Ухвала КАС ВС № 489/5917/19

УХВАЛА 11 травня 2021 року м. Київ справа № 489/5917/19 адміністративне провадження № К/9901/16145/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білак М.В., суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 489/5917/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив: стягнути невиплачену при звільненні компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 57 203,01 грн.; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - з 30 серпня 2019 року по день ухвалення судового рішення. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь позивача невиплачену при звільненні компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 57 203,01 грн, стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 000,00 грн. В решті позову відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року, рішення суду першої інстанції змінено. Викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: « Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн». В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року залишено без змін. У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення. На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30 вересня 2016 року №1402-VIII гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. 8 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги позивач працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 з 17 грудня 2015 року по 29 серпня 2019 рік. Спірні правовідносини виникли щодо не проведення розрахунку з позивачем після звільнення з публічної служби, а саме невиплаті грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки, а відтак ця справа належить до справ незначної складності. Миколаївський окружний адміністративний суд відніс зазначену справу до категорії справ незначної складності та розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження, отже ухвалені у цій справі судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд у х в а л и в : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 489/5917/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіМ.В. Білак О.А. Губська Н.М. Мартинюк