 га, враховуючи ще надану йому в оренду частину земельної ділянки площею 0,0070 га. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення експертизи з питань землеустрою від 10 листопада 2016 року № 13206/16-41 технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0829 га, розташовану по АДРЕСА_1 , не відповідає за складом та змістом вимогам законодавства, чинного станом на 06 листопада 2008 року. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Положеннями статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. За змістом статті 89 ЗК України земельні ділянки співвласників жилого будинку перебувають у спільній сумісній власності. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюється за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулюється положеннями статті 118 ЗК України. Частиною четвертою статті 120 ЗК України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено що при переході права власності на будівлю чи споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Згідно з частиною першою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_5 посилалась на те, що оспорюване рішення Житомирської міської ради про передачу земельної власність і в оренду ОСОБА_2 приймалося з огляду на наявність угоди про встановлення порядку користування земельної ділянки, яку в судовому порядку визнано недійсною, і за відсутності поділу будинку в натурі, що є основною умовою для виділення частки співвласника земельної ділянки. При розгляді даної справи Богунським районним судом м. Житомира була призначена експертиза з питань землеустрою. Експерт, досліджуючи відповідність розроблення технічної документації із землеустрою та складання документів, що посвідчують право ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0829 га, розташовану по АДРЕСА_1 , та її затвердження вимогам земельного законодавства, зробив висновок про те, що технічна документація № 777 розроблена КП «Житомирський міський центр земельних відносин» без відповідних на те підстав, зокрема без заяви ОСОБА_2 . Оскільки житловий будинок по АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками не поділений, земельна ділянка могла бути передана виключно у спільну часткову власність співвласників житлового будинку, а не кожному із співвласників житлового будинку окремо. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради співвласниками будинку по АДРЕСА_1 були ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яким відповідно належало 33/100 частки, 40/100 частки та 27/100 частки житлового будинку літ. «А». Поділ будинку в натурі між ними не проводився, а у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0759 га без дотримання пункту 4 статті 116, частин першої та четвертої статті 120, пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, статей 356, 358, 364 ЦК України та без врахування розміру часток співвласників будинку та/або виділу часток в натурі. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Виконавши вимоги частини п`ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якими висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду з цим позовом пропущено позивачкою з поважних причин, оскільки це обумовлено об`єктивними перешкодами - намаганням врегулювати спір в позасудовому порядку та в порядку адміністративного судочинства, а обізнаність позивачки у 2011 році про отримання відповідачем оспорюваного акта про право власності на землю висновків суду не спростовує, оскільки позивачка має таке ж як і відповідач право приватизувати належну їй земельну ділянку, але позбавлена такого права через використання цього права відповідачем з порушенням вимог закону та протягом тривалого часу змушена відновлювати його в суді та позасудовому порядку. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 квітня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара