Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3124/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3124/20 пров. № А/857/1933/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року (головуючий суддя Кафарський В.В., м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до їх вчинення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача від 08.07.2020 за №1288 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання відповідача призначити з 17.05.2020 позивачу пенсію за віком, з урахуванням до страхового стажу періодів роботи в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.07.2020 за №1288 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2020 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду в частині зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 частину сплаченого ним судового збору в розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн. 20 коп. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального права та просило його скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 1.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років. Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто для призначення пенсії йому необхідно мати 27 років страхового стажу. Згідно статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ від 09.07.2003 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується будь яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Згідно з ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - постанова №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Крім того, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Порядок ведення трудових книжок, врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п.1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. У постанові Верховного Суду від 30.09.2019 справа №638/18467/15-а суд зазначив, що згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3)перевіряє копії відповідних документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, що судом І інстанції не враховано при винесенні оскаржуваного рішення. Також, Івано-Франківський окружний адміністративний суд зазначає у рішенні про те, що вказані записи у трудовій книжці НОМЕР_1 скріплені підписом уповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, хоча спірний період роботи позивача в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000 не зараховано Головним управлінням при призначенні пенсії, оскільки запис про звільнення завірено печаткою неіснуючої держави УРСР, а будь-яких уточнюючих довідок чи підтверджуючих документів позивачем при призначенні пенсії надано не було. Судом І інстанції при винесені рішення також не взято до уваги та не досліджено той факт, що інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та індивідуальні відомості про застраховану особу за період роботи на автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 та з 26.09.1990 по 05.10.2000 щодо ОСОБА_1 - відсутня, а також те, що у відповіді від 20.07.2020 комунального некомерційного підприємства «Прикарпатський клінічний онкологічний центр Івано-Франківської обласної ради» (на запит №0900-0602-8/11970 від 07.07.2020 Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області) повідомлено те, що на базі Івано-Франківського обласного онкологічного диспансеру не було і не могло бути кооперативу «Ікар», крім того, зазначено, що у системі персоніфікованого обліку працівників закладу немає жодних відомостей щодо гр. ОСОБА_1 . Також судом І інстанції не було враховано, що окрім надання Державним архівом Івано-Франківської області 26.10.2020 копії рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської Ради народних депутатів Івано- Франківської області від 09 листопада 1988 року №307 «Про реєстрацію статуту кооперативу «Ікар» та первинні матеріали до нього, а саме Статут кооперативу «Ікар» від 1988 року (які були долучені ОСОБА_1 до матеріалів судової справи), будь яких уточнюючих довідок чи підтверджуючих документів Позивачем при призначенні пенсії надано не було, тому зважаючи на викладені обставини вважаємо, що Головним управлінням Пенсійного фонду України правомірно відмовлено в зарахуванні вищевказаних періодів до трудового стажу позивача. Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив щодо доводів апелянта та просив залишити судове рішення без змін. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 03.07.2020 подав до пенсійного органу заяву про призначення йому пенсії за віком. Відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії рішенням від 08.07.2020 за №1288 (а.с. 13). У вказаному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000, оскільки запис про звільнення завірено печаткою неіснуючої держави УРСР, а також відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та індивідуальні відомості про застраховану особу за вказаний період. Уточнюючі довідки відсутні. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Відповідно до положень частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Як свідчать матеріали справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7), тобто для призначення пенсії йому на момент призначення пенсії за віком після досягнення 60 років необхідно мати наявного страхового стажу не менше 27 років. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки. Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Згідно з статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Згідно зі статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Згідно статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Відповідно до положень статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18). Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637). Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що пенсійний орган зобов`язаний призначати, здійснювати нарахування пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач разом із заявою подав до Пенсійного фонду трудову книжку НОМЕР_1 , яка містить записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Так, у трудовій книжці позивача містяться наступні записи: - запис №19 - 20.06.1990 прийнятий на посаду водія в автотранспортний кооператив «Ікар» на підставі розпорядження №1 від 20.06.1990; - запис №20 - 24.09.1990 звільнений з посади водія автотранспортного кооператив «Ікар» за власним бажанням згідно розпорядження №4 від 24.09.1990; - запис №21 - 26.09.1990 прийнятий на посаду водія автотранспортного кооперативу «Ікар» на підставі розпорядження №6 від 26.09.1990; - запис №22 - 05.10.2000 звільнений з роботи за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України згідно наказу №5-к від 05.10.2000 (а.с. 18-20). Вказані записи у трудовій книжці НОМЕР_1 скріплені підписом уповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. Доводи відповідача стосовно того, що спірний період роботи позивача в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000 не зараховано, оскільки запис про звільнення завірено печаткою неіснуючої держави УРСР суд вірно вважав безпідставними, оскільки відсутні норми, які визначали б обов`язок підприємств замінювати печатки та штампи після проголошення Україною незалежності. Також вірним є висновок суду про необґрунтованість покликань відповідача на те, що будь яких уточнюючих довідок чи підтверджуючих документів позивачем при призначенні пенсії надано не було, оскільки надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення. В даному випадку позивач подав пенсійному органу трудову книжку, в якій містяться всі необхідні записи, скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою. Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем не надано, пенсійний орган протиправно відмовив зарахувати період роботи позивача в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000. Така позиція суду узгоджується і з висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Також, судом враховано, що внаслідок відсутності у пенсійного органу індивідуальних відомостей про застраховану особу (позивача), на що посилається відповідач у оскарженому рішенні про відмову у призначенні пенсії, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому позовна вимога щодо визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в зарахування позивачу до трудового стажу вищевказаного періоду роботи в автотранспортному кооперативі «Ікар» з 20.06.1990 по 24.09.1990 і з 29.09.1990 по 05.10.2000 підлягає до задоволення. Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року по справі № 300/3124/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді О. М. Гінда В. В. Ніколін