Постанова 4817 № 607/16567/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/16567/20Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/817/550/21 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 травня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Бершадська Г. В., Шевчук Г. М., з участю секретаря - Іванюта О.М. сторін: представника апелянта - Лось О.Р., позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/16567/20 за апеляційною Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року, ухвалене суддею Грицай К.М., повний текст якого складено 16 лютого 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби (ДФС) України у Тернопільській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням як обвинуваченого та незаконним повідомленням про підозру. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що при відсутності події злочину його незаконно три рази притягували як обвинуваченого за ч.3 ст.212 КК України, два рази притягували як обвинуваченого за ч.2 ст.366 КК України та незаконно повідомляли про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. Зазначив, що 25 квітня 2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Юговим С.А. винесено постанову у кримінальній справі №1681122 про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України за ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах без жодних підстав для притягнення його як обвинуваченого. При цьому кримінальна справа №1681122 була порушена прокуратурою Тернопільської області 28 березня 2008 року за фактом умисного ухилення від сплати податків директором ТОВ «МЕЛВІС» ОСОБА_1 та дана постанова про порушення кримінальної справи не була зареєстрована у єдиному журналі обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини. 09 квітня 2008 року слідчий отримав відомості від ДПІ у Гусятинському районі про сплату ТОВ «МЕЛВІС» 1 000 000 грн. податку. 26 травня 2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Юговим С.А. його вдруге незаконно притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212 КК України та ч.2 ст.366 КК України. 12 липня 2010 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Дацко А.О. було втретє винесено постанову про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України та ч.2 ст.366 КК України, однак, постанова була вручена йому лише через одинадцять днів - 23 липня 2010 року. Також, 23 березня 2015 року йому незаконно повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України за ухилення від сплати податків на підставі штучно створених доказів, в той час як слідчому було відомо, що станом на 23 березня 2015 року вступила в законну силу постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2013 року у справі №34727/10/9104 про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ «МЕЛВІС» 1 800 000 грн. переплати податку. Постановою Гусятинського районного суду від 21 лютого 2011 року кримінальна справа стосовно нього за ч.2 ст.366 КК України закрита. Крім того, 31 травня 2016 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі №596/982/15-к стосовно нього винесено виправдувальний вирок з підстав відсутності події злочину та даний вирок набрав законної сили. Зазначив, що через протиправні дії органу досудового розслідування він незаконно перебував під слідством та судом більше 10 років - з 25 квітня 2008 року по 18 червня 2018 року, тобто, повних 121 місяць. Вказує, що незаконними діями органу досудового слідства, крім того, впродовж 32 повних місяці він був незаконно притягнутий як обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.366 КК України. Діями органу досудового розслідування йому заподіяно значних моральних збитків. Враховуючи глибину та тривалість фізичних та душевних страждань розмір моральної шкоди розраховує, виходячи з 10 кратного розміру мінімальної заробітної плати на час подання позову - 5000 грн., яке оцінює за незаконне притягнення його як обвинуваченого та незаконного повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, перебування під слідством і судом 121 повний місяць в сумі 6 005 000 грн. та за дворазове притягнення його як обвинуваченого та незаконне повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.366 КК України, перебування під слідством і судом 32 повних місяці в сумі 1 600 000 грн. У зв`язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 7 605 000.00 грн. моральної шкоди. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 700 000.00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати компенсовано за рахунок держави. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДФС у Тернопільській області подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2014 року в справі №1915/13632/2012, яким ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.212 КК України, факту незаконного взяття і тримання його під вартою не встановлено. Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2020 року у справі №607/23622/19 вже було стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 300 000 грн. заподіяної моральної шкоди, а також 4167.92 грн. матеріальної шкоди, завданої незаконним взяттям та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення в період з 05 серпня 2013 року по 25 січня 2014 року за ч.3 ст.212 КК України, а тому вважає доводи позивача, що він не подавав аналогічного позову, необґрунтованими. Звертає увагу, що твердження позивача у даній позовній заяві про заподіяння йому моральної шкоди за даний період є хибними, оскільки моральна шкода за цей період вже відшкодована та позивач реалізував своє законне право на відшкодування шкоди згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду». У зв`язку з викладеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. 26 квітня 2021 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відзив мотивований тим, що доводи апелянта не можуть братись до уваги, оскільки у даній справі підставами для відшкодування моральної шкоди є інші незаконні дії, незаконно вчинені різними органами. Крім того, Головне управління ДФС у Тернопільській області не була стороною у справі №607/23622/19. Вказує, що Законом передбачене як відшкодування шкоди, завданої незаконним взяттям і триманням особи під вартою, так і відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Вказує, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. У зв`язку з викладеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. В судовому засіданні представник апелянта Головного управління ДФС у Тернопільській області - Лось О.Р. апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній. Позивач ОСОБА_1 проти апе йної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Судом встановлено наступні обставини. 28 березня 2008 року першим заступником прокурора Тернопільської області порушено кримінальну справу №1681122 стосовно директора ТОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України (а.с.31). 01 квітня 2008 року дана кримінальна справа направлена до СВ ПМ ДПА в Тернопільській області для організації досудового слідства (а.с.30). 25 квітня 2008 року слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА у Тернопільській області Юговим С.А. винесено постанову у кримінальній справі №1681122 про притягнення позивача як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. (а.с.29). 26 травня 2008 року старшим слідчим з ОВС СВ ПМ ДПА в Тернопільській області Юговим С.А. винесено постанову про притягнення директора та одночасно головного бухгалтера ТОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України (а.с.35-36). Постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2009 року кримінальна справа №1681122 стосовно директора та головного бухгалтера ТОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 за ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України направлена на додаткове розслідування. Зазначену постанову Гусятинського районного суду від 03 грудня 2009 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 січня 2010 року. 12 липня 2010 року старшим слідчим з ОВС слідчого відділу податкової міліції ДПА в Тернопільській області Дацко А.О. ОСОБА_1 притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України (а.с.39-40). В ході судового розгляду кримінальної справи постановою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 21 лютого 2011 року провадження по справі про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст.366 КК України закрито у зв`язку із зміною обвинувачення прокурором - відмовою прокурора від обвинувачення (а.с.28). Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 відданого під суд по обвинуваченню у вчиненні злочину визнано невинним та виправдано за відсутністю події злочину за ч.3 ст.212 КК України. В подальшому зазначений вирок було скасовано Апеляційним судом Тернопільської області. Як вбачається із постанови Тернопільського міськрайонного суду від 22 січня 2014 року, в ході розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.212 КК України, уточнено анкетні дані підсудного та постановлено вважати, що прізвище особи зазначене в окремих процесуальних документах кримінальної справи №1681122 про обвинувачення ОСОБА_1 , у тому числі, в постанові про порушення кримінальної справи від 28 березня 2008 року, є ОСОБА_1 . Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 25 січня 2014 року ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.212 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 255 000 грн. з позбавленням права обіймати посади в установах, організаціях та підприємствах усіх форм власності, пов`язані з організаційно-розпорядчими та фінансово-господарськими функціями строком на 2 роки з конфіскацією майна, яке належить йому на праві особистої приватної власності. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 квітня 2014 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2014 року щодо ОСОБА_1 за ч.3 ст.212 КК України скасовано, а справу повернуто прокурору Тернопільської області для організації додаткового розслідування. 23 березня 2015 року начальником відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Тернопільській області ОСОБА_1 повідомлено про підозру в умисному ухиленні від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України (в редакції від 05 квітня 2001 року, чинній з 01 вересня 2001 року і на момент вчинення злочину) (а.с.41). Згідно вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року у кримінальному провадженні №32014210000000045 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст.212 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення та виправдано (а.с.9-20). Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року, вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року прокурору відмовлено в поновленні строку на касаційне оскарження вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 (а.