Постанова 4812 № 487/2019/21

12.05.21 22-ц/812/864/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 487/2019/21 Номер провадження: 22-ц/812/864/21 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., за участю: позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2021 року, постановлену під головуванням судді Карташевої Т.А. в приміщенні того ж суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Єдність Миколаїв» (надалі ОСББ «Єдність Миколаїв») про визнання недійсним договору про надання послуг, в с т а н о в и л а: 29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСББ «Єдність Миколаїв», в якому просив суд визнати недійсним договір від 13 червня 2016 року, укладений між ним та ОСББ «Єдність Миколаїв» про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2021 року у задоволені клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу п`ятиденного строку з дня отримання ухвали для усунення недоліків, а саме, надати оригінал платіжного документу на підтвердження сплати ним судового збору за подачу позову у розмірі 908,00 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСББ «Єдність Миколаїв» про визнання недійсним договору про надання послуг повернуто позивачеві на підставі ст. 185 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Заслухавши суддю - доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. За приписами ч. 1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржувана ухвала не відповідає. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимоги ухвали судді про залишення позовної заяви без руху. Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки мотиви, з яких суд дійшов таких висновків, не можна вважати переконливими, враховуючи наступне. Частина 1 ст. 55 Конституції Українимістить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Таким чином, положення ч. 1 ст. 55 Конституції Українизакріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина. Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтакож гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Отже, цей пункт втілює в собі «право на суд», яке згідно з практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» 2002 рік). Постановляючи ухвалу, яка оскаржується, суд виходив з того, що ухвалою суду від 30 березня 2021 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху для усунення недоліків в п`ятиденний строк з дня отримання ухвали, оскільки подана з порушенням вимог ст. ст.175, 177 ЦПК України. У вказаній ухвалі зазначено, що у задоволені клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, оскільки відомості надані позивачем щодо доходів ОСОБА_1 в період за третій квартал 2020 року не дає змоги визначити річний дохід позивача як фізичної особи за попередній календарний рік, що передбачено вимогами п.1ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Вважаючи, що позивачем не усунуті деякі недоліки зазначені в ухвалі від 30 березня 2021 року, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу. Проте з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного. Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, передбачені положеннями статей 175, 177 ЦПК України. Якщо позов за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення ст. 185 ЦПК. Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Як вбачається з матеріалів справи 30 березня 2021 року ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва у задоволені клопотання ОСОБА_1 про звільнення судового збору відмовлено та позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме надати до суду оригінал платіжного документу на підтвердження сплати ним судового збору за подачу позову в розмірі 908 грн. Відмовляючи у задоволені клопотання про звільнення від сплати судового збору суддя виходила з того, що надані доказі не дають можливості визначити річний дохід позивача як фізичної особи за попередній календарний рік, що передбачено вимогами п.1ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір». 05 квітня 2021 року на адресу Заводського районного суду м. Миколаєва від позивача надійшла заява, в якій зазначав про те, що в якості доказу щодо скрутного становища, разом з клопотанням про звільнення від сплати судового збору ним до суду було надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 25 березня 2021 року за період з першого кварталу 2017 року до першого кварталу 2021 року, а не за період за третій квартал 2020 року та отримав від боржника АТ «Миколаївгаз» 400 грн. в якості судових витрат, які не є доходом. На теперішній час позивач не працює та не отримує будь-яких доходів. Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто позивачеві з підстав невиконання вимоги ухвали від 30 березня 2021 року про залишення позовної заяви без руху, а саме не сплати судового збору за подання позову. Між тим, суд не звернув увагу на таке. За положеннями частини 1, 3 статті 136 ЦПК України суд враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Згідно статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення за таких умов, зокрема, розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарних рік, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) суд зазначив, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету. В контексті відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від сплати судового збору слід зазначити, що майновий стан сторони (належні майнові права та обов`язкові) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. За такого, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору та повертаючи позовну заяву з підстав не усунення недоліків сплати судового збору, виявив непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. За такого, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свободправа на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту. За таких обставин, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм процесуального права. Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК Україниу випадку порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та порушує права заявника на гарантії захисту у суді своїх інтересів, а тому вона підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання щодо судового збору з урахуванням наданих доказів та відкриття провадження у справі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 квітня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року.