Постанова 4855 № 640/25043/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25043/19 Суддя першої інстанції: Балась Т.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 14 годині 06 хвилин рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, повний текст якого складено 24 лютого 2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 20219 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, у подальшому заміненої на Офіс Генерального прокурора (далі - Відповідач, Офіс), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: - визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 1 від 29.10.2019 року №170; - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 14.11.2019 року № 1487ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18.11.2019 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18.11.2019 року або іншій рівнозначній посаді; - зобов`язати Генеральну прокуратуру Україну видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді; - зобов`язати Генеральну прокуратуру України внести до трудової книжки записи про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді та визнання недійсним запису №15 «Звільнена з посади, яку обіймала на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»; - стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку з 18.11.2019 року до прийняття рішення судом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується надання ОСОБА_1 згоди на переведення на посаду прокурора в Офісі та про намір пройти атестацію, у той час як саме неуспішне проходження останньої, а не реорганізація органу прокуратури, якої фактично не відбулося, стало підставою для подальшого звільнення Позивача. Окремо звернув увагу на безпідставності посилання ОСОБА_1 на порушення Генеральною прокуратурою України положень КЗпП України, оскільки спеціальним щодо спірних правовідносин є Закон України «Про прокуратуру». Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд, правильно встановивши факт відсутності реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України, залишив поза увагою, що, по-перше, спірний наказ про звільнення не містить чіткої підстави звільнення ОСОБА_2 , що порушує принцип юридичної визначеності, по-друге, сам факт подання заяви про переведення і про згоду на проходження атестації не свідчить про згоду на можливе звільнення. Наголошує, що суд не врахував порушення порядку формування складу кадрової комісії, а також процедури проведення тестування з огляду на неврахування спеціалізації ОСОБА_2 та відсутності жодних вимог до програмного забезпечення, розробника тестових питань тощо. Підкреслює, що в силу численної практики Верховного Суду звільнення Позивача як одинокої матері посади у зв`язку з ліквідацією чи скороченням є неправомірним в силу приписів ст. 184 КЗпП України. Також зауважує, що судом взагалі не надано оцінки обставинам скорочення штату Генеральної прокуратури України до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що взагалі унеможливлювало застосування до ОСОБА_2 його положень. Крім іншого, зазначає про те, що звільнення із спірних у цій справі підстав зумовило порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.05.2021 року. У відзиві на апеляційну скаргу Офіс просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що матеріалами справи підтверджується проведення реорганізації Генеральної прокуратури України. Стверджує, що Позивача було звільнення у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, що прямо передбачено положеннями Закону України «Про прокуратуру» і Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Підкреслює, що приписи КЗпП України до спірних правовідносин застосовані бути не можуть, адже вони повністю врегульовані спеціальними нормами Закону України «Про прокуратуру». Окремо звертає увагу на чинність порядку, який встановлює процедуру проходження прокурорами атестації. У судовому засіданні Позивач доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю. Представник Відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 1999 року працює в органах прокуратури, а з 31.01.2018 року - на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України згідно наказу Генерального прокурора України від 31.01.2018 року №72ц (т. 1 а.с. 99). Матеріали справи свідчать, що 11.10.2019 року ОСОБА_1 подано Генеральному прокурору заяву про переведення на рівнозначну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію (т. 2 а.с. 102). Відповідно до наказу від 03.10.2019 року № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 року № 336, від 04.02.2020 року № 65, від 19.02.2020 року № 102) Генеральним прокурором затверджено порядок проходження прокурорами атестації (т. 2 а.с. 133-155). Разом з тим, 29.10.2019 року Кадровою комісією № 1 прийнято рішення № 170 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора», згідно якого ОСОБА_1 не допущено до проходження наступних етапів атестації та визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію, оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, остання набрала 54 бали (т. 2 а.с. 101, зворотній бік). У зв`язку з викладеним наказом Генерального прокурора від 14.11.2019 року №1487ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.11.2019 року (т. 1 а.с. 40, т. 2 а.с. 101). Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 43 Конституції України, ст. ст. 2, 5-1, 32, 184, 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. ст. 16, 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон про прокуратуру), п. п. 6, 7, 9, 11, 16, 17, 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон), Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221 (далі - Порядок №221), суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що набрання меншої він мінімально необхідної кількості балів під час проходження тестування свідчить про неуспішне проходження особою тестування, що має своїм наслідком звільнення з органів прокуратури в силу положень Закону і Закону про прокуратуру. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Закон, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, набрав чинності 25.09.2019 року. Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону Про прокуратуру. За правилами пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно пунктів 10-14 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису. Пунктом 16 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону передбачено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. У свою чергу, відповідно до п. 17 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Згідно п. 9 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Такий Порядок, як вже було зазначено вище, було затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року №221. Відповідно до п. п. 1, 9 та 10 розд. I Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, зазначена у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто. Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 . Генеральному прокурору заяву про переведення на рівнозначну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що Позивач підписав зазначену заяву власноруч, без примусу; скарг щодо її форми чи змісту не подавала. Доказів зворотного Апелянтом не надано. Судовою колегією враховується, що, подаючи вказану заяву, Позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема, і щодо того, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком №221, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, його буде звільнено з посади прокурора. Тобто, ОСОБА_1 цілком і повністю була ознайомлена з умовами та процедурами проведення атестації та погодилася на їх застосування. У протилежному випадку, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд міста Києва, Позивач мав право відмовитись від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого останнім зроблено не було. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України дійсно певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак, таке втручання у даному конкретному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у даному випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20.01.2016 року №1-в/2016. При цьому, у даному випадку відсутні підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури оминаючи процедуру атестації. Отже, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 знаходилась у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не могла не усвідомлювати юридичних наслідків щодо непроходження атестації з метою переведення до Офісу Генерального прокурора. Згідно п. 3 розд. ІІ Порядку № 221 тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. Пунктом 4 розділу ІІ Порядку № 221 встановлено, що прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. Відповідно до п. 5 розд. ІІ Порядку № 221 прокурор, який за результатами складання іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, Позивачем за результатами цього тестування набрано 54 бали, що підтверджено його особистим підписом у зазначеній відомості (т. 1 а.с. 207-209). Водночас, судова колегія звертає увагу, що у примітках до вказаної відомості ОСОБА_1 не вказала будь-яких зауважень стосовно процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування. При цьому суд першої інстанції вірно звернув увагу, що відомості стосовно збоїв у роботі комп`ютерної техніки, з використанням якої проводилося тестування, в матеріалах справи відсутні. Скарги щодо порушень процедури проведення іспиту Позивачем не подавались. 29.10.2019 року кадровою комісією № 1 прийнято рішення № 170, відповідно до якого ОСОБА_1 визнана такою, що неуспішно пройшла атестацію, оскільки за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрала 54 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (т. 1 а.с. 101). З огляду на зазначені вище обставини колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що спірне рішення кадрової комісії є обґрунтованим та таким, що містить мотиви його прийняття. Наказом Генерального прокурора від 14.11.2019 року №1487ц ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону про прокуратуру» з 18.11.2019 року. Наказ обґрунтовано посиланням на пп. 2 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону (т. 2 а.с. 101). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що мотиви, якими Позивач обґрунтовує свою позицію стосовно необхідності скасування оскарженого наказу про звільнення, фактично зводяться до його незгоди з положеннями Закону та Порядку № 221, які, на думку останнього, порушують права та гарантії ОСОБА_1 , що визначені Конституцією України. Водночас, як вірно зауважив Окружний адміністративний суд міста Києва, приписи Закону на час виникнення спірних правовідносин і на момент розгляду і вирішення цього спору судом є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались, а тому відсутні правові підстави для їх незастосування. Так, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Приписи п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону про прокуратуру визначають, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Відповідно до ч. 5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, у спірних правовідносинах Позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків неуспішного проходження атестації. Доводи Апелянта стосовно протиправності спірного наказу у зв`язку з відсутністю обставин, зазначених у п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону про прокуратуру, а саме ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, є безпідставними у розрізі спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_1 звільнена у зв`язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження нею атестації, а не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, що підтверджується безпосереднім посиланням у наказі саме на пп. 2 п. 19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, яким чітко визначено, за якою підставою звільняється прокурор у разі неуспішного проходження ним атестації. З аналогічних підстав судовою колегією відхиляються посилання Апелянта на те, що до спірних правовідносин не могли бути застосовані положення Закону, який набрав чинності після ліквідації посади, яку обіймала ОСОБА_1 , позаяк підставою для звільнення її з посади визначено неуспішне проходження атестації, а не реорганізацію чи ліквідацію органу прокуратури. З приводу аргументів Позивача про порушення Відповідачем вимог ст. 184 КЗпП України, якими встановлені гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 5 ст. 32 КЗпП України переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус. Згідно ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Як було зазначено вище, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом про прокуратуру, пунктом 1 частини 1 статті 16 якого передбачено, що незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Отже, порядок звільнення прокурора з посади визначено спеціальним законодавством, в той час, як трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Указану правову позицію неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 року у справі № 813/150/16. Приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України передбачають, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Разом з тим, вже згаданою вище частиною 5 статті 51 Закону про прокуратуру передбачено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, положення ст. 184 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються, позаяк останні врегульовані нормами спеціального законодавства - Законом і Законом про прокуратуру. Крім того, судова колегія звертає увагу, що припинення трудового договору відбулося з підстав передбачених законом, а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а відтак норми ст. 184 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються. Таким чином, оскільки юридичним фактом, що зумовлює звільнення Позивача на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону про прокуратуру, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, яке, як було встановлено вище, прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що наказ Генерального прокурора від 14.11.2019 року №1487ц виданий на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що визначені законом, а тому підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання його протиправним та скасування відсутні. При цьому, доводи Апелянта щодо відсутності доказів правомірності формування складу Кадрової комісії №1, а також компетентності та доброчесності її членів, як і неврахування спеціалізації ОСОБА_1 при підготовці тестових запитань і неможливості взагалі підготовки до тестування шляхом опрацювання 6 000 питань протягом восьми днів є безпідставними, судовою колегією оцінюється критично, оскільки матеріали справи не містять доказів, що у відповідності до п. 2 розд. V Порядку №221 ОСОБА_1 подавалися зауваження чи скарги голові або секретарю комісії на процедуру проведення атестації. Оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді, внесення записів до трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, то в цій частині позовні вимоги задоволенню також не підлягають, про що вірно зазначив суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 12» травня 2021 року.