Постанова 4850 № 360/4944/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року справа №360/4944/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Казначеєва Е.Г., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року по справі №360/4944/20 (суддя 1-ї інстанції Чернявська Т.І.) за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати рішення Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 04 грудня 2020 року № 1239-31-8/4781 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії; -зобов`язати Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення, а саме з 25 листопада 2020 року. В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення від 04 грудня 2020 року за № 1239-31-8/4781 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи та у зв`язку з недосягненням позивачем необхідного пенсійного віку для призначення пенсії за вислугу років, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 04 грудня 2020 року № 1239-31-8/4781 «Про відмову в призначенні пенсії». Зобов`язано Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити ОСОБА_1 за його заявою від 25 листопада 2020 року, зареєстрованою за № 1890, пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 25 листопада 2020 року. Не погодившись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Відповідачем за результатами розгляду заяви позивача та наданих ним документів відмовлено у призначені пенсії, загальний страховий стаж роботи якого складає 34 роки 09 місяців 15 днів, у тому числі спеціальний стаж до 11 жовтня 2017 року - 26 років 03 місяці 14 днів, що не відповідає вимогам пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Законів України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) та від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які народилися , зокрема, з 01 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року після досягнення 54 років 6 місяців і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, не менше 30 років. Законом №213 внесено зміни щодо збільшення тривалості необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років, а Законом №911 встановлено вік виходу на пенсію окремим категоріям працівників. Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 не містить положень щодо його виконання, тому листом Міністерства соціальної політики України від 06 вересня 2019 року № 16177/0/2-19/54 повідомлено, що з 04 червня 2019 року право на пенсію за вислугу років згідно з статтею 55 Закону № 1788-ХІІ визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11 жовтня 2017 року, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не звернув уваги що в резолютивній частині рішення Конституційного Суду №2-р/2019, прямо не зазначено, чи підлягає відновленню або не відновленню після набрання цим рішенням чинності, - чинність попередньої редакції статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними законами №213,911 та зазначено про втрату їх чинності. На час звернення позивача до пенсійного органу відсутня узгоджена позиція держави щодо відновлення/невідновлення попередньої редакції статті 55 Закону №1788. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, зазначає наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області з заявою від 25 листопада 2020 року, зареєстрованою за № 1890, про призначення пенсії за вислугу років, додавши до неї зазначені в розписці-повідомленні документи (арк. спр. 20, 61-62). Рішенням від 04 грудня 2020 року № 1239-31-8/4781 «Про відмову в призначенні пенсії» Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ через відсутність необхідного спеціального стажу роботи до 11 жовтня 2017 року 26 років 6 місяців. За розрахунком відповідача страховий стаж позивача складає 34 роки 9 місяців 15 днів, спеціальний стаж станом на 11 жовтня 2017 року - 26 років 3 місяці 14 днів (арк. спр. 25-26, 79-80). Згідно з інформацією, що міститься в ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, стаж ОСОБА_2 для розрахунку права на пенсію за вислугу років складає 34 роки 9 місяців 15 днів. Спеціальний стаж позивача станом на 10 жовтня 2017 року складає 26 років 3 місяці 14 днів, спеціальний стаж за період з 11 жовтня 2017 року по 10 березня 2020 року складає 2 роки 5 місяців 0 днів, загалом спеціальний стаж складає 28 років 8 місяців 14 днів (арк. спр. 76, 77, 78). На час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії позивач досяг 49-річного віку, про що свідчить паспорт громадянина України (арк. спр. 5-6). Відповідно до записів у трудовій книжці (арк. спр. 17-19, 63-67) у межах спірних правовідносин ОСОБА_2 працював: з 13 березня 1989 року по 01 червня 1989 року у Біловодській районній лікарні на посаді медичного брата терапевтичного відділення; з 15 серпня 1991 року по 10 березня 2020 року працював у Біловодській районній лікарні, яка в подальшому перейменована у Біловодську центральну районну лікарню, яка в свою чергу реорганізована в Комунальну установу «Біловодське районне територіальне медичне об`єднання», яка в подальшому перейменована у Комунальну установу «Біловодська центральна районна лікарня», яка в свою чергу реорганізована в Комунальне некомерційне підприємство «Біловодська багатопрофільна лікарня» Біловодської селищної ради, на посадах завідуючого здравпункту РТП, медичної сестри приймального відділення, масажиста фізкабінету (в подальшому посаду «масажист фізкабінету» перейменовано на «медична сестра з масажу фізіотерапевтичного кабінету»). Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач, з урахуванням рішення Конституційного Суду №2-р/2019, станом на 11 жовтня 2017 року відпрацював більше ніж 25 років на роботах, які до вказаної дати на законодавчому рівні були віднесені до таких, що призводять до швидкої втрати професійної працездатності - ще до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Отже, відповідачем безпідставно відмовлено позивачу в призначені пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. На підставі частин першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Як визначено частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […]. Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. На підставі статті 44 Закону №1058: - заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша); - заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга); - органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. На підставі частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Закон № 1058-IV на час його прийняття самостійно не визначав порядку та підстав для призначення пенсії за вислугу років, проте його прикінцеві положення передбачали можливість призначення такого виду пенсії за нормами Закону № 1788-ХІІ. Разом з тим Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що набув чинності 11 жовтня 2017 року, Закон № 1058-IV доповнений новим розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян», яким, зокрема, передбачені підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників. Одночасно розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення. Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, а також викладено абзац другий пункту 16 у новій редакції, яка передбачає, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії». Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Відтак для вирішення питання про те, чи має ОСОБА_2 право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ необхідно встановити наявність у нього станом на 11 жовтня 2017 року вислуги років та стажу, визначених такою нормою права. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У подальшому Законом № 213-VIII, що набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ викладений у новій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Законом № 911-VIII, що набув чинності з 01 січня 2016 року, в абзаці першому пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і» та доповнено пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим такого змісту: «До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року». Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України наголосив на тому, що збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-ХІІ. Стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тому положення щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Також Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Згідно зі статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. В абзацах другому, четвертому пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, Конституційний Суд України зазначив, …що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з 04 червня 2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ слід застосовувати у редакції, що діяла до 01 квітня 2015 року, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Відповідний порядок був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Згідно з абзацом другим вказаної постанови у редакції, що діяла станом до 01 квітня 2015 року, пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що додається. До розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, віднесені лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органів Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів. Як свідчать матеріали справи позивач звернувся до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою про призначення пенсії 25 листопада 2020 року, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04 червня 2019 року № 2-р/2019. Отже, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, що діяв на час звернення за призначенням пенсії за вислугу років, позивачу як працівнику охорони здоров`я необхідно мати спеціальний стаж роботи 25 років. З огляду на положення пунктів 2-1, 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, ОСОБА_2 матиме право на призначення пенсії за вислугу років за наявності у нього вислуги років та стажу, передбачених пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, саме станом на 11 жовтня 2017 року. Спеціальний стаж роботи позивача як працівника охорони здоров`я станом на 11 жовтня 2017 року становив 26 років 03 місяці 14 днів. При вирішенні питання про те, чи є такий стаж достатнім для призначення пенсії за вислугу років, належить керуватися пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у редакції, що діє на час фактичного обчислення такого стажу, тобто на час звернення за призначенням пенсії. Враховуючи, що станом на 25 листопада 2020 року пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ встановлює умову щодо наявності 25 років спеціального стажу, а у позивача такий стаж станом на 11 жовтня 2017 року дорівнював 26 рокам 03 місяцям 14 дням, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років. Суд звертає увагу, що застосування положень пунктів 2-1, 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ та Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 у їх сукупності в інший спосіб призведе до несправедливого та невиправданого обмеження права на соціальний захист позивача. Позивач станом на 11 жовтня 2017 року відпрацював більше ніж 25 років на роботах, які до вказаної дати на законодавчому рівні були віднесені до таких, що призводять до швидкої втрати професійної працездатності - ще до настання віку, що дає право на пенсію за віком. На час звернення позивача за призначенням пенсії саме такий стаж визнається достатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Суд не приймає посилання апелянта на відсутність окремого порядку виконання Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, оскільки зазначене не може бути підставою для позбавлення позивача права на соціальний захист у формі призначення та виплати пенсії за вислугу років. Є безпідставними доводи відповідача, що суд першої інстанції, зобов`язуючи відповідача призначити ОСОБА_2 пенсію, втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу, - з огляду на наступне. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. В зв`язку з тим, що єдиною умовою відмови позивачу в призначенні пенсії визначено відсутність необхідного спеціального стажу роботи до 11 жовтня 2017 року 26 років 6 місяців, тоді як, з врахуванням рішення Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, станом на 25 листопада 2020 року пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ встановлює умову щодо наявності 25 років спеціального стажу, який у позивача станом на 11 жовтня 2017 року дорівнював 26 рокам 03 місяцям 14 дням, - тому пенсійний орган зобов`язаний призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ. Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі, тому апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктами 3,8, частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року по справі №360/4944/20 залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року по справі №360/4944/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 13 травня 2021 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 13 травня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Е.Г. Казначеєв Л.В. Ястребова