Постанова 4857 № 819/943/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 819/943/16 пров. № А/857/2034/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Матвіяса А.Б., представника відповідачів Слиш Г.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року (прийняте у м. Тернополі суддею Чепенюк О.В.; складене у повному обсязі 04 грудня 2020 року) в адміністративній справі № 819/943/16 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Тернопільської обласної прокуратури про визнання частково протиправним та скасування наказу, поновлення на службі та посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : 11 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України (відповідач 1, Офіс Генерального прокурора), прокуратури Тернопільської області (відповідач 2, Тернопільська обласна прокуратура), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив: - визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора України № 13-дк від 15 липня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення його з посади заступника прокурора Тернопільської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 15 квітня 2014 року № 628-к; - зобов`язати відповідача 1 поновити його на службі в органах прокуратури та на посаді заступника прокурора Тернопільської області з відновленням класного чину «старший радник юстиції» з 16 липня 2016 року; - стягнути з відповідача 1 на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає своє звільнення із займаної посади незаконним та безпідставним з огляду на те, що в оскаржуваному наказі Генеральна прокуратура України посилається на висновок службового розслідування, яке проводилося у зв`язку з проведенням Національним антикорупційним бюро України досудового розслідування у кримінальному провадження, під час якого йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України (далі КК України). У цьому висновку відповідач 2 зазначає виключно про матеріали вказаного кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 січня 2016 року за № 52016000000000003, яке не завершене та до суду не скероване. Тому, з огляду на положення статті 62 Конституції України, його винуватість у вчинені вказаного у спірному наказі правопорушення не доведена, однак негативні наслідки у вигляді звільнення його із займаної посади та органів прокуратури вже застосовано. Зазначив також, що висновок службового розслідування не може слугувати належним та допустимим доказом його винуватості у вчиненні дисциплінарного проступку, позаяк саме службове розслідування та оформлення його результатів проведені з грубими порушеннями вимог Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 (далі Інструкція № 104). Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 30 липня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника позивача Антюка І.П. задоволено частково. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалюючи цю постанову, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що під час проведеного службового розслідування з`ясуванню підлягали обставини вчинення позивачем кримінального правопорушення як працівником прокуратури, надавалася оцінка його діям, що фактично є предметом розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000