Постанова 4873 № 910/12931/18
від 13.04.2021 ·ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" квітня 2021 р. Справа№ 910/12931/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Андрієнка В.В. Пашкіної С.А. секретар Рибчич А.В. за участю представників: позивача - Ларіонова О.О. відповідача-1 - не з`явились відповідача-2 - Бойко Г.Є. третьої особи-1 - не з`явились третьої особи-2 - не з`явились третьої особи-3 - не з`явились третьої особи-4 - Чорний О.В. розглянувши апеляційну скаргу апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 р. (повне рішення складено 12.11.2020 р.) у справі № 910/12931/18 (суддя - Андреїшина І.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" до
1. Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"
2. Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1:
1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
3. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про визнання договору застави майнових прав та відступлення права вимоги недійсними в частині В С Т А Н О В И В : У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лєон" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" про визнання недійсним договору застави та відступлення права вимоги від 11.09.2014 р. в частині застави права вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 08д/978 EURO від 21.06.2006 р. на забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" по генеральній кредитній угоді № 600/02-210 від 15.12.2010 р. та укладених в її межах кредитних договорів. Вимога позивача обґрунтована тим, що договір застави та відступлення права вимоги від 11.09.2014 р. може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків (фіктивний правочин), відтак є таким, що підлягає визнанню недійсним. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2019 р. було залучено до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 р. було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 р. було залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 р. у справі № 910/12931/18 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Так, в апеляційній скарзі третя особа-4 вказує на те, що спірний договір застави майнових прав та відступлення права вимоги від 11.09.2014 р., укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», є нікчемним в силу закону, оскільки уклавши цей договір 11.09.2014 р. та в подальшому 12.09.2014 р. звернувши стягнення на депозитні кошти, які були передані в якості забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Леон», банк здійснив відчуження власних активів та уклав правочин, умови якого передбачають передачу ТОВ «Інланд Транзіт» право вимоги за генеральною кредитною угодою № 600/02-2010 від 15.12.2010 р., чим надав ПОВ «Інланд Транзіт» окремі переваги перед іншими кредиторами банку. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 р. апеляційну скаргу у справі № 910/12931/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пашкіна С.А., Андрієнко В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/12931/18 та призначено її до розгляду на 02.02.2021 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 р. розгляд справи відкладено до 25.02.2021 р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 р. розгляд справи відкладено до 18.03.2021 р. У судовому засіданні 18.03.2021 р. було оголошено перерву до 13.04.2021 р. У судовому засіданні 13.04.2021 р. представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-4 надали пояснення по суті апеляційної скарги, представники відповідача-1, третьої особи-1, третьої особи-2 та третьої особи-3 не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду скарги, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень. Доказів поважності відсутності вказаних представників суду не надано. Також у матеріалах справи відсутні докази про те, що вказані представники були позбавлені можливості через будь-які перешкоди, в тому числі і карантинні, бути присутніми у судовому засіданні. Крім цього відповідач-1, третя особа-1, третя особа-2 та третя особа-3 не наполягали на обов`язковій участі їх представників у судовому засіданні, відповідних клопотань від них не було подано апеляційному суду. Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання вказаних представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та третьої особи-4, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне. 15.12.2010 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лєон» (далі - позичальник) було укладено генеральну кредитну угоду № 600/02-2010 (далі - генеральна кредитна угода). Відповідно до п. 1.1 генеральної кредитної угоди кредитор зобов`язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і мовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах генеральної кредитної угоди і які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позивача за кредитами, наданими в межах генеральної кредитної угоди, не повинен перевищувати 1400000,00 доларів США. Згідно з п. 1.2 генеральної кредитної угоди остання об`єднує кредитні продукти, які будуть надані шляхом укладання відповідних кредитних договорів кредитором з позичальником та додаткових угод до них. Як передбачено п.п. (а) п. 2.2 генеральної кредитної угоди, на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальнику може бути наданий кредит на умовах: розмір кредиту - 1000000,00 доларів США, а межах загального ліміту заборгованості, передбаченого п. 1.1 цієї угоди. При цьому ліміт за додатково укладеними кредитними договорами не повинен перевищувати 1400000,00 доларів США; строк надання кредиту - 60 місяців, пільговий період погашення основного боргу (тіла кредиту) - 9 місяців; графік погашення кредиту: з вересня 2011 року, щомісячно, рівними частинами; відсоткова ставка - 15,0 % річних. У відповідності до п.п. (б) п. 2.2 генеральної кредитної угоди на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальнику може відкриватись невідновлювальна кредитна лінія на умовах: розмір кредиту - 400000,00 доларів США, а межах загального ліміту заборгованості, передбаченого п. 1.1 цієї угоди. При цьому ліміт за додатково укладеними кредитними договорами не повинен перевищувати 1400000,00 доларів США; строк надання кредиту - 60 місяців, пільговий період погашення основного боргу (тіла кредиту) - 3 місяці; графік погашення кредиту: з вересня 2011 року, щомісячно, рівними частинами; відсоткова ставка - 15,0 % річних. Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, комісійні винагороди, об`єкти кредитування визначаються сторонами окремо у кожному кредитному договорі, укладеному в межах цієї угоди (п. 2.4 генеральної кредитної угоди). Згідно з п. 2.5 генеральної кредитної угоди, в якості забезпечення зобов`язань по кредитам позичальника, наданих кредитором в межах Угоди, кредитору передається в заставу: майно, яке належить позичальникові; нерухомість - чотириповерхове приміщення спортивно-оздоровчого комплексу « Легіон », знаходиться за адресою: 83017, Україна, м. Донецьк, вул. Овнатаняна, 16 а, загальна площа 3416,9 кв. м, ринкова вартість - 24187415,00 грн; особиста порука поручителів: фізичної особи - ОСОБА_2 , паспорт: серія НОМЕР_1 , ІНН НОМЕР_2 ; суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Анпілогової Олени Валеріївни, паспорт: серія НОМЕР_3 , ІНН НОМЕР_4 , свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця: серія НОМЕР_11, дата 03.04.2008 р.; суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи Зубань Оксани Валентинівни, паспорт: серія НОМЕР_5 , дата 02.04.2004 р. За п. 2.6 генеральної кредитної угоди у відповідності з діючим законодавством України забезпечення даної угоди може бути: договір застави; договір про надання гарантії/письмова гарантія; договір поруки; інші види забезпечення. При цьому кредитор може вимагати від позичальника надання одного або декількох видів забезпечення. Відповідно до п. 4.1 генеральної кредитної угоди кредитор зобов`язується відкривати позичальнику позичкові рахунки згідно умов даної угоди, кредитних договорів та додаткових угод до них, у відповідності до загальних умов кредитування, викладених у ст. ст. 1, 2 цієї угоди, та за письмовою вимогою позичальника перераховувати в безготівковій формі кредитні кошти в межах розмірів лімітів, визначених в кожному окремому кредитному договорі. Як передбачено п. 6.6 генеральної кредитної угоди, кредитор має достроково стягнути заборгованість по кредиту, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, штрафні санкції, у строк не пізніше 20 банківських днів з дня отримання повідомлення, у випадку невиконання позичальником п. п. 2.5, 3, 5.4, 5.9, 5.11 даної угоди та у випадку невиконання позичальником п. п. 2.6, 5.1, 5.2 даної угоди. Угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 14.12.2015 р. за умови повного погашення позичальником кредитної заборгованості (позики, відсотків за користування, комісій, штрафів та пені) за всіма отриманими в межах цієї угоди кредитами, укладеними в рамках цієї угоди (п. 9.1 генеральної кредитної угоди). 15.12.2010 р. на виконання укладеної генеральної кредитної угоди між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Товариством з обмеженою "Лєон" укладено кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від № 601/02-2010 (далі - кредитний договір-1), відповідно до якого, на умовах цього договору та укладеної між сторонами генеральної кредитної угоди, відповідач-1 (банк) відкриває позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 400000,00 доларів США на добудову басейну, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Термін вибірки кредиту - 3 місяці, дата повернення кредиту - 14.12.2015 року, згідно наведеного графіку. В подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до кредитного договору-1 шляхом укладення додаткових угод до кредитного договору-1, якими, зокрема, було збільшено суму кредиту до 510000,00 доларів США та узгоджено нові графіки погашення. Також, 15.12.2010 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Товариством з обмеженою "Лєон" було укладено кредитний договір (відзивна кредитна лінія) № 602/02-2010 (далі - кредитний договір-2), відповідно до якого, на умовах цього договору та укладеної між сторонами генеральної кредитної угоди, відповідач-1 (банк) відкриває позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 1000000,00 доларів США на перекредитування кредиту іншого банку, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Дата повернення кредиту - 14.12.2015 р. згідно наведеного графіку. В подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до кредитного договору-2 шляхом укладення додаткових угод до кредитного договору-1, якими, зокрема, узгоджено нові графіки погашення кредиту. Крім цього, додатковою угодою від 29.11.2013 р. до генеральної кредитної угоди сторони виклали пункт (б) п. 2.2 в новій редакції, визначивши розмір кредитної лінії в розмірі 1507000,00 доларів США, графік погашення - згідно кредитного договору-1 та кредитного договору-2, відсоткова ставка 15,0 % річних, термін строк надання кредиту - до 14.12.2015 р. У відповідності до умов генеральної кредитної угоди її виконання та виконання укладених в її межах кредитних договорів, зокрема, забезпечено іпотечним договором від 16.12.2010 р., за реєстровим № 3508, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лєон" (далі - іпотекодавець), за умовами якого іпотекодавець передає іпотекодержателю приміщення № 2 загальною площею 3416,9 кв. м, розташоване у підвалі на І-му, ІІ-му поверхах, надбудові адміністративної будівлі літ. А-9. Також виконання генеральної кредитної угоди та укладених на її виконання кредитних договорів забезпечено договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 р. (далі - договір застави-1), укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (далі - заставодержатель) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (далі - боржник), який виступає майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон". Відповідно до п. 1.1 договору застави-1 цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з генеральної кредитної угоди № 600/02-2010 від 15.12.2010 р. та кредитних договорів, укладених між заставодержателем та боржником, за умовами якого боржник зобов`язується перед заставодержателем повернути не пізніше 14.12.2015 р. надані йому кошти в сумі 1510000,00 доларів США; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15,0 % річних; сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором; відшкодувати витрати заставодержателя, пов`язані з пред`явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави. Згідно з п. 1.2 договору застави-1 в забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в п. 1.1 цього договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 р. заставодержателю (далі - предмет застави). Як передбачено п. 1.3 договору застави-1, предмет застави складає 354768,88 євро. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (не відступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя. У відповідності до п. 4.1 договору застави-1 заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця № НОМЕР_6 , відкритого по договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 року з ПАТ «Банк Камбіо». Згідно п. 5.3 договору застави-1 договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в п. 1.1 цього договору. Крім цього, 11.09.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (далі - заставодержатель) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (далі - боржник), який виступає майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон", було укладено договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) (далі - договір застави-2). Відповідно до п. 1.1 договору застави-2 цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з генеральної кредитної угоди № 600/02-2020 від 15.12.2010 р. та укладених в її межах кредитних договорів, за умовами якого боржник зобов`язується перед заставодержателем повернути не пізніше 14.12.2015 р. надані йому кошти в сумі 1510000,00 доларів США; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних; сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором; відшкодувати витрати заставодержателя, пов`язані з пред`явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави. Згідно з п. 1.2 договору застави-2 в забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в п. 1.1 цього договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 р. з ПАТ «Банк Камбіо» (далі - предмет застави). Як передбачено п. 1.3 договору застави-2, предмет застави складає 1249915,98 доларів США. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (не відступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя. За п. 1.6 договору застави-2 цей договір є змішаним договором, який складається з договору застави майнових прав та договору відступлення прав вимоги грошових коштів згідно з договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 р. № 06д/840. Відповідно до п. 4.1 договору застави-2 заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця № НОМЕР_7 , відкритого по договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 р. з ПАТ «Банк Камбіо». Згідно з п. 5.3 договору застави-2 договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в п. 1.1 цього договору. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що договір застави та відступлення права вимоги від 11.09.2014 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та Партнерством з обмеженою відповідальністю «Інланд Транзіт», на думку позивача, не відповідає вимогам чинного законодавства, містить ознаки фіктивності в частині умов про заставу ПОВ «Інлайн Транзіт» на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Лєон», оскільки не створює правових наслідків, передбачених ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу». Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Як передбачено ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). За ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. При цьому, висновок (рішення) про невідповідність правочину актам законодавства як підстава для його недійсності (п. 1 ст. 203 ЦК України) має ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи щодо порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/109/19. Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги в момент вчинення правочину за змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою його недійсності. Вказана вимога до правочину містить дві складові: відповідність волевиявлення внутрішній волі учасника правочину та відсутність дефекту волі такого учасника, коли його воля зазнала протиправного впливу внаслідок обману, насильства, погрози, важких обставин або була спотворена внаслідок зловмисної домовленості представника суб`єкта з іншою стороною. Згідно зі ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України). За приписами ст. 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. ст. 546, 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України). Згідно зі ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У відповідності до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 ЦК України). Згідно зі ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права тощо), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. За приписами ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідності до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Як було встановлено вище, виконання генеральної кредитної угоди № 600/02-2010 від 15.12.2010 р. та укладених в її межах кредитних договорів, було забезпечено двома договорами застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 р. Можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам ч. 2 ст. 628 ЦК України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Так, п. 6 договору застави-1 визначено, що цей договір є змішаним договором, який складається з договору застави майнових прав та договору відступлення прав вимоги грошових коштів згідно з договором інвестиційного вкладу № 08д/978 EURO від 21.06.2006 р. За змістом ст. 583 ЦК України сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. При цьому застава завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем зобов`язання. Законодавством розрізняється застава, надана боржником, та застава, надана третьою особою (майновим поручителем). Як передбачено ст. 49 Закону України «Про заставу», заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов`язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов`язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). У разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України). Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає із застави, полягає в реалізації заставодержателем (кредитором) права на одержання задоволення своїх вимог за рахунок переданого боржником (іншою особою) в заставу майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок заставного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права. У відповідності до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" № 22/1178 від 21.08.2017 р. станом на 12.09.2014 р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" за генеральною кредитною угодою та укладеними в її межах кредитними договорами перед банком становила 1708561,27 доларів США, з яких: 1507000,00 доларів США заборгованість за основним боргом, 201561,27 доларів США - заборгованість за відсотками. Встановлено, що у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитних договорів та згідно з п. 4.1 договору застави-1, банк 12.09.2014 р. звернув стягнення на предмет застави, здійснивши договірне списання грошових коштів з рахунків Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" перед банком за кредитною угодою, про що останніх повідомлено листами від 12.09.2014 р. Банком здійснене договірне списання грошових коштів в сумі 1249 915,98 доларів США з депозитних рахунків Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" № НОМЕР_8 та № НОМЕР_9 в сумі 354768,88 євро, в рахунок цих грошових коштів ПОВ «Інланд Транзіт» повністю погашено заборгованість ТОВ «Лєон» за генеральною кредитною угодою. Обставини та факт договірного списання грошових коштів з депозитних рахунків ПОВ "Інланд Транзіт" № НОМЕР_6 в сумі 354768,88 грн євро в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Лєон" за кредитом підтверджуються листом ПАТ "Банк Камбіо" від 16.12.2016 р. № 22/2831. У вказаному листі Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо» підтверджено набуття Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт", відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, прав кредитора за генеральною кредитною угодою та кредитними договорами в розмірі 1249915,98 доларів США та 354768,88 євро. Вбачається, що Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" було повністю погашено заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" за генеральною кредитною угодою, що підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" від 21.08.2017 р. № 22/1178. Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У відповідності до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Згідно зі ст. ст. 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Як передбачено ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Згідно з актом прийому-передачі документів від 12.09.2014 р. ПАТ "Банк Камбіо" як заставодержатель передав, а ПОВ "Інланд Транзіт" як заставодавець прийняв оригінали документів, які стосуються кредиту ТОВ "Лєон" за генеральною кредитною угодою та кредитними договорами. За ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. У відповідності до ч. 5 ст. 20 Закону України "Про заставу" до третьої особи, яка задовольнила в повному обсязі вимоги заставодержателя, переходить разом із правом вимоги забезпечена нею застава у встановленому законодавством порядку. Отже внаслідок відступлення права вимоги та виконання обов`язків боржника його майновим поручителем відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним, а тому до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Так, банком здійснене договірне списання грошових коштів в сумі 1249915,98 доларів США з депозитних рахунків ПОВ "Інланд Транзіт" № НОМЕР_8 та № НОМЕР_9 в сумі в сумі 354768,88 Євро та за рахунок цих грошових коштів ПОВ «Інланд Транзіт» повністю погашено заборгованість ТОВ «Лєон» за генеральною кредитною угодою, що підтверджується листом ПАТ "Банк Камбіо" від 16.12.2016 р. № 22/2831. Також, банком у вказаному листі ПАТ «Банк Камбіо» підтверджено набуття ПОВ "Інланд Транзіт", відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, прав кредитора за генеральною кредитною угодою та кредитними договорами в розмірі 1249915,98 доларів США та 354768,88 євро. Отже внаслідок відступлення права вимоги та виконання обов`язків боржника його майновим поручителем відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін, залишається незмінним, а тому до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У відповідності до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Отже чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. При цьому, зміст правочину відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього, за приписами ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю чи в частині. Отже виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору в частині, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 р. в частині застави права вимоги грошових коштів за договором інвестиційного вкладу від № 08д/978 EURO 21.06.2006 р. є фіктивним в частині умов про заставу майнових прав на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Лєон", оскільки не створює правових наслідків, передбачених ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про заставу», а також оспорюваний правочин зі сторони ПАТ "Банк Камбіо" підписаний неуповноваженою особою, оскільки представник банку Іщенко К.О. не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та не був схвалений самим банком. Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі №910/7547/17. Таким чином, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Такий правочин може бути визнаний недійсним, в тому числі нотаріально посвідчений. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають на увазі інші цілі, ніж передбачені змістом такого правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі № 923/333/16, фактично єдиною метою здійснених майнових дій від імені боржника є введення в оману кредиторів шляхом виведення активів боржника з метою їх збереження за заінтересованими особами від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями боржника перед кредиторами, створення видимості належної юридичної форми відчуження майна. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Укладаючи спірний договір застави, сторони діяли з метою створення правових наслідків - забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» за кредитною угодою. Як було встановлено вище, внаслідок невиконання ТОВ «Лєон» своїх зобов`язань за кредитною угодою відбулось виконання спірного договору - на підставі п. 4.1 банк звернув стягнення на грошові кошти - здійснив договірне списання грошових коштів з рахунку ПОВ «Інлайн Транзіт» № НОМЕР_6 і направив їх на погашення заборгованості ТОВ «Лєон» по кредиту. Також зі змісту виписки банку з рахунку ПОВ «Інланд Транзит» № НОМЕР_10 вбачається, що 12.09.2014 р. на підставі документа № 121-166 з рахунку відповідача-2 на кредитні рахунки одержувача ТОВ «Лєон» було перераховано грошові кошти в розмірі 354768,88 євро. Згідно з ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом. Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України передбачено, що договірне списання це списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом. Відповідно до визначення термінів, що міститься в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Як передбачено ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. У відповідності до п. п. 4.1 - 4.3 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України 18.06.2003 р. № 254 (далі - Положення), операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Згідно з п. 4.6 Положення меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку). За п. 4.7 Положення меморіальними ордерами оформляються як внутрішньобанківські операції, так і операції, що відображаються за позабалансовими рахунками. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (п. п. 5.1, 5.3 Положення). Як передбачено п. 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже належними і допустимими доказами, які підтверджують стан рахунку, наявність та рух (списання) коштів є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про організацію операційної діяльності в банках України. Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку позичальника, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами. Таким чином, банківські виписки по рахунку позивача ТОВ «Лєон» та ПОВ «Інланд Транзіт» є належними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком, заставодавцем та позичальником, виконання зобов`язань за оспорюваним правочином та погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» за генеральною кредитною угодою. Крім цього, повне погашення відповідачем-2 заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» за генеральною кредитною угодою та набуття Партнерством з обмеженою відповідальністю «Інланд Транзіт» права кредитора за генеральною кредитною угодою та укладеними в її межах кредитними договорами підтверджується відповідними довідками та листами ПАТ «Банк Камбіо». За вказаних обставин відповідачі вчинили необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірним договором застави. Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на що може бути звернене стягнення. Як було встановлено вище, за спірним договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 р. предмет застави складає 354768,88 євро, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_6 , відкритого відповідно до договору інвестиційного вкладу № 08д/978 EURO від 21.06.2006 р. Так, 21.06.2006 р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" було укладено договір інвестиційного вкладу № 08д/978 EURO. За змістом п. 4.1 договору застави від 11.09.2014 р., у разі невиконання зобов`язань ТОВ «Лєон» за кредитною угодою банк має право задовольнити свої до нього вимоги шляхом списання грошових коштів з рахунку заставодавця № 26156000010ё141.978. Відповідно до ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не випливає із суті договору банківського вкладу. За приписами ст. 1066 ЦК України за договором банківського вкладу банк приймає від вкладника грошові кошти, які зараховує на рахунок, відкритий для вкладника. Згідно зі ст. 640 ЦК України, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Як передбачено ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. У відповідності до п. 1.1 Постанови Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. № 280 "Про врегулювання питань іноземного інвестування" інвестиційний вклад - кошти, які іноземний інвестор з метою отримання відсотків розміщує на вкладному (депозитному) рахунку в уповноваженому банку на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу. Згідно з п. 2.4 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 р. за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором. Відповідно до п. 3.3 вказаної Постанови банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. Як передбачено ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Постановою Національного банку України від 19.08.2014 р. № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо" призначено з 19.08.2014 р. до 14.02.2015 р. куратором ПАТ "Банк Камбіо" службовця Національного банку України. Вказаною постановою було заборонено ПАТ "Банк "Камбіо" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки та зобов`язано здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України; зобов`язано перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ "Банк Камбіо", відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. В подальшому на підставі постанови Правління Національного банку України № 472 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 04.12.2014 р. № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо", згідно з яким із 05.12.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Камбіо". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Камбіо" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Бондаря Юрія Миколайовича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк Камбіо" запроваджено строком на три місяці з 05.12.2014 р. по 04.03.2015 р. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.12.2014 р. № 160 з 25.12.2014 р. відсторонено від виконання обов`язків уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Бондаря Юрія Миколайовича. Також 25.12.2014 р. рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 161 з 25.12.2014 р. уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Камбіо" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 27.02.2015 р. № 144 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 46 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Камбіо" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича строком на 1 рік з 02.03.2015 р. по 01.03.2016 р. включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.02.2016 р. № 212 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" на два роки до 01.03.2018 р. включно. Вказаним рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Камбіо" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича на два роки до 01.03.2018 р. включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.02.2018 р. № 304 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" строком на один рік з 02.03.2018 р. до 01.03.2019 р. включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.03.2018 р. № 900 уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації у ПАТ "Банк Камбіо" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Северина Юрія Петровича на строк з 30.03.2018 р. до 01.03.2019 р. включно. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14.02.2019 р. було прийнято рішення № 350 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Камбіо" строком на один рік з 02.03.2019 р. до 01.03.2020 р. включно. Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Національного банку України 3144 від 27.02.2015 р. прийнято рішення № 46 від 02.03.2015 р. про початок з 02.03.2015 р. процедури ліквідації банку. Відповідно до витягу з акту комісії з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 р. по 05.12.2014 р. ПАТ «Банк Камбіо» від 18.07.2018 р. та відповідно до витягу з наказу ПАТ «Банк Камбіо» № 109 від 18.07.2018 р. правочини, вказані нижче визнані нікчемними в силу ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: - договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 р., укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 08д/978 EURO від 21.06.2006 р.; - договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 р. укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 р.; - правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 16.12.2010 р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького МНО Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3508 з договором про внесення змін до договору іпотеки від 18.11.2011 р.; - правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 18.11.2011 р, посвідчений приватним нотаріусом Донецького МНО Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3420; - договір застави від 30.07.2013 р. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. За змістом ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 р. у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 р. у справі № 826/23064/15 та від 27.02.2019 р. у справі № 826/8273/16. Суд погоджується із висновками, викладеними у витягу з акту комісії з перевірки правочинів за період з 05.12.2013 р. по 05.12.2014 р. ПАТ «Банк Камбіо» від 18.07.2018 р. та витягу з наказу ПАТ «Банк Камбіо» № 109 про затвердження акту комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18.07.2018 р., згідно з якими ознаки нікчемності виявлено у правочинах, які слугували підставою для сплати кредитної заборгованості позичальників ПАТ «Банк Камбіо» шляхом перерахування коштів з поточних, депозитних рахунків вкладників на погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Банк Камбіо» фізичними та юридичними особами, а також правочинів щодо відчуження заставного/іпотечного майна після виконання операцій зі сплати кредитної заборгованості. До переліку вказаних нікчемних правочинів входять, зокрема: 1) договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 р., укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 08д/978 EURO від 21.06.2006 р.; 2) договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 р., укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ПОВ «Інланд Транзіт», право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 р.; 3) правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 16.12.2010 р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького МНО Кандзюбою О.Є. за реєстровим № 3508 з договором про внесення змін до договору іпотеки від 18.11.2011 р.; 4) правочин щодо відступлення/розірвання/припинення іпотечного договору від 18.11.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького МНО Кандзюбою О.Є. за реєстровим №3420; 5) договір застави від 30.07.2013 р. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної обставини. За змістом ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 р. у справі № 910/12931/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" задоволенню не підлягає. Щодо аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не всі доводи наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010). У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 р. у справі № 910/12931/18 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Повний текст постанови складено 11.05.2021 р. Головуючий суддя С.І. Буравльов Судді В.В.Андрієнко С.А. Пашкіна