Постанова 4818 № 640/2913/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 640/2913/18 Головуючий суддя І інстанції Шмадченко С.І. Провадження № 22-ц/818/2638/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про стягнення аліментів ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Шмадченко С.І., по справі № 640/2913/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, встановив: 23 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Позовна заява мотивована тим, що вона та відповідач мешкали разом до червня 2015 р. без реєстрації шлюбу. Від подружнього життя мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач є фізично здоровою людиною, працює фізичною особою-підприємцем, стягнення з останнього на користь третіх осіб не проводяться. Позивачка обґрунтувала розмір аліментів у сумі 3 000,00 грн. тим, що саме така сума є необхідною від батька для утримання їх дитини. вказала, що вона разом з дитиною є тимчасово переміщеною особою, а саме з м. Горлівка Донецької області, вони мешкають разом з дитиною у орендованій квартирі в м. Харкові, ОСОБА_3 відвідує дитячий садочок, уроки з англійської мови, танці, часто хворіє і потребує гарного харчування та лікування. Крім того, дитина зростає і їй необхідно купувати одяг, розвиваючі іграшки, тощо. Оскільки позивачка знаходиться в скрутному матеріальному становищі, а відповідач добровільно матеріальну допомогу не надає, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3 000,00 грн., щомісячно, починаючи з вересня 2015 року та до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17 травня 2018 року позов задоволено. 07 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд вищевказаного судового рішення. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 25 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення зменшити до розміру 1255,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, щорішення незаконне, необґрунтоване, прийнято при неповному з`ясуванні дійсних та фактичних обставин справи, з невірним застосування норм матеріального та процесуального права. Вказав, що суд його належним чином не повідомив про дату проведення судових засідань. Поштова кореспонденція, яка була направлена на адресу: АДРЕСА_1 не була йому доставлена з причин, що м. Горлівка є тимчасово окупованим, тому тимчасово не обслуговується АТ «Укрпошта». Оскільки він не отримував жодної кореспонденції суду, йому не було вручено жодної судової повістки, будь-якого процесуального документу, тому він був позбавлений можливості надати суду відзив, докази та навести свої заперечення проти позовних вимог позивача, чим в результаті було порушено його право на справедливий судовий розгляд. Зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем з 2010 року, однак після окупації м.Горлівка та початку АТО він не отримує дохід від підприємницької діяльності, що підтверджується довідками Бахмутської державної податкової інспекції від 26.11.2020 року, де відображені суми доходу, що дорівнюють нулю. Тому висновок суду про те, що він має регулярний дохід, є помилковим та таким, що не відповідає дійсності. Отже у матеріалах справи відсутні докази матеріального становища відповідача, які б свідчили про те, що він має можливість сплачувати аліменти у розмірі 3000 грн. щомісячно на утримання малолітнього сина. Посилається на правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 10 вересня 2018 року у справі №588/11/17. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має постійний заробіток, а тому може сплачувати аліменти у розмірі 3000,00 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Вказаною нормою не передбачено звільнення від такого обов`язку в разі неможливості його виконання. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У силу положень статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Судом встановлено, що сторони мешкали у цивільному шлюбі, без реєстрації до червня 2015 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с. 10). Батьки мають конституційний обов`язок щодо утримання своїх дітей, ч. 2 ст. 51 Основного Закону України. Аналогічно у відповідності до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За статтею 181 СК України, у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов`язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом. У даному випадку дитина мешкає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, що підтверджується довідками № 000439005,0000439041 від 13.12.2017 р. про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 11-12). При визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (ст. 182 СК України). Як вбачається з детальної інформації про фізичну особу, ОСОБА_1 станом на 17.05.2018 займається пасажирськими перевезеннями на наземному транспорті міського та приміського сполучення, що підтверджується витягом з офіційного сайту Міністерства юстиції України про фізичну особу. Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», з 1 січня 2018 року установлено прожитковий мінімум з розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років 1 492,00 грн. Виходячи з цих вимог та враховуючи, що відповідач є фізично здоровою людиною, має постійний заробіток, тому суд задовольняючи позов частково стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 3 000,00 грн. щомісячно, починаючи з дня подання позову 23.02.2018 р. і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини (далі - Конвенція ООН про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Оцінюючи доводи скарги суд апеляційної інстанції виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо своєї дитини, передбаченого статтею 141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини. Відповідно до статті 80 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Матеріалами справи підтверджується і доводами скарги не спростовується, що матеріальний стан позивача не дозволяє їй самостійно утримувати їх дитину, відповідач як батько дитини має заробіток, який дозволяє йому сплачувати аліменти у присудженому судом розмірі, з урахуванням його стану здоров`я, відсутності інших утриманців. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що суд не дослідив належні докази та у повній мірі не з`ясував обставини, що мають істотні значення для справи, є безпідставними. Аргументи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що при визначенні розміру аліментів суд мав врахувати відсутність у нього регулярного доходу, належним чином не підтверджені. Крім того, відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, що має спонукати відповідача мати відповідний дохід для виконання свого конституційного батьківського обов`язку щодо належного утримання дитини. Надані відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення довідки Бахмутської державної податкової інспекції від 26.11.2020 року про те, що він не отримує дохід від підприємницької діяльності, не є достатнім доказом про його матеріальний стан, оскільки не виключає інші відомості про наявність у нього грошових накопичень та цінного рухомого чи нерухомого майна, що є цілком спроможним фактом з огляду на його тривалу підприємницьку діяльність по наданню транспортних послуг, що має постійний споживчий попит у суспільстві, та не звільняє його від обов`язку забезпечувати належне утримання своєї малолітньої дитини. Крім того, з наданих доказів до заяви про перегляд заочного рішення не вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є у стані зупинення, закриття чи ліквідації, та станом на дату оскаржуваного рішення суду продовжує займатись цією діяльністю, що підтверджується витягом з офіційного сайту Міністерства юстиції України про фізичну особу. Відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, що здатний забезпечувати належний рівень утримання як себе, так і власну дитину. Будь-яких доказів того, що визначення аліментів у зазначеному розмірі призведе до утруднення виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання сина, чи поставить відповідача у скрутне матеріальне становище, він суду не надав. Сама по собі згода батька дитини сплачувати певну суму аліментів для суду немає визначального значення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі № 638/7760/18 від 10 червня 2020 року. Відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що крім того, у разі істотного погіршення матеріального стану, настання інших обставин, визначених статтею 192 СК України, ОСОБА_1 має право звернутися до суду з вимогами про зміну (зменшення) розміру аліментів. Тому, з вищевикладеного посилання на правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 10 вересня 2018 року у справі № 588/11/17, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається в апеляційній інстанції. Таким чином доводи скарги не знайшли свого належного підтвердження. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З матеріалів справи вбачається, що поштова кореспонденція суду направлялась відповідачеві на адресу: АДРЕСА_1 , яка була зазначена як адреса для листування у позовній заяві. Поштові відправлення були повернуті на адресу суду першої інстанції без вручення із зазначенням причини повернення «тимчасового не обслуговується», що свідчить про те, що неповідомлення відповідача відбулось з незалежних від суду причин, який виконав свій процесуальний обов`язок, у зв`язку з чим по справі ухвалено заочне рішення. ОСОБА_1 реалізував своє право на перегляд заочного рішення суду та подав відповідну заяву до суду першої інстанції. ОСОБА_1 та його представника адвоката Михайлова Д.В. було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи за заявою, однак останній 25.01.2021 подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності (а.с.59), а отже у даному випадку позивач мав процесуальну можливість надати до суду першої інстанції свої заперечення проти позову та можливі докази на їх підтвердження, тому відсутні підстави для застосування вказаної норми п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Неявка відповідача або його представника в судове засідання відповідно до принципу пропорційності, ст. 11 ЦПК України, не може бути формальною підставою для скасування правильного по суті судового рішення суду першої інстанції, оскільки вказана справа за заявою про перегляд заочного рішення суду перебувала на новому розгляді в суді першої інстанції, і у відповідача чи його представника було достатньо часу для надання всіх пояснень і доказів, які вони вважали за доцільне надати суду. Висновки суду першої інстанції відповідно до ст.ст. 89, 263 ЦПК України належним чином вмотивовані, відповідають встановленим судом обставинам справи, які ґрунтуються на наявних у справі доказах, та наведеним нормам матеріального права, і доводами скарги не спростовані. Судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 13 травня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.