Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3290/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3290/20 пров. № А/857/7864/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Кухтея Р.В., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/3290/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції -Скільський І.І., час ухвалення рішення - 09.03.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення - 09.03.2021 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з його втратою та зобов`язання видати такий паспорт. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки, у зв`язку із його втратою, оскільки такий паспорт може бути видано тільки на підставі рішення суду. У поданій заяві позивач заявив про ненадання згоди на збір і обробку своїх персональних даних, заборону формувати стосовно нього будь-які ідентифікатори та використовувати щодо нього будь-які засоби ЄДДР. На переконання позивача документи реєстру, передбачені Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (зокрема, і паспорт громадянина України у формі картки) можуть видаватися виключно на добровільній основі, що передбачено також положеннями Конституції України. Окрім цього зазначив, що чинними правовими актами передбачено видачу паспорта як у формі карти, так і у формі книжечки, що відповідає висновкам викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17. Таким чином відмова у видачі позивачу паспорта у формі книжечки прямо порушує його права, а тому просить суд зобов`язати відповідача оформити та видати паспорт у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/3290/20 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем, окрім рішення суду не було подано відповідачу платіжного документа за видачу паспорта у зв`язку з його втратою. Крім того, видача паспорта у формі книжечки здійснюється виключно громадянам України щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили про зобов`язання оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Без відповідного рішення суду оформлення і видача особам паспорта громадянина України зразка 1994 року неможливі. Звернула увагу на положення підпункту 3 пункту 7 статті 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", згідно із яким, уповноважений орган в праві відмовити заявнику у видачі документа, якщо останнім не подано усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа. Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/3290/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що згодою на обробку персональних даних є добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, тоді як в даному випадку така мета різна (оформлення паспорта для виїзду за кордон та виготовлення нового паспорта громадянина України у зв`язку з його втратою) та стосується майбутньої обробки персональних даних у зв`язку із втратою паспорта. Також суд першої інстанції зазначив, що відповідно до вимог Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України для оформлення паспорта замість втраченого подається, зокрема, платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта), та який, відповідно, слід подати позивачу. Проте зважаючи на характер спірних правовідносин та аналогічні позови громадян у таких спорах суд першої інстанції вважає, що фактично, основною підставою для відмови у видачі паспорта у формі книжечки було відсутність відповідного судового рішення. Таким чином, на підставі викладеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17 суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача, що полягали у відмові ОСОБА_1 , у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 17.10.2020 позивач звернувся до Косівського районного відділу УДМС в Івано-Франківській області із заявою про видачу паспорта у формі книжечки, у зв`язку із його втратою. Подана відповідачу заява обґрунтована тим, що відповідно до Конституції України та Закону України "Про захист персональних даних" паспортна ID-картка може видаватися лише тим громадянам, які погоджуються на збір і обробку персональних даних. Так, керуючись правом на добровільне волевиявлення у вирішенні питань щодо обробки персональних даних, позивач заявив незгоду на збір та обробку своїх персональних даних та просив оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Відповідачем листом від 02.09.2020 роз`яснено заявнику, що діючим законодавством передбачено виготовлення паспорта громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Також зазначено, що відповідно до Тимчасового порядку для оформлення паспорта у формі книжечки особа подає рішення суду. Зазначено, що оскільки заявником не подано всіх документів, а саме відповідного рішення суду та платіжного документу про сплату державного мита у зв`язку з втратою паспорта, то відповідачем відмовлено у видачі такого паспорта. Окрім цього зазначено, що позивачем не підтверджено яким чином оформлення паспорта у формі ID-карточки становитиме втручання в його приватне та сімейне життя, оскільки позивачу присвоєно унікальний номер в Єдиному державному демографічному реєстрі при виготовленні закордонного паспорта. Не погоджуючись із відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач, з метою захисту своїх прав та інтересів, звернувся із позовною заявою до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про громадянство України», документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України. Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України. Частинами 1, 2, 4, 5, 6 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Підстави, за яких уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа, встановлено в ч. 7 ст. 16 Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 21 цього Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Згідно із п. 1, п. 2, п. 3, п. 5, п. 6, п. 8 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис; Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис: Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, як чинним Положенням про паспорт громадянина України, так і Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі - Порядок №302), п.35 якого визначено перелік документів, які заявник подає для оформлення паспорта. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302», передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. З 21 червня 2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року №456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 року за №620/33591 (далі - Тимчасовий порядок). Приписами п. 3 розділу І Тимчасового порядку визначено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто; особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною,- на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). Відповідно до п.1 розділу ІІІ Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16. З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області з заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, оскільки не дає згоди на обробку персональних даних. Судом першої інстанції встановлено, що подана заява про видачу паспорта за формою відповідає встановленій чинним законодавством формі, визначеній у додатку 1 до Тимчасового порядку, а отже позивачем було виконано вимоги наведених вище нормативно-правових актів, тобто дотримано певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви. Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду. Зі змісту вищенаведеної норми слідує, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас, колегія суддів наголошує, що реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об`єктивно необхідними для цього документами, зокрема, для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суд від 21 листопада 2018 року у справі №821/1974/17, від 26 червня 2019 року у справі №0840/3992/18, від 19 липня 2019 року у справі №2340/2876/18, від 25 липня 2019 року у справі №807/85/18, від 07 серпня 2019 року у справі №520/11053/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 260/1414/18. Вказані вимоги були виконані позивачем, що підтверджується матеріалами справи. Звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою-анкетою відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, слугуватиме підставою для оформлення їй паспорта громадянина України у формі безконтактної картки з імплантованим у неї носієм інформації, а також означатиме, що зазначені в цій заяві відомості, відповідно до названого вище Порядку, підлягатимуть внесенню до Єдиного державного демографічного реєстру, з чим, власне, і не погоджується позивачка. Беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову та наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи №806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії. Вирішуючи спір (у справі №806/3265/17) по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що законодавець, прийнявши Закон України від 14 липня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», яким внесено зміни до Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України. Будь-яке обмеження прав і свобод особи, за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Щодо доводів відповідача наведених у апеляційній скарзі про те, що не було подано платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта), то колегія суддів звертає увагу на те, що основною підставою для відмови у видачі паспорта у формі книжечки було відсутність відповідного судового рішення. За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає відсутності у відповідача можливості видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки. Колегією суддів встановлено, що права та законні інтереси позивача порушені відповідачем, оскільки наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджені протиправні дії відповідача, що полягають у відмові в оформленні паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства. При цьому, колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. З огляду на зазначене колегія судді приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про задовольнити вимоги позивача, вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Косівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/3290/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Р. В. Кухтей Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 13.05.2021 року