Постанова 4855 № 640/18864/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18864/18 Головуючий у 1 інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Безименної Н.В. Файдюка В.В. За участю секретаря Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просив: - визнати неправомірними дії Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження від 02.10.2018 р. №48216759; - визнати неправомірними дії Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.10.2018 р. №57349992; - визнати неправомірними дії Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження від 03.10.2018 р. №57349992; - визнати неправомірними дії Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження від 03.10.2018 р. №57349992; - зобов`язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати постанову державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинського Тараса Євгеновича про стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження від 02.10.2018 р. №48216759; - зобов`язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати постанову державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинського Тараса Євгеновича про відкриття виконавчого провадження від 03.10.2018 р. №57349992; - зобов`язати Дарницький районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати постанову державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у і місті Києві Сніжинського Тараса Євгеновича про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження від 03.10.2018 р. №57349992; - зобов`язати Дарницький районний відділу державної виконавчі служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати постанову державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинського Тараса Євгеновича про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження від 03.10.2018 р. №57349992. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва 06 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково, державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2020 року - відмовлено. У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва, Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - відмовлено (суддя-доповідач Федотов І.В.). Постановою Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Маріуцою Тетяною Вадимівною прийнято постанову від 22.07.2015 року ВП№48216759 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-6916/12 виданого 23.04.2014 року Дарницьким районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 151523,79 швейцарських франків. Державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києві Сніжинським Тарасом Євгеновичем прийнято постанову від 02.10.2018 року ВП№48216759 про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, Державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києві Сніжинським Тарасом Євгеновичем прийнято постанову від 02.10.2018 року ВП№48216759 про стягнення виконавчого збору у розмірі 15152,37 швейцарських франків. В подальшому, Державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинським Тарасом Євгеновичем прийнято постанову від 03.10.2018 р. ВП№57349992 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови №48216759 виданої 02.10.2018 р. Дарницьким районним відділом державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення виконавчого збору в сумі 15152,37 швейцарських франків, постанову від 03.10.2018 р. ВП№57349992 про арешт майна боржника та постанову від 03.10.2018 р. ВП№57349992 про арешт коштів боржника. Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (набув чинності 05 жовтня 2016 року, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ). В силу частини 1 статті 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1404-VІІІ). Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ, на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Положеннями частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Частинами 1-2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За приписами частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. У відповідності до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Колегія суддів звертає увагу на те, що, відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. На підставі пункту восьмого Розділі 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5), виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору. Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. На підставі частини третьої статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при визначенні суми виконавчого збору, що підлягає стягненню було дотримано вимоги статті 27 Закону України "Про виконавче провадження". Так, апелянт, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, звертає увагу, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості. Щодо наведених доводів апелянта, колегія суддів вбачає за необхідне зазначити, що частина друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року. Так, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів". Отже, з наведеного слідує, що після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2020 року у справі № 360/3324/19 та від 23 грудня 2020 року у справі № 620/334/20, а, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, у вищевказаній постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2020 року вказано, що «стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження». При цьому, безпідставним є посилання апелянта як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, предметом оскарження у вказаній справі є постанова державного виконавця від 03.08.2018 р., на момент винесення якої діяла інша, ніж в спірних правовідносинах, редакція Закону України «Про виконавче провадження» від 17.06.2018 р.. Відтак, дійсні правовідносини не є аналогічними із правовідносинами в постанові від 11.03.2020 р. у справі №2540/3203/18. З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем правомірно прийнято оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, а твердження апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон № 1404-VІІІ у редакції, що була чинною до 28.08.2018 року, є помилковим внаслідок помилкового розуміння дії законодавчих актів в часі. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 06 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Безименна Н.В. Файдюк В.В.