Постанова Харківський апеляційний суд № 643/15617/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 30 квітня 2021 року м. Харків справа № 643/15617/20 провадження № 22ц/818/1958/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., імена (найменування) сторін: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційні скарги ОСОБА_1 та Крилової Олени Леонідівни представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року в складі судді Довготько Т.М., у с т а н о в и в: В вересні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника Дашко Володимира Миколайовича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак умови кредитного договору відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 17 вересня 2020 року склала суму в загальному розмірі 21 441,04 грн (заборгованість за тілом кредиту 14 081,20 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту 14 081,20 грн, 6 422,56 грн заборгованість за простроченими відсотками, 937,28 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України). Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 2 102,00 грн судового збору. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року позов АТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2010 року № б/н в розмірі 14 081,20 грн та 1 387,32 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач та відповідно чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що такі вимоги заявлені в межах строку кредитування, протягом якого позивач має право на стягнення процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором. 18 січня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що доказів укладення між сторонами кредитного договору матеріали справи не містять, первинні бухгалтерські документи на підтвердження заборгованості за кредитним договором від 30 вересня 2010 року позивачем не надано. А із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, неможливо визначити, коли виникли кредитні зобов`язання, яким чином та на якій підставі нараховувалась заборгованість, як саме зараховувались кошти та інше. Зазначає, що в анкеті-заяві відсутні умови щодо порядку нарахування та погашення заборгованості за простроченим тілом кредиту, отже в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції мав відмовити. 01 лютого 2021 року Крилова Олена Леонідівна представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення без задоволення позову про стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови в задоволенні позову в указаній частині, оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув. Зазначає, що 01 березня 2019 року банком внесено зміни до Умов та правил надання банківських послуг, де в пункті 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд». Крім того, під час укладення кредитного договору діяла відсотка ставка в розмірі 3,0% в місяць. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційних скарг - судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Матеріали справи свідчать, що 30 вересня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 17 вересня 2020 року заборгованість за кредитним договором від 3 вересня 2010 року б/н склала суму в загальному розмірі 21 441,04 грн (заборгованість за тілом кредиту 14 081,20 грн, у тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту 14 081,20 грн, 6 422,56 грн заборгованість за простроченими відсотками, 937,28 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України), яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач, обгрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 вересня 2010 б/н року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка була підписана відповідачем. Указаною довідкою, з умовами якої погодився відповідач, передбачена базова процентна ставка в місяць 3,0%. Тобто сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Термін дії картки № НОМЕР_1 травень 2013 року. Картка декілька разів перевипускалась. Строк дії останньої картки № НОМЕР_2 квітень 2022 року. З указаним позовом банк звернувся в вересні 2020 року. Початковий кредитний ліміт в подальшому змінювався (його було збільшено та зменшено), що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім`я ОСОБА_1 . Остання зміна кредитного ліміту відбулася 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 користувався кредитним коштами, що підтверджується випискою банку. Останній платіж на погашення заборгованості внесено 25 червня 2019 року в сумі 690,00 грн. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином заборгованість за простроченими процентами станом на 17 вересня 2020 року складає суму в розмірі 6 422,56 грн, який відповідачем не спростовано. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки строк кредитування не сплив, правові підстави для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 937,28 грн відсутні. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення заборгованості за простроченими відсотками підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми в розмірі 6 422,56 грн. Доводи апеляційної скарги Крилової О.Л. представника АТ КБ «ПриватБанк» про те, що 01 березня 2019 року банком внесено зміни до Умов та правил надання банківських послуг, де в пункті 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд», не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Узаяві позичальника процентна ставка не зазначена. Обгрунтовуючи позов, АТ КБ «ПриватБанк» зазначав про те, що ОСОБА_1 погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, розміщених на сайті банку, та Тарифами банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг (зокрема в редакції від 01 березня 2019 року) розумів позивач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позивачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, в розмірі 937,28 грн та, зокрема саме у зазначеному в цих документах. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк». За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позивачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не впливають на висновок суду про наявність підстав для стягнення з нього на користь АТ КБ «ПриавтБанк», зокрема тіла простроченим кредиту за кредитним договором від 30 вересня 2010 року б/н, зводяться до переоцінки доказів, яким в цій частині судового рішення судом першої інстанції надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За правилами пунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України. Судові витрати, понесені позивачем, документально підтверджуються за подачу позовної заяви в розмірі 2 102,00 грн; за плодачу апеляційної скарги в розмірі 3 153,00 грн (а. с. 46, 136). Оскільки апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4 777,36 грн із розрахунку: 7 359,84 грн (заявлені вимоги) : 6 422,56 грн (задоволені позовні вимоги) = 1,1; 2 102,00 грн : 1.1 = 1 911,00 грн; 3 153,00 грн : 1,1 = 2 866,36 грн + 1 911,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Крилової Олени Леонідівни представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2020 року в частині вирешіння спору про стягнення прострочених відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, б. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_4 , МФО № 305299) заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2010 року б/н за простроченими відсотками в розмірі 6 422,56 грн (шість тисяч чотириста двадцять дві грн 56 коп.) та судовий збір в розмірі 4 777,36 грн (чотири тисячі сімсот сімдесят сім грн 36 коп.). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 30 квітня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді О.Ю.Тичкова В.Б.Яцина