Постанова 4870 № 914/415/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" квітня 2021 р. Справа №914/415/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Желіка М.Б. секретар судового засідання Федорів Н.В. розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 15.01.2021 за № 39/5-252-21 на рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 (повний текст рішення складено 31.12.2020, суддя Матвіїв Р.І.) у справі № 914/415/20 за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ до Комунального підприємства Бориславтеплоенерго, м. Борислав, Львівська область про стягнення 2 205 008,81 грн. представники сторін: від позивача Орел С.С., від відповідача не з`явився. 17.02.2020 до Господарського суду Львівської області звернулося Акціонерне товариство (надалі АТ) Національна акціонерна компанія Нафтогаз України із позовом про стягнення з відповідача Комунального підприємства (надалі КП) Бориславтеплоенерго 2 205 008,81 грн. боргу, з яких: 919 214,25 грн. пені, 461 832,94 грн. три проценти річних, 823 961,62 грн. інфляційних втрат за договором постачання природного газу № 6031/1718-ТЕ 21 від 07.09.2017 (із врахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, а.с. 218-232, т.3). Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов вищезазначеного договору постачання природного газу, за яким позивач в період з жовтня 2017 року по квітень 2018 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 19518648,43 грн., а відповідач, натомість, неналежно виконав взяті на себе договірні зобов`язання і несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ. Зокрема, станом на момент підготовки позову у даній справі основний борг відповідача за вказаним договором становив 6906152,88 грн. і був погашений повністю під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, з чим і пов`язано подання позивачем клопотання про зменшення позовних вимог. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 позов у даній справі задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 386 195,31 грн. пені, 391 338,41 грн. 3 % річних та 731 529,50 грн. інфляційних втрат, а також відмовлено у стягненні 533 018,94 грн. пені, 70 494,53 грн. відсотків річних та 92 432,12 грн. інфляційних втрат. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позов у даній справі є обґрунтованим, однак, здійснений позивачем розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат містив окремі недоліки, внаслідок чого суд здійснив власний перерахунок вказаних сум. При цьому, суд послався на такі недоліки розрахунку, наданого позивачем: 1) суд визнав безпідставними нарахування позивачем штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат на суми субвенцій, сплачених відповідачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (платежі на суми 1790199,63 грн., 3929571,13 грн., 185642,67 грн. та 11156,12 грн.). При цьому, суд послався на правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 18.06.2020 у справі № 916/2070/19; 2) з огляду на це, у своєму розрахунку суд відмінусував вищезазначені оплати по постанові Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 і взяв за основу для розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат суми заборгованості відповідача за відповідні періоди без врахування відповідних сум субвенцій; 3) перевіряючи розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, додатково суд врахував, що втрати від інфляції нараховуються за повний місяць існування прострочення виконання зобов`язання, оскільки індекс інфляції є показником, що визначається не на конкретну дату, а в середньому на місяць, і у формулі розрахунку інфляційних втрат кількість днів прострочення не враховується. З огляду на це, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обґрунтованими до стягнення є 772 390,61 грн. пені, 91 338,41 грн. 3 % річних та 731 529,50 грн. інфляційних втрат. Водночас, при вирішенні спору, суд частково врахував відповідне клопотання відповідача та на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України зменшив суму пені на 50%. Позивач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, не дослідив усі істотні обставини справи, у зв`язку з чим просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні 533018,94 грн. пені, 70494,53 грн. 3% річних та 92432,12 грн. інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі скаржник зазначив наступне: 1) висновок місцевого суду про те, що погашення заборгованості у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, змінює порядок та строки договірних розрахунків є необґрунтованим, безпідставним та таким, що протирічить положенням вказаної постанови Кабміну, оскільки: - зазначена постанова №256 регулює розрахунки між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів та постачальниками послуг (відповідач) в частині виділення пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу. Із неї не вбачається умов, щодо зміни порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами договору, а встановлюється виключно порядок визначення сум щодо пільг та субсидій населенню на оплату природного газу та послуг теплопостачання, що можуть бути відшкодовані з державного бюджету, та порядок їх зарахування на рахунки постачальника. Отже, НАК «Нафтогаз України» немає будь-якого впливу на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу відповідно до вказаної постанови; - між позивачем та відповідачем не укладалися будь-які договори щодо здійснення розрахунків (спільні протокольні рішення), визначених порядком №256, як то здійснювалося при реалізації положень постанов Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та №110 від 14.02.2018; - Верховний Суд неодноразово розглядав питання щодо застосування у подібних правовідносинах положень постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, зокрема, у справах № 910/3657/18, №916/2286/18, №925/74/19, №903/918/19, якими підтверджується вищезазначена позиція скаржника; 2) суд не мав права зменшувати на 50% розмір пені відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки не з`ясував усіх обставин, з`ясування яких передбачене цими нормами, а також не врахував інтереси позивача та особливі обставини його діяльності і ухвалив рішення без врахування того, що матеріалами справи не доведено важкого фінансового стану відповідача. Відсутність вини відповідача у виникненні боргу та його важкий фінансовий стан не вважає винятковими обставинами, тому, відповідно, зазначив, що вони не можуть бути підставою для зменшення пені. Зокрема, наголосив на такому: - в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору. При цьому, враховуючи положення ст.625 ЦК України та ст.218 ГК України, боржник не може звільнятися від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин, а виконання боржником умов договору не може ставитися в залежність від виконання певних зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів, держави; - у даній справі відповідач фактично обґрунтовує свою правову позицію стосовно наявності підстав для зменшення неустойки несвоєчасним розрахунком його контрагентів; - нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні із зобов`язанням за договором, яке виконувалось відповідачем неналежним чином; - відповідно до фінансової звітності НАК «Нафтогаз України» за 2019 рік та шість місяців 2020 року, його короткострокові та довгострокові зобов`язання, а також заборгованість з податку на прибуток збільшуються, чистий збиток становить 11 514 млн. грн., а сукупний збиток НАК «Нафтогаз України» 12 610 млн. грн. При цьому, позивач, як підприємство державного сектору економіки є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави і відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу, спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї країни. Відповідач не виконав вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 та не подав відзиву на апеляційну скаргу. Учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до судових рішень», були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. 14.04.2021 до суду надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду даної справи, у зв`язку з тим, що він не має можливості забезпечити явку свого представника в судове засідання, призначене на 15.04.2021. Водночас, у вказаному клопотанні відповідач зазначив, що не погоджується з апеляційною скаргою АТ «НАК «Нафтогаз України», а рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим. Ухвалою суду від 15.04.2021 вказане клопотання було враховано, а розгляд справи відкладено на 22.04.2021. В судове засідання 22.04.2021 відповідач не забезпечив явку свого представника. Інших клопотань від нього не надходило. Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представника відповідача. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне: 07.09.2017 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (постачальник) та КП Бориславтеплоенерго (споживач) було укладено договір 6031/1718-ТЕ-21 на постачання природного газу. Додатковою угодою №2 від 05.04.2018 до договору були внесені окремі зміни щодо обсягів та термінів поставок, а також щодо строку дії договору. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1 договору, постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ у період з 01 жовтня 2017 року до 31 травня 2018 року, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Планові обсяги газу, який мав поставлятися за даним договором, сторони погодили в п.2.1 договору Згідно п. 3.7 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Відповідно до п.6.1 договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до п.12.1 договору, він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. На виконання зобов`язань за договором, позивачем протягом жовтня 2017 року квітня 2018 року поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, загальною вартістю 19 518 648,43 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі від 31.10.2017, від 30.11.2017, від 31.12.2017, від 31.01.2018, від 28.02.2018, від 31.03.2018 та від 30.04.2018. Вказані акти підписані та скріплені печатками представниками обох сторін. Сторонами визнається та не заперечується факт повної оплати вартості поставленого природного газу у розмірі 19 518 648,43 грн. і вказана сума не є предметом спору. Обставину погашення основного боргу визнав відповідач у відзиві і позивач у заяві про зменшення позовних вимог. Для погашення заборгованості за природний газ за 2018 рік згідно з договором від 07.09.2017 за № 6031/1718-ТЕ-21, 18.10.2018 Територіальний орган Казначейства в Львівській області (сторона перша), Департамент фінансів Львівської обласної державної адміністрації (друга сторона), Фінансове управління Бориславської міської ради (третя сторона), Комунальне підприємство Бориславтеплоенерго (четверта сторона) і Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (сторона остання) уклали договір №62/110 про організацію взаєморозрахунків. Предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, визначена ст. 21 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік відповідно до Порядку та умов надання у 2018 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 110 від 14.02.2018. Сума договору становить 1 383 067,94 грн. (а.с. 121-124, т.3). Платіжним дорученням № 4 від 29.11.2018 та випискою по рахунку КП Бориславтеплоенерго за 30.11.2018 підтверджується перерахування Публічному акціонерному товариству Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 1 383 067,94 грн. (а.с. 125, т.3). Крім цього, згідно з виписками по рахунку відповідача за 31.01.2018, за 01.02.2018 та платіжним дорученням № 107 від 30.01.2018, позивачу було сплачено суму 1 790 199,63 грн. (а.с. 135, т.3). Згідно з випискою по рахунку відповідача за 27.04.2018 та платіжним дорученням № 9 від 26.04.2018 позивачу було сплачено 3 929 571,13 грн. (а.с. 132, т.3). Призначеннями платежів за вищезазначеними трьома платежами визначено сплату заборгованості за природний газ у 2017 році згідно постанови Кабміну № 256 від 04.03.2002 та угоди № 60-31/1718-ТЕ-21 від 07.09.2017. Згідно з виписками по рахунку відповідача за 26.04.2019 та платіжним дорученням № 26 від 24.04.2019 позивачу було сплачено 185 642,67 грн. (а.с. 128, т.3). Згідно з випискою по рахунку відповідача за 30.05.2019 та платіжним дорученням № 30 від 28.05.2019 позивачу було сплачено 11 156,12 грн. (а.с. 130, 131, т.3). Призначеннями платежів за вищезазначеними двома плтежами визначено сплату заборгованості за природний газ у 2018 році згідно постанови Кабміну № 256 від 04.03.2002 та угоди № 60-31/1718-ТЕ-21 від 07.09.2017. Крім вказаних платежів, позивачем було враховано й інші платежі, здійснені відповідачем, відображені в долучених до заяви про усунення недоліків копіях банківських виписок за період 01.11.2017 29.05.2019 та врахованих у розрахунку заборгованості (а.с. 51-249, т.1; том 2). Платежі за 2020 рік, які стосуються погашення заборгованості, відображені у виписці по рахунку від 13.03.2020 (а.с. 152156, т.3). З вказаних доказів вбачається, що усі договірні платежі були здійснені відповідачем із простроченнями. Вказане стало підставою для звернення позивача з позовом до суду у даній справі про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат. Актуальний розрахунок вказаних сум позивач долучив до своєї заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 218-219, т.3). У вказаному розрахунку розмір штрафних санкцій за порушення строків виконання грошового зобов`язання був визначений позивачем включно по дату повного погашення відповідачем основного боргу 22.04.2020. КП «Бориславтеплоенерго» не заперечувало проти вищезазначених обставин, однак, просило суд першої інстанції відмовити у стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які були нараховані на суму боргу, що була сплачена відповідачем за рахунок бюджетних коштів згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, а саме на суми 1 790 199,63 грн., 3 929 571,13 грн., 185 642,67 грн. та 11 156,12 грн. Крім того, відповідач просив зменшити розмір нарахованої пені на 90 %, на підставі ст.551 ЦК України та ст.223 ГК України з огляду на низку факторів: 1) ступінь виконання основного зобов`язання боржником; 2) причини неналежного виконання зобов`язання, а саме, затримки у погашенні заборгованості населенням та відсутність компенсації в різниці тарифів; 3) важкий фінансовий стан боржника; 4) надмірність тягаря штрафних санкцій для відповідача та його можливе банкрутство. У поясненнях від 02.10.2020 відповідач надав власний контррозрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 139-140, т.1; а.с. 114-126, т.4). Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В п. 8.1 договору, сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України, а також цим договором. Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ст. 258 ЦК України та ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік, при цьому позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України. Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п.5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. В заяві про зменшення позовних вимог, яка була прийнята судом на підставі ухвали від 20.05.2020, АТ «НАК «Нафтогаз України» надало розрахунок пені та 3% річних за відповідні періоди прострочення. Як було зазначено вище, у вказаній заяві позивач здійснив перерахунок розміру штрафних санкцій за порушення строків виконання грошового зобов`язання включно по дату повного погашення відповідачем основного боргу 22.04.2020. Жодною із сторін не заперечується факт повного погашення заборгованості, дати та суми платежів. Водночас, між ними існує спір щодо того, чи можна здійснювати нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми заборгованості, які були погашені відповідачем за рахунок бюджетних коштів із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. Як вбачається з обставин справи, виконання зобов`язань відповідачем частково пов`язане із надходженням підприємству коштів з бюджету, зокрема, на підставі договору № 62/110 від 18.10.2018 про організацію взаєморозрахунків та постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. Так, договір № 62/110 від 18.10.2018 було укладено відповідно до ст. 21 Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік, відповідно до Порядку та умов надання у 2018 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 110 від 14.02.2018 (надалі Порядок №110). Відповідно до п. 1 Порядку №110, він визначає механізм надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 року у справі № 912/685/19, зазначив, що держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів, і підписавши договір про організацію взаєморозрахунків сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Подібних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, зазначивши, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Крім того, як вказав Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі № 917/693/19, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежать від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Таку правову позицію викладено також в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі 924/296/18 та в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 906/790/16, від 21.03.2019 у справі № 905/1100/18 та від 02.07.2019 у справі № 915/252/18, від 14.08.2019 у справі № 914/38/16. Як вбачається із розрахунку, здійсненого позивачем, на суми заборгованості, сплачені за рахунок коштів на підставі договору про організацію взаєморозрахунків № 62/110 від 18.10.2018, він не здійснював нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Стосовно доводів позивача стосовно наявності підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми заборгованості, сплачені відповідачем за субвенціями на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (суми 1 790 199,63 від 31.01.2018, 3 929 571,13 грн. від 27.04.2018, 185 642,67 грн. від 26.04.2019 та 11 156,12 грн. від 27.05.2019), колегія суддів зазначає таке: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при перегляді справи № 916/2070/19 (постанова від 18.06.2020), у якій між сторонами також здійснювались розрахунки за рахунок бюджетних коштів, наданих відповідачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, та не укладались інші додаткові угоди або спільні протокольні рішення про організацією взаєморозрахунків, якими передбачались зміна порядку та строків проведення розрахунків за договором, аналізуючи зміст Порядку в ракурсі висновків судів першої та апеляційної інстанцій про правомірне нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на кошти, що надійшли як плата за договором про постачання природного газу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, звернув увагу на наступне: - згідно з положеннями частин 1-3 статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів; - одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні; - механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; доставки громадянам повідомлень про призначення субсидії; допомоги сім`ям з дітьми, малозабезпеченим сім`ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002; - згідно з пунктом 4 вказаного Порядку, перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню; - аналіз змісту цього Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами; - запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності); - визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів. Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулятивного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256; - отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Враховуючи те, що позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 18.06.2020 у справі № 916/2070/19, була сформована пізніше від позицій, висловлених у постановах у справі № 910/3657/18 (від 12.03.2019), у справі № 916/2286/18 (від 22.11.2019) та у справі № 925/74/19 (від 28.11.2019), місцевий господарський суд відхилив покликання позивача на вказані постанови. З цих самих підстав апеляційний суд відхиляє покликання на ці ж постанови Верховного Суду, які скаржником повторно зазначені у апеляційній скарзі. При цьому суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі справи № 755/10947/17). Стосовно покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №903/918/19, то колегія суддів наголошує на тому, що вказана у цій постанові необхідність з`ясувати у судовому порядку, який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру підписання спільних протокольних рішень, стосується постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та Порядку №483. Натомість, постанова Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 не врегульовує такої форми організації взаєморозрахунків як спільні протокольні рішення. З огляду на це, апеляційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника стосовно наявності права нараховувати штрафні санкції і нарахування по ст. 625 ЦК України на суми субвенцій, сплачених відповідачем на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002. Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а також ту обставину, що факт прострочення оплати та розмір заборгованості за договором №6575/18-БО-21 від 09.10.2018 не заперечується відповідачем, перевіривши правильність розрахунку судом першої інстанції сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат (із врахуванням часткового погашення відповідачем своєї заборгованості згідно постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, на суми якого не нараховуються пеня, три проценти річних та інфляційні втрати), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд правомірно визнав обґрунтованими суми 772 390,61 грн. пені, 91 338,41 грн. 3 % річних та 731 529,50 грн. інфляційних втрат. Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Правові позиції щодо застосування вказаних норм було також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, у якій, зокрема, зазначено наступне: - для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п.8.24); - якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. (п. 8.33); - нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (п.8.35, п. 8.36). Керуючись ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшити на 50% розмір пені (із 772 390,61 грн. до 386 195,31 грн.). При цьому, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається наявність наступних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій: - під час розгляду даної справи відповідач повністю оплатив вартість поставленого позивачем природного газу; - відповідач перебуває у важкому фінансовому становищі, спричиненому значною кредиторською та дебіторською заборгованістю. Зокрема, на підтвердження факту скрутного фінансового становища, відповідач додав до матеріалів справи: 1) баланс та звіт про фінансові результати за 2019 рік, відповідно до яких чистим фінансовим результатом підприємства у звітному році був збиток у розмірі 457 тис. грн., а у попередньому році 630 тис. грн.; 2) довідку про заборгованість за спожите теплопостачання перед КП Борислатеплоенерго станом на 01.01.2020, яка становить 16 957 729,85 грн. від населення, 1 715 141,31 грн. від бюджетних установ, 614 469,12 грн. від інших установ, 38 000,70 тис. грн. невідшкодована різниця в тарифах для бюджетних установ та 14 500,47 грн. невідшкодована різниця в тарифах для населення; - відповідач є підприємством, що надає послуги з опалення та постачання гарячої води для населення, про що, зокрема, свідчить мета закупівлі газу згідно укладеного між позивачем та відповідачем договору на поставку природного газу Як зазначалось вище, споживачі невчасно проводять розрахунки з відповідачем; - стягнення пені в заявленому розмірі спричинить додаткове збільшення збитків підприємства; - пеня - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення; - крім заявленої до стягнення пені, позивач також заявив вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, які також спрямовані на компенсацію позивачу негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення КП «Бориславтеплоенерго» пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання; - стягнення пені та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань не є основним доходом АТ НАК Нафтогаз України і не може безпосередньо впливати на його господарську діяльність; - при вирішенні питання про зменшення пені судом було враховано не тільки позицію відповідача, а й позицію позивача, у зв`язку з чим відповідне клопотання відповідача було задоволено лише частково. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про можливість зменшення розміру пені. Стосовно доводів, наведених ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваного рішення в частині неповного стягнення пені, із покликанням на порушення судом приписів ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, судова колегія зазначає, що даними правовими нормами передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а тому посилання скаржника на порушення судом даних норм є необґрунтованим. При цьому, судом першої інстанції враховано всі об`єктивні обставини, які мають значення при прийнятті рішення про зменшення розміру пені. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2020 у справі №914/415/20 залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України. Справу повернути в Господарський суд Львівської області. Повний текст постанови складено 05.05.2021. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік