Постанова 4855 № 640/24849/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24849/19 Головуючий у І інстанції - Кузьменко В.А. Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Підприємство з іноземними інвестиціями «Амік Україна» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001233201 від 01.10.2019, яким до нього застосовано штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального у розмірі 250 000, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що неможливість отримання ним відповідної ліцензії станом на 01.07.2019 року обумовлена виключно неналежним виконанням державою в особі податкових органів своїх обов`язків щодо забезпечення визначеного та передбачуваного порядку отримання ліцензій на торгівлю пальним. Позивач не може нести відповідальність за порушення державою своїх обов`язків щодо забезпечення суб`єктами господарювання можливості завчасно подати заяву і документи на отримання ліцензії та отримати таку ліцензію станом на 01.07.2019 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року у задоволені адміністративного позовувідмовлено, при цьому суд першої інстанції виходив з того, щопозивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що ПІІ «АМІК УКРАЇНА» не мало можливості отримати ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним станом на 01.07.2019 року або доказів того, що вживало заходів з метою отримання такої ліцензії. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги аналогічні тим, що викладені в позові. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Крім того, відповідачем подано клопотання, в якому він просить здійснювати розгляд справи за участі його представника. Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ПП «Амік Україна» має ліцензію на право оптової торгівлі пальним №10070314201900377, дата реєстрації - 04.07.2019, термін дії: з 04.07.2019 по 40.07.2024. 10.09.2019 Головним управлінням ДПС у Київській області відповідно до наказу від 30.08.2019 №17 було проведено фактичну перевірку діяльності позивача за адресою: Київська обл., Васильківський р-н., смт. Глеваха, 1231 км. Автошляху С.Петербург-Київ-Одеса. Результати перевірки оформлені актом від 10.09.2019 №14/10-36-32-00-10/30603572. В ході проведення перевірки встановлено здійснення позивачем господарської діяльності з оптової торгівлі пальним без ліцензії 01.07.2019, чим порушено ч. 20 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.10.2019 №0001233201, яким на підставі п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів до позивача застосовано штрафну санкцію у сумі 250 000, 00 грн. Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що спірнеподаткове повідомлення-рішення прийняте відповідачем у межах та у спосіб чинного законодавства України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що контролюючі органи серед іншого, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків. Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п. 75.1 ст. 75 ПК України). Згідно пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Згідно абз. 57 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР) роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції / автогазозаправної станції / газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018 № 2628-111 (далі - Закон № 2628-111) були внесені зміни до Закону № 481, а саме: ч. 20 ст. 15 після слова «виробами» доповнено словами «або пальним», а після слова «ліцензій» - словами «на роздрібну торгівлю». Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-111 вказана норма набирає чинності з 01.07.2019. Отже, з 01.07.2019 запроваджено ліцензування роздрібної торгівлі пальним. При цьому, актом перевірки встановлено, що позивачем здійснено роздрібну торгівлю пальним без ліцензії 01.07.2019, позивач вказані факти реалізації пального за відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю не заперечує. Згідно абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250 000, 00 гривень. Поряд з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно ч. 30 ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років. Положеннями ст. 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального). Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним. Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. Отже, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним повинна бути видана органом, визначеним Кабінетом Міністрів України, не пізніше 20 календарних днів з дня одержання визначених ст. 15 Закону № 481/95-ВР документів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу шляхом реорганізації Державної фіскальної служби. Згідно з п.п. 27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 N 227 ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. Листом Державної фіскальної служби від 30.05.2019 за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб`єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12.06.2019. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб`єктам господарювання, починаючи з 01.07.2019. Виходячи із норм Закону № 481/95-ВР та листа Державної фіскальної служби від 30.05.2019 року за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17, відповідач мав право видавати ліцензії на роздрібну торгівлю пальним з 01.07.2019, тобто з дня, коли при здійсненні роздрібного продажу пального за відсутності ліцензії наступала відповідальність у вигляді штрафу. Як зазначено у п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року «Рисовський проти України» Європейський суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Вказаний принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Європейський суд звертає увагу на те, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що Законом № 481/95-ВР чітко не врегульовано відносини щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а Державна фіскальна служба України лише 30.05.2019 року направила лист за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 із розпорядженням про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 01.07.2019 року. Відповідно до пп. 4.1.4 ПК України у разі якщо норми законодавчих актів припускають неоднозначне (множинне) трактування, то правомірним вважається саме рішення платника податків, а не контролюючого органу, та п. 56.21 ст. 56 ПК України, який регламентує, що у разі коли норма цього закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Так, до 01.07.2019 року Закон № 481/95-ВР не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Фактично редакція цього Закону зі змінами та доповненнями від 23.11.2018 № 2628 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» розширила його дію та погіршила становище позивача. При цьому Кабінет Міністрів України не визначив органи виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання, уповноважені видавати такі ліцензії. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 7 «Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню» Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон №222-VIII), в редакції з 01.07.2019 року, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля і пальним, яка ліцензується відповідно до Закону №481/95-ВР. Частиною 1 статті 8 Закону № 222-VIII із змінами, внесеними Законом № 139-ІХ у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб`єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх опублікування. Згідно абзацу 4 п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону № 222-VIII діє принцип державної політики у сфері ліцензування, згідно якого у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці. Вказаний строк визначений законом з метою унормування змін у правовідносинах або при запровадженні нових видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, так і для суб`єктів господарювання, які мають забезпечити виконання вимог закону, пов`язаних із запровадженими змінами. Наведений двомісячний строк встановлений законом саме для додержання балансу у спірних правовідносинах між державою та суб`єктом господарювання (до 01.09.2019), позивач виконав свій обов`язок та у межах вищевказаного строку отримав ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 10070314201900377, дата реєстрації - 04.07.2019, термін дії: з 04.07.2019 по 40.07.2024. Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.12.2020 справі 580/1550/20. У рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018 (справа № 1-6/2018), сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, позаяк встановлення ДФС України неможливості видачі ліцензії до 01.07.2019 року, за роздрібну реалізацію пального без якої з 01.07.2019 року до суб`єктів господарювання застосовуються штрафні (фінансові) санкції, не узгоджується із загальними принципами та правилами ліцензування видів господарської діяльності в Україні. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. При цьому, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обся гобґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зісторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 3 750, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 11.12.2019 № 141314789та 5625, 00 грн. за подання апеляційної скарги, що підтверджується платіжним дорученням від 22.02.2021 № 141372472. Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повне задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 9 375, 00 грн. підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області. Керуючись ст.ст. 139, 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області№ 0001233201 від 01.10.2019. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5а; ідентифікаційний код: 43141377) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна»(04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, буд. 68; ідентифікаційний код: 30603572) витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 375, 00 грн. (дев`ять тисяч триста сімдесят п`ять гривень 00 коп.). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк