Постанова 4808 № 344/10979/20

Справа № 344/10979/20 Провадження № 33/4808/341/21 Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Деркач Н. І. Суддя-доповідач Повзло П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м. Івано-Франківськ Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області Повзло В.В., ознайомившись з апеляційною скаргою особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року, - ВСТАНОВИВ : Постановою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України з визначенням стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 600 (шестисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік (а.п. 16-19). 16.11.2020 року на вказану постанову суду першої інстанції ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу (а.п. 25-31). Постановою апеляційного суду від 21.12.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вказану вище постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року залишено без змін (а.п. 61-66). 06.05.2021 року від ОСОБА_1 повторно надійшла апеляційна скарга з проханням поновити строк на оскарження постанови Івано-Франківського міського суду від 21.10.2020 року й скасувати вказане рішення за нововиявленими обставинами (а.п. 75-81). Перевіривши матеріали справи, вважаю, що апеляційну скаргу належить повернути апелянту, виходячи з наступного. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України). У Кодексі України про адміністративні правопорушення встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення до адміністративної відповідальності може бути оскаржена до апеляційного суду; постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає (ст. 294 КУпАП). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28.05.1985 року, п. 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13.02.2001 року). У відповідності до ч. 1 ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. В той же час, діючим законодавством не передбачено повторного апеляційного перегляду постанови суду першої інстанції, що вже була предметом розгляду суду апеляційної інстанції з прийняттям остаточного рішення по суті. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.10.2009 року №26-рп/2009). Обмеження права на повторне апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, встановлене у ст. 294 цього Кодексу, що повністю відповідає основним засадам судочинства, визначених Конституцією України, й є пропорційним та обґрунтованим. З наданих суду апеляційної інстанції матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, за апеляційним переглядом якого, вже було прийнято постанову судом апеляційної інстанції. Зі змісту вказаної апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 фактично ставить питання про перегляд постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року за нововиявленими обставинами (а.п. 81), з посиланням на норми ст. 459 КПК України. В той же час, право на перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами належно не врегульовано Кодексом України про адміністративні правопорушення, як і не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення прямої заборони перегляду постанов за нововиявленими обставинами. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), провадження у справах про адміністративне правопорушення, вважається кримінальним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 30.10.2014 року у справі «Швидка проти України»), а тому, до нього застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають перегляд рішення за нововиявленими обставинами та містять перелік даних обставин. В апеляційній скарзі апелянт зазначає наступне: «… свідки, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення не бачили хто саме керував транспортним засобом, так як на момент зупинки автомобіля та складання протоколу їх не було на місці події. А тому їх свідчення є недостовірними» (а.п. 79). Апелянт ОСОБА_1 стверджує, що при розгляді даної справи не було допитано жодного свідка, суд дійшов висновку про її винуватість без належного дослідження обставин справи, не надавши їй можливості надати свої докази та аргументи, чим, на її думку, було порушено право на захист (а.п. 80). Апелянт наголошує, що порушення закону, зокрема як в частині розгляду справи у її відсутність, незважаючи на завчасно подане клопотання про перенесення судового розгляду у зв`язку із її знаходження на лікарняному, так й в частині спрощеного розгляду справи, відбулись в суді першої інстанції. З наведеного вбачається, що фактично апелянт вказує на той факт, що першим допустив помилку саме суд першої інстанції. В той же час, нормами ст. 463 КПК України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин. В матеріалах провадження відсутні відомості, що ОСОБА_1 зверталась до суду першої інстанції із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами. ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій одночасно містилось прохання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, проте, апеляційний перегляд справи й перегляд справи за нововиявленими обставинами не є тотожними, й регулюються різними нормами закону. У відповідності до ст. 27 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» апеляційний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. У відповідності до рішення ЄСПЛ у справі «Васильєв проти України» (заява №11370/02) від 21.06.2007 року, повноваження судів вищої інстанції переглядати справи повинне використовуватись для виправлення судових помилок та неправильності у здійсненні правосуддя, а не для проведення нового розгляду справи. Перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох точок зору на предмет не є підставою для повторного розгляду справи. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру. У рішенні ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» від 29.10.2010 року зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. У рішенні у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року (заява № 23436/03), ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1975 року), не є абсолютним воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Враховуючи наведене вище, суди не можуть діяти у спосіб, не передбачений процесуальним законом. Виходячи з практики ЄСПЛ та норм національного законодавства, доходжу висновку, що вказану апеляційну скаргу на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року належить повернути особі, яка її подала, оскільки діючим законодавством не передбачено повторного апеляційного перегляду, а заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин. Керуючись ст. 294 КУпАП, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.12.2020 року щодо неї за ч.1 ст. 130 КУпАП, повернути апелянту. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В.В. Повзло