с.26). У зв`язку із погіршенням стану здоров`я позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні протягом наступних періодів: з 13 по 16 липня 2010 року; з 24 по 25 січня 2011 року; з 15 по 21 лютого 2012 року, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого про перебування на стаціонарному лікуванні. Також у зв`язку із загальним захворюванням позивачу видано листки непрацездатності за наступні періоди: з 26.01.2011 року по 31.01.2011 року; з 03 по 08 листопада 2011 року; з 15 по 21 лютого 2011 року. Довідкою від 09 серпня 2013 року ТОККПНЛ та витягом з історії хвороби підтверджено перебування позивача ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в ВІТ та ІІІ неврологічному відділенні ТОКПНЛ з 07 по 21 серпня 2013 року з діагнозом: «лакунарний інсульт, гострий період». Довідкою Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги (Травпункт) №17743 підтверджено, що ОСОБА_1 27 листопада 2013 року звернувся в травмпункт з приводу травми під час посадки у спеціальний автомобіль, де після огляду останньому було встановлено діагноз «забій лівого плечового суглобу». Як вбачається із епікризу, виданого Тернопільською комунальною лікарнею №2, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Тернопільської комунальної міської лікарні №2 з 28 листопада по 05 грудня 2013 року з діагнозом: «ІХС. Вазоспатична стенокардія. Кардіосклероз. Симптоматична (нейрогенна) артеріальна гіпертензія ІІ стадії, ступінь артеріальної гіпертензії

2. Ангіопатія сітківки по гіпертензивному типу обох очей. Ектазія аорти…Синкопе з короткочасною зупинкою дихання і серцевої діяльності з проведенням непрямого масажу серця (за даними карти виїзду швидкої медичної допомоги №56630 від 28 листопада 2013 року)». Згідно із випискою з історії хвороби №6276, виданою Чортківською районною центральною лікарнею 23 грудня 2013 року за №115, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в ЛОР відділенні Чотківської ЦРЛ з 06 по 23 грудня 2013 року з приводу гіпертензії. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закону…) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 Закону… встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону… право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Статтею 4 Закону… встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону… розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Пунктом 1 статті 2 Закону… встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, є правомірним. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15. Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено в 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6000 грн. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 25 квітня 2008 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) по 26 грудня 2017 року (дата вступу в законну силу виправдувального вироку суду), тобто, 9 років та 8 місяців (116 місяців). Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складає 696 000.00 грн. (116 місяців*6000 грн.). Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону… Зокрема, визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, те, що незаконні дії органів податкової міліції Державної податкової інспекції в Тернопільській області завдали йому моральної шкоди. Моральною шкодою визнаються душевні страждання, заподіяні позивачеві внаслідок пред`явлення обвинувачення, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного тривалого перебування під слідством і судом впродовж 9 років та 8 місяців, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, діловими партнерами, інших негативних наслідків морального характеру, а саме: перебування позивача у постійному стресовому стані, позбавлення можливості використання свого часу на розвиток бізнесу, виховання дітей, втрату можливості займатись підприємницькою діяльністю, необхідність витрачати весь свій час на забезпечення захисту від незаконного обвинувачення, відновлення життєвих та ділових зв`язків, ділової репутації. Крім того, позивач зазнав моральних та фізичних страждань через погіршення стану його здоров`я, перенесення небезпечних для життя станів організму у формі лакунарного інсульту та клінічної смерті. Враховуючи наведене, суд обґрунтовано дійшов до переконання, що моральна шкода в розмірі 700 000.00 грн. (що майже у розмірі мінімального відшкодування) буде співмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями. Доводи представника апелянта про те, що відповідно до вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2014 року в справі № 1915/13632/2012, яким ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст.212 КК України, факту незаконного взяття і тримання його під вартою не встановлено, колегія суддів відхиляє, оскільки закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року по справі № 641/8857/17. Твердження представника апелянта про те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2020 року у справі №607/23622/19 вже було стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 300 000 грн. заподіяної моральної шкоди, а також 4167.92 грн. матеріальної шкоди, завданої незаконним взяттям та триманням під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення в період з 05 серпня 2013 року по 25 січня 2014 року за ч.3 ст.212 КК України, суд апеляційної інстанції до уваги не бере, оскільки Законом… передбачене як відшкодування шкоди, завданої незаконним взяттям і триманням особи під вартою, так і відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, які не є тотожними. У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 12 травня 2021 року. Головуючий Судді