Постанова 4802 № 570/2528/20

Справа № 570/2528/20 Головуючий у 1 інстанції: Гладишева Х. В. Провадження № 22-ц/802/589/21 Категорія: 114 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В.В., з участю: секретаря судового засідання Савчук О.В., представника заявниці Протоповича А. Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 за апеляційною скаргою заявниці ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, яку обґрунтовувала тим, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з колишнім чоловіком ОСОБА_2 , який відзначається проявами неконтрольованої агресії та неодноразово вчиняє фізичне, психологічне, сексуальне насильство в сім`ї відносно неї. Стверджувала, що така поведінка ОСОБА_2 триває близько 4 років та він сприймає це за належне, не вважає домашнім насильством словесні образи, погрози, приниження, нецензурну лайку, штовхання, нанесення ударів тощо. Заявниця зазначала, що внаслідок вказаної поведінки ОСОБА_2 їй неодноразово доводилося викликати поліцію, а 24 червня 2020 року ОСОБА_2 , перебуваючи біля гаража будинку АДРЕСА_1 , наніс їй удари в область голови, грудної клітки, при цьому душив, принижував, нецензурно лаявся та погрожував вбивством. За даним фактом здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020180180000749, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 липня 2020 року. Посилаючись на те, що поведінка ОСОБА_2 , систематичні погрози та образи з його боку, викликають у неї побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, завдали шкоду її здоров`ю та існують обґрунтовані ризики можливого повторного вчинення насильства у сім`ї, заявник вважала, що як жертва домашнього насильства потребує захисту відповідно до вимог Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон № 2229-VIII) та просила суд видати на строк 6 місяців обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_2 : - перебувати в місці їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; - наближатися на відстань менше 100 метрів до її місця проживання за вказаною адресою; - особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, заявниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила рішення скасувати і задовольнити вимоги її заяви про видачу обмежувального припису у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги заявниця зазначала, що вона проживає разом з колишнім чоловіком ОСОБА_2 (кривдником) та двома повнолітніми дітьми. ОСОБА_2 систематично вчиняє фізичне, психологічне, сексуальне насильство відносно неї. Зазначає, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи та ризики щодо продовження домашнього насильства. Стверджувала, що продовжує існувати реальна загроза життю та здоров`ю її як потерпілої від домашнього насильства, адже кривдник продовжує свої знущання. Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 серпня 2020 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 квітня 2021 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду у зв"язку з передачею справи до іншого суду за розпорядженням № 12 від 22.03.2021 року голови Рівненського апеляційного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступне. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з ненадання достатніх, належних, допустимих і переконливих доказів для оцінки ризиків вчинення ОСОБА_2 насильства відносно ОСОБА_1 . Однак із такими висновками колегія суддів погодитись не може з наступних підстав. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 червня 2018 року у справі № 570/4576/17 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 01 липня 1988 року. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають у будинку АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 . Згідно з листом від 06 липня 2020 року № 5161/201/01-2020 Рівненського РВП Рівненського ВП ГУНП у Рівненській області 25 червня 2020 року, 24 червня 2020 року, 12 листопада 2019 року, 05 листопада 2019 року, 18 вересня 2019 року, 21 червня 2019 року, 30 жовтня 2018 року, 05 січня 2018 року, 02 січня 2018 року, 04 листопада 2017 року та 03 листопада 2017 року до Рівненського РВП Рівненського ВП ГУНП у Рівненській області надходили повідомлення ОСОБА_1 щодо вчинення відносно неї протиправних дій ОСОБА_2 , які були зареєстровані в журналі Єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. За результатами проведення перевірок прийнято рішення про списання семи матеріалів згідно Закону України «Про звернення громадян», за 1 повідомленням на ОСОБА_2 складено адмінпротокол за ч.1 ст.173-2 КУпАП, також за 1 повідомленням кримінальне провадження закрито за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, а за одним фактом кримінальне провадження приєднано до ЄРДР № 12017180180001679 від 03.11.2017 за ч.1 ст.125 КК України, та за іншим фактом, що мав місце у червні 2020 року, внесено відомості до ЄРДР під № 12020180180000749 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України. 25 червня 2020 року ОСОБА_1 за результатом амбулаторного прийому у лікаря встановлено діагноз: забій голови, грудної клітки, садна верхніх та нижніх кінцівок. Разом з тим, згідно з листом Рівненського РВП Рівненського ВП ГУНП у Рівненській області від 05 серпня 2020 року № 393/201/01-2020 із 08 листопада 2017 по 10 липня 2020 року від ОСОБА_2 також надійшло дев`ять повідомлень щодо неправомірних дій ОСОБА_1 (08 листопада 2017 року, 05 січня 2018 року, 21 лютого 2019 року, 21 червня 2019 року, 04, 06 та 14 листопада 2019 року, 22 червня 2020 року та 10 липня 2020 року), з яких по восьми повідомленнях проведено перевірку та прийнято рішення про списання матеріалів згідно із Законом України «Про звернення громадян», а за повідомленням від 10 липня 2020 року складено адміністративний протокол відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП та скеровано його на розгляд суду, який постановою від 31.07.2020 року закрив провадження у цій справі у зв"язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в її діях. Місцевим судом з приводу вказаних подій допитувалися свідки, які ствердили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час існує конфлікт, який супроводжується взаємними образами та звинуваченнями, а також підтверджували завдання останнім тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Згідно з письмовими поясненнями представника заявниці ОСОБА_3 постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2019 року, яка набрала законної сили, по справі №570/3118/19 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства). Відповідно до постанови цього ж суду від 09 листопада 2020 року у справі № 570/2610/20 констатовано вину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, однак закрито провадження у зв"язку із закінченням строків накладення адмінстягнення. Як зазначалося у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 року у даній справі, суд при попередньому розгляді справи не з"ясував, який статус мав ОСОБА_2 у відкритому кримінальному провадженні та які наслідки розгляду цього провадження. З цього приводу представником заявниці вказано, що кримінальне провадження не завершене, однак надав суду копію обвинувального акта, затвердженого прокурором Рівненської місцевої прокуратури 23 вересня 2020 року, де вказано, що ОСОБА_4 є обвинуваченим у вказаному кримінальному провадженні за ч.1 ст.125 КК України, а ОСОБА_1 - потерпілою. Справа за № 570/3803/20 була призначена до розгляду в Рівненському районному суді на 13.10.2020 року. Разом з тим, представник заявниці в суді апеляційної інстанції пояснив, що інших обмежувальних заходів до ОСОБА_2 в межах кримінального провадження не застосовувалось. Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Відповідно до ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються; Кривдник - це особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі, а особа, яка постраждала від домашнього насильства, - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження N 61-11564св19) зроблено висновок, що враховуючи положення Закону N 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За приписом ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні доказами; висновки експертів; показаннями свідків. Приймаючи до уваги пояснення свідків, письмові та інші докази, надані заявницею, місцевий суд не взяв до уваги, що у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмету доказування у даній справі, та доведеності факту вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства щодо заявниці. Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства в сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства. Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї. Враховуючи надані заявницею докази, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів вважає, що заявник, як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому доходить висновку про обґрунтованість заяви. Апеляційним судом встановлено, що відносини учасників цієї справи не покращились, заінтересована особа не надає належної оцінки агресивності своїх дій. Заявниця ОСОБА_1 звертаючись до апеляційного суду із письмовою заявою від 01.05.2021 року про розгляд справи за її відсутності, зазначала, що станом на даний час з боку колишнього чоловіка домашнє насильство не припиняється, він відчуває свою безкарність, висловлює постійні погрози та образи щодо неї, через що вона боїться за своє життя. Суд апеляційної інстанції, доходячи такого висновку, керується тим, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього психологічного насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту ОСОБА_1 необхідно застосувати обмежувальний припис. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19). Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»). При вирішенні питання домашнього насильства суд при оцінці даного питання повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі. Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що для цілей, зазначених у вказаному Законі, з урахуванням обставин даної справи, достатнім та необхідним є встановлення обмежень та заборон для ОСОБА_2 строком на шість місяців. Посилаючись на зазначені обставини, колегія суддів доходить висновку про видачу обмежувального припису стосовно кривдника ОСОБА_2 , яким визначити такі заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки: заборона ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборона ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; та заборона ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею. В силу ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави. Згідно з ч. 4 ст.350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення заяви, всупереч ст.80 ЦПК України, районний суд не надавав оцінку всім обставинам та доказам у справі, не додержався норм матеріального та процесуального права, а тому в силу ст.376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового - про задоволення заяви. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 задовольнити Рішення Рівненського районного суду Волинської області від 11 серпня 2020 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити. Видати обмежувальний припис строком на шість місяців стосовно ОСОБА_2 , яким визначити йому такі заходи тимчасового обмеження: - заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; - заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею. Про видачу обмежувального припису повідомити уповноважений підрозділ органу Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді