Постанова Вінницький апеляційний суд № 137/448/17

Справа № 137/448/17 Провадження № 22-ц/801/752/2021 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Желіховський В. М. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 рокуСправа № 137/448/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Сала Т. Б. суддів: Ковальчука О. В., Якименко М. М., за участі секретаря Ліннік Я. С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 21 січня 2021 року суддею цього суду Желіховським В. М., дата складання його повного тексту не відома, встановив: У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру в АДРЕСА_1 , що була спільною власністю подружжя з присудженням ОСОБА_2 компенсації за його частку у спільному майні подружжя. Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у шлюбі з 16.07.2005, який розірвано 30.10.2012. У період шлюбу 26.12.2005 вони з відповідачем за спільні кошти придбали вказану вище квартиру. У договорі купівлі-продажу покупцем квартири зазначено відповідача - ОСОБА_2 і всі документи оформлялися на нього. Більше двох років вони не ведуть спільного господарства, однак змушені проживати у спільній квартирі. Зазначає, що між нею та відповідачем часто виникають конфлікти з різних причин і вони не можуть порозумітися у вирішенні побутових проблем. Квартира є спільної сумісною власністю подружжя, однак не може бути розділена між сторонами в рівних частинах в натурі, тому пропонує відповідачу компенсувати його частку, оскільки вважає, що залишення квартири у її власності буде відповідати її інтересам та інтересам дитини, яка проживає разом з нею. В червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визнати квартиру АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2 . В обґрунтуванням позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що 25.12.2005 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, вони з ОСОБА_3 придбали квартиру. Проте кошти, за яке було придбано нерухоме майно, не були спільними коштами подружжя, а були його особистими приватними коштами, так як, незадовго до укладення шлюбу з ОСОБА_3 , ним було відчужено особисту квартиру АДРЕСА_3 . У листопаді 2005 року він знайшов підходяще житлове приміщення та вже 23.11.2005 між ним та власником квартири ОСОБА_4 було досягнуто усіх істотних умов договору купівлі-продажу і передано завдаток за житлове приміщення. 26.12.2005 ним було передано всю суму коштів продавцю та посвідчено договір купівлі-продажу квартири нотаріально. З моменту укладення шлюбу між сторонами та укладення договору купівлі-продажу спірної квартири минуло лише 5 місяців, тому з первісним позивачем за такий короткий строк отримати дохід для придбання вказаного житлового приміщення не могли. Позик, кредитів у цей термін вони не отримували, дана квартира не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю. Щодо вимоги отримати грошову компенсацію замість частини квартири зазначає, що дана квартира йому необхідна для життя, оскільки він працює менеджером зі збуту у ТОВ «Літинський молочний завод». Крім того, ОСОБА_3 за договором дарування належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_4 , що спростовує її доводи щодо відсутності у неї іншого житла. За результатами розгляду первісного та зустрічного позовів рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року позови задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 двокімнатної квартири в АДРЕСА_5 та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 двокімнатної квартири в АДРЕСА_5 . В задоволенні решти позовів відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 . Скарга мотивована тим, що судом не надано оцінки наявним в матеріалах справи розпискам, наданих ОСОБА_5 ; в позовній заяві ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на спірну квартиру, а ОСОБА_2 присудити компенсацію за його частку у спільному майні подружжя, а вже у дебатах усно змінила предмет позовних вимог і просила визнати за нею та за відповідачем право власності на 1/2 частин спірної квартири, а тому судом порушено ч. 2 ст. 264 ЦПК України, якою визначено, що суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час ухвалення рішення суд вирішує ряд питаннь, зокрема які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 264 ЦПК України). Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 16.07.2005 зареєстрували шлюб, який розірваний за рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 30.10.2012 (а.с.9,10). 26.12.2005 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , який був посвідчений державним нотаріусом Літинської державної нотаріальної контори Гуменюком Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №2896. Продавець - ОСОБА_4 , а покупець - ОСОБА_2 . Даний правочин відображений у витягу з Державного реєстру правочинів (а.с. 6 Т.1) Вулицю «Фабріціуса» перейменовано на вулицю «Героїв Чорнобиля», що підтверджується витягом з рішення №857 Літинської селищної ради Літинського району Вінницької області від 16.09.2015 49 сесії 6 скликання «Про перейменування вулиць смт Літина» (а.с.36 т.1). ОСОБА_3 звернулась з первісним позовом, назва якого «про поділ спільного майна подружжя», і як вбачається з мотивувальної частини позову, вона бажає щоб суд поділив нерухоме майно, яке придбане під час шлюбу, а беручи до уваги, що спірна квартира є неподільною в натурі річчю, запропонувала варіант поділу викладений в прохальній частині позову. ОСОБА_2 , подав зустрічний позов, і вважав, що його позов повинен бути розглянутий разом з позовом ОСОБА_3 , так як задоволення зустрічного може виключити повністю задоволення первісного позову. Як в первісному позові, так і в зустрічному позові сторони керувались нормами СК України, які регламентують саме поділ спільного майна подружжя. Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що спір виник саме з приводу поділу квартири, в т.ч. наявності чи відсутності підстав для такого поділу як спільної сумісної власності. Суд першої інстанції, задовольняючи частково первісний позов, керувався нормами ст. 71 СК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зокрема, судом наголошено про обов`язковість згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а також про визначення реальної вартості майна подружжя при його поділі в разі вимог про грошову компенсацію. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша та друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частина п`ята статті 71 СК України). Отже, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 бажаючи залишити у своїй власності квартиру просила компенсувати відповідачу вартість половини квартири, разом з тим відповідач не згоден на таку компенсацію, і позивач не внесла на депозит суду кошти в розмірі дійсної вартості Ѕ квартири. У разі, коли жоден з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, суд повинен розділити в натурі спірний об`єкт, а у разі спору щодо неподільної речі - визнати ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Подібні висновки, викладено у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 405/1343/15-ц (провадження№ 6-2566цс16), від 07 червня 2017 року у справі 199/7266/14-ц (провадження № 6-2670цс16). Крім того, суд першої інстанції правильно відмітив, що без встановлення дійсної вартості спірної квартири, не можливо і компенсувати Ѕ її частини, а так вартість в судовому засіданні встановлена не була через недоведеність такої позивачем. Отже, правильним є висновок суду про неможливість компенсації вартості половини квартири відповідачу. Апелянт в скарзі зазначає, що суд першої інстанції не проаналізував докази у справі, якими є розписки та показання свідків, один з яких, на його думку змінив свої показання. Вказуючи про зміну показань одного із свідків, апелянт не спростовує показання інших свідків, які суд першої інстанції взяв до уваги, а апелянт обмежився лише цитуванням таких показань. Разом з тим, апеляційний суд, проаналізувавши показання свідків, прийшов до висновку, що свідки з боку ОСОБА_2 стверджують про одне, а свідки з боку ОСОБА_3 стверджують інше, а відтак, під сумнів ставляться, як показання одних, так і других. Сторонами спору не заперечувався той факт, що спірна квартира, яка була придбана після весілля, була куплена за 10 000 дол. США. ОСОБА_2 не довів, що всі кошти, які він отримав в грудні 2004 року від продажу ѕ квартири у Вінниці, які належали йому, були збережені ним і використанні при придбанні спірної квартири у смт. Літині, яке відбулось через рік від продажу квартири у Вінниці 26.12.2005 року. ОСОБА_3 стверджує, що цю квартиру вони купували навпіл по 5000 дол. США з кожного, і така обставина береться апеляційним судом до уваги, адже всі свідки в своїх поясненнях згадували про участь (як пряму чи опосередковану) в придбанні або в ремонті придбаної квартири близьких ОСОБА_3 осіб, і придбання подружжям квартири у такий спосіб є логічним і навіть традиційним способом, адже такі відносини можуть регулюватись звичаєм правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин (ст.7 ЦК України). Зауваження апелянта про те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки розпискам, складеними ОСОБА_5 , є безпідставними, адже, по-перше, апелянт в скарзі сам не надає правову оцінку цим розпискам, по-друге, апелянт не пояснив, що це за правова оцінка, в чому полягає у даному випадку така оцінка. Апеляційний суд вважає, що дані розписки не є тими беззаперечними доказами того, що кошти, які надані ОСОБА_2 і як завдаток (5000 грн.), і як оплата за квартиру (8200 дол.США), є особистими коштами ОСОБА_2 , який в розписках згадується, як особа, яка лише передала кошти за квартиру, що є логічним. А показання в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , який складав ці розписки, навпаки, підтверджують позицію ОСОБА_3 , з приводу придбання спірної квартири за спільні кошти (по Ѕ вартості з кожного). Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоведеність позивачем обставин придбання спірної квартири за його особисті кошти. Твердження апелянта, про те, що ОСОБА_3 в дебатах усно змінила предмет позову, є голослівним, адже це лише виступ в дебатах, це позиція позивача по закінченню розгляду справи, яку суд врахував, однак про зміну предмету позову, яким є поділ майна подружжя, в рішенні суду мова не йдеться. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 21 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 квітня 2021 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.В. Ковальчук М.М. Якименко