Окрема думка КЦС ВС № 335/584/19

ОКРЕМА ДУМКА судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду Погрібного С. О. справа № 335/584/19 провадження № 61-22906св19 постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку. Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 24 вересня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишено без змін. Ухвалюючи у цій справі рішення про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з такого. Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 24 вересня 2019 року, яке залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, в позові відмовлено. Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не порушив права позивача. Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» на письмову заяву позивача від 16 листопада 2018 року про надання копії акта експертизи лічильника відповідач 10 грудня 2019 року надав письмову відповідь, яка отримана позивачем. Тому вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача з ненадання інформації є необґрунтованими. Щодо вимог з приводу ненадання інформації позивачу відповідачем щодо розрахунку заборгованості, то суди виходили з того, що позивач надав суду як доказ заяву від 16 листопада 2018 року до відповідача про надання письмового розрахунку заборгованості, однак заява не містить підтвердження того, що вона надійшла та зареєстрована відповідачем, тому в цій частині вимоги позивача є недоведеними. Вирішуючи спір по суті, на переконання Верховного Суду, відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідач не порушив права позивача, оскільки відповідно до Закону України «Про звернення громадян» на письмову заяву позивача від 16 листопада 2018 року про надання копії акта експертизи лічильника відповідач 10 грудня 2019 року надав письмову відповідь, яка отримана позивачем, тому вимога щодо визнання неправомірними дій відповідача з ненадання інформації є необґрунтованою. Щодо вимоги про ненадання інформації позивачу відповідачем щодо розрахунку заборгованості, суди виходили з того, що позивач надав суду як доказ заяву від 16 листопада 2018 року до відповідача про надання письмового розрахунку заборгованості, втім заява не містить підтвердження того, що вона надійшла та зареєстрована відповідачем, тому в цій частині вимога позивача є недоведеною. Суди зробили висновок, що позивач не довів порушення права, за захистом якого він звернувся до суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу. У наведеній частині із позицією Верховного Суду погоджуюсь. Водночас, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позову щодо оскарження дій ПАТ «Запоріжгаз» з нарахування суми боргу у розмірі 34 223,00 грн, Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання протиправними дій відповідача з нарахування боргу, без пред`явлення вимоги про оскарження суми нарахування, об`єму чи вартості необлікованого (донарахованого) природного газу, не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Із наведеною позицією суду не погоджуюсь, враховуючи таке. Згідно з пунктом 12 глави 5 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем передбачено, що вартість необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу, яка пред`являється до сплати споживачу (несанкціонованому споживачу) в результаті задоволення акта про порушення, зазначається в окремому платіжному рахунку оператора газорозподільних систем, який надається під особистий підпис споживача (несанкціонованого споживача) або надсилається йому рекомендованим поштовим відправленням разом із супровідним листом, що оформлюється у довільній формі. Якщо об`єм та/або вартість необлікованого (донарахованого) природного газу буде оскаржуватися споживачем (несанкціонованим споживачем) у судовому порядку, тоді до постановлення остаточного рішення у судовій справі заборгованість за необлікований (донарахований) об`єм природного газу не вважається простроченою. Отже, зазначеними положеннями чинного законодавства безпосередньо передбачено, що споживач - у разі незгоди з визначеним оператором об`ємом та/або вартістю необлікованого (донарахованого) природного газу - має право оскаржити такий акт (вимогу) в судовому порядку і у такому разі до постановлення остаточного рішення у судовій справі заборгованість за необлікований (донарахований) об`єм природного газу не вважається простроченою. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 311/2314/16 (провадження № 61-35175св18), від 14 лютого 2020 року у справі № 335/2576/19 (провадження № 61-22472св19), від 17 березня 2020 року у справі № 127/14593/17 (провадження № 61-1428св17). На наведені правові висновки навів посилання й Верховний Суд у постанові цій справі, проте у такому випадку, враховуючи, що суди зробили протилежні за змістом висновки, а саме, що нарахування суми боргу у розмірі 34 223, 00 грн є різновидом претензії та таке оскарження не передбачено законодавством як спосіб захисту, Верховний Суд мав би скасувати у відповідній частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Крім того, зазначивши, що вимога про визнання протиправними дій відповідача з нарахування боргу, без пред`явлення вимоги про оскарження суми нарахування, об`єму чи вартості необлікованого (донарахованого) природного газу, не є ефективним способом захисту порушених прав, Верховний Суд допустив надмірний формалізм. Верховний Суд не надав належної оцінки змісту позовних вимог позивача з урахуванням фактичних обставин цієї справи, доводів та обґрунтування у цій частині, що призвело до надто звуженого розуміння суті предмету спору. У цьому випадку Верховний Суд не врахував, що позивач просив визнати протиправними дії ПАТ «Запоріжгаз» з нарахування суми боргу у розмірі 34 223, 00 грн, які, з урахуванням положень Кодексу газорозподільних систем, знаходять свій прояв, зокрема, у складенні акта-розрахунку необлікованого (донарахованого) об`єму (обсягу) природного газу і його вартості. Отже, рішення відповідача мало очевидний правовий результат та знайшло свій прояв у виникненні певних прав та обов`язків сторін. Зокрема, у результаті таких дій відповідача позивачу визначено заборгованість у сумі 34 223, 00 грн. Враховуючи наявність певного матеріально-правового результату дій відповідача, наявні підстави для висновку, що такі дії можуть бути предметом судового дослідження та оцінки на предмет правомірності дій відповідача. За таких обставин, висновки Верховного Суду, що вимога про визнання протиправними дій відповідача з нарахування боргу, без пред`явлення вимоги про оскарження суми нарахування, об`єму чи вартості необлікованого (донарахованого) природного газу, не є ефективним способом захисту порушених прав, є помилковими, свідчать про невирішення судами дійсно існуючого між сторонами спору, що фактично позбавило позивача доступу до правосуддя. Характер правовідносин, що виник між сторонами, їхня правова природа, визначають спрямування діяльності судів з вирішення такого спору. Процесуальна діяльність судів з вирішення цивільно-правових спорів мають відповідати вимогам статті 2 ЦПК України з надання ефективного захисту порушеному праву. З урахуванням наведеного, внаслідок помилкових висновків судів позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дії ПАТ «Запоріжгаз» з нарахування суми боргу у розмірі 34 223, 00 грн фактично залишилися нерозглянутими ані у судах першої та апеляційної інстанцій, ані у суді касаційної інстанції, що обмежило права позивача на доступ до правосуддя. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04). Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ визначив, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)). Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Підсумовуючи викладене, у справі, що переглядалася, обґрунтованим є рішення про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 24 вересня 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у частині вирішення позову про визнання протиправними дії ПАТ «Запоріжгаз» з нарахування суми боргу у розмірі 34 223, 00 грн та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині вимог. Суддя С. О. Погрібний