Постанова Одеський апеляційний суд № 505/1850/19

Номер провадження: 22-ц/813/3175/21 Номер справи місцевого суду: 505/1850/19 Головуючий у першій інстанції Вергопуло А. К. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Воронової Є.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Котовськогоміськрайонного суду Одеської області від 18 вересня 2019 року про затвердження мирової угоди, постановлену під головуванням судді Вергопуло А.К., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, - в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Обґрунтовуючи свій позов майновими конфліктами з відповідачкою, щодо користування та розпорядження майном, яке було придбано за час шлюбу за сімейні кошти, просив суд поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У судовому засіданні, сторони досягли мирової угоди з предмету спору та просили суд визнати мирову угоду, та закрити провадження у справі. Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 вересня 2019 року визнано мирову угоду від 02 вересня 2019 року укладену між сторонами у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про поділ майна подружжя. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , особа яка не приймала участь у справі, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити судове рішення, яким позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково, визнати спільним сумісним майном подружжя по 1/2 частки автомобіль FORDTRANSIT, 2006 року випуску, в іншій частині відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи , невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи , порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що при відкритті провадження по справі, не було встановлено зацікавлених третіх осіб, а безпосередніми сторонами по справі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 було приховано, з метою недопущення долучення зацікавлених осіб до розгляду справи, відомі їм факти накладення арештів на майно та наявність третіх осіб, які зацікавлені в результаті розгляду справи. Крім того, зазначив, що предмети, які є об`єктами підприємницької діяльності є особистою власністю підприємця, та не можуть бути визнані спільною сумісною власністю подружжя. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання, призначене на 28 квітня 2021 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином (а.с. 143-150). ОСОБА_4 , представник ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи, в зв`язку з зайнятістю в іншому процесі (а.с. 151-152). ОСОБА_5 , представник ОСОБА_2 звернувся з заявою про розгляд справи за їх відсутності, а також наполягав на застосування правового висновку ВП ВС в постанові від 15.01.2020 року по справі за № 367/6231/16-ц. Вирішуючи питання про слухання справи у відсутності учасників справи, колегія суддів залишає клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення, оскільки будь-яких доказів на підтвердження свого клопотання представником не надано, більш того, про розгляд справи сторони були сповіщені завчасно, будь-яких клопотань від ОСОБА_3 не надходило. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, з урахуванням строку перебування справи у провадженні суду, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Враховуючи, те, що справа за апеляційною скаргою надійшла до суду у травні 2020 року, клопотання про відкладення не містить жодного доказу для його задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим, колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (05 травня 2021 року). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 207 ЦПК України, сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Суд першої інстанції, визнаючи мирову угоду, вважав, що її умови не суперечать чинному законодавству і не порушують права, свободи та інтереси інших осіб. Проте, с таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Отже, мирова угода це укладений сторонами правочин з метою врегулювання їх спору на основі взаємних поступок. За таким правочином сторони заново визначають свої матеріальні права та обов`язки у спірному правовідношенні, припиняючи спір, що став предметом судового розгляду. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що 04 червня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. У своєму позові просив суд поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнавши за ним право власності на 12/100 будівельних матеріалів і конструкцій завершеної будівництвом не введеної в експлуатацію нежитлової будівлі АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на 1/2 автомобіля HYUNDAI ACCENT легкового, 2012 року випуску; право власності на 1/2 автомобіля FORD TRANSIT, 2006 року випуску, іншу 1/2 частину в наступному майні: автомобіль FORD TRANSIT 2006 року випуску, автомобіль HYUNDAI ACCENT легкового 2012 року-випуску, магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_3 залишити у власності відповідачки ОСОБА_3 , та 88/100 будівельних матеріалів і конструкцій завершеної будівництвом не введеної в експлуатацію нежитлової будівлі АДРЕСА_2 також залишити у власності відповідачки. У серпні 2019 року сторони звернулися до суду з заявою про затвердження мирової угоди. Ухвалою Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 вересня 2019 року визнано мирову угоду від 02 вересня 2019 року укладену між сторонами у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , про поділ майна подружжя. Згідно умов цієї мирової угоди: І Сторонами визнаються наступні фактичні обставини справи: Спільним сумісним майном подружжя є: - 24/100 будівельних матеріалів і конструкцій завершеної будівництвом не введеної в експлуатацію житлової будівлі (житлового будинку) АДРЕСА_2 ; - магазин розташований за адресою: АДРЕСА_3 , - автомобіль HYUNDAI ACCENT легковий, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; - автомобіль FORD TRANSIT, 2006 року випуску, легковий пасажирський, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 . ІІ Спір вирішується наступних умовах:

1. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за позивачем ОСОБА_2 визнається право власності на: - 12/100 будівельних матеріалів і конструкцій завершеної будівництвом не введеної в експлуатацію житлової будівлі (житлового будинку) АДРЕСА_2 , - 1/2 частини магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , - 1/2 частини автомобіля HYUNDAI ACCENT легкового, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; - 1/2 частини автомобіля FORD TRANSIT, 2006 року випуску, легковий пасажирський, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ,

2. В порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_3 визнається право власності на: - 1/2 частини автомобіля FORD TRANSIT, 2006 року випуску, легковий пасажирський, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 ; - 1/2 частини автомобіля HYUNDAI ACCENT легкового, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 ; - 1/2 частини магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, - 12/100 будівельних матеріалів і конструкцій завершеної будівництвом не введеної в експлуатацію житлової будівлі (житлового будинку) АДРЕСА_2 , Визнаючи мирову угоду, суд першої інстанції не впевнився та не перевірив, що при укладенні мирової угоди визначені її умови завдають шкоди та порушують інтереси третіх осіб та держави. Так, поза увагою суду, залишилась та обставина, що за рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області, яке набрало законної сили 23 серпня 2016 року, стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сума боргу у розмірі 594197 грн. 65 коп. (а.с. 85) 07.03.2017 року державним виконавцем Подільського міжрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 594197 грн. 65 коп. (а.с. 86). 17.03.2017 року державним виконавцем при примусовому виконанні рішення суду накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 (а.с. 87). Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваною ухвалою порушуються права та обов`язки ОСОБА_1 , оскільки ухвала суду про затвердження мирової угоди про розподіл майна, була винесена після того, як державним виконавцем було накладено арешт на все майно ОСОБА_3 . Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц. У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Судом апеляційної інстанції, встановлено, що на момент звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про поділ майна подружжя, вже існувало рішення суду, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики за яким було видано виконавчий лист, та постановою державного виконавця від 07 березня 2017 року відкрито виконавче провадження, та як наслідок постановами державного виконавця від 19 червня 2019 року накладено арешт на майно: магазин «Монте-Крісто» місцезнаходження: АДРЕСА_3 , та автомобіль HYUNDAI ACCENT легковий, 2012 року випуску. Колегія суддів з урахуванням встановлених обстави, прийшла висновку про скасування ухвали, з направленням справи для продовження розгляду, з тих підстав, що суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення про затвердження мирової угоди, не встановив, чи наявне відкрите виконавче провадження щодо виконання рішення, чи накладено арешт на майно боржника, а також судом не було перевірено чи може затверджена мирова угода вплинути на права та інтереси не залученої особи. Представник відповідача, обґрунтовуючи свої заперечення проти задоволення апеляційної скарги посилався на існуючу правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.01.2020 року по справі за № 367/6231/16-ц, згідно з якої на виконавця покладається обов`язок з виділу частки співвласника спільного майна подружжя. З цього приводу суд зазначає, що вказана правова позиція не стосується розподіл майна, на яке накладено арешт виконавцем по іншому провадженню, правовідносин, в зв`язку з чим суд приходить до висновку щодо неможливості застосування вказаної судової практики до даної справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування ухвали та постановлення рішення про часткове задоволення позовних вимог, задоволенню не підлягають, з тих підстав, що законодавцем передбачено про перегляд судом апеляційної інстанції ухвал та рішень суду, які були постановлені судом першої інстанції, в даному випадку при скасуванні ухвали суду, якою закінчено провадження, законодавець, не наділив суд апеляційної інстанції правом на ухвалення нового рішення, яке не було ухвалено судом першої інстанції. За встановлених обставин, враховуючи викладене, ухвала суду про визнання мирової угоди підлягає скасуванню, у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Питання про відшкодування судових витрат за апеляційний перегляд ухвали підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті судом першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду підлягає оскарженню в апеляційному порядку, зокрема, ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди (пункт 11 частини першої стаття 353 ЦПК України). Положеннями пункту другого частини першої статті 389 ЦПК України передбачено перелік ухвал, які підлягають оскарженню в касаційному порядку, а саме вказано, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Даний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Вищенаведені норми закону дають підстави для висновку, що постанова, ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали про затвердження мирової угоди, не підлягає оскарженню в касаційному порядку, оскільки ухвала суду першої інстанції не входить до визначеного законодавством переліку ухвал, які після апеляційного перегляду можуть бути переглянуті в касаційному порядку. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Котовського міськрайонного суду Одеської області від 18 вересня 2019 року про затвердження мирової угоди - скасувати, з направленням справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду оскарженню не підлягає. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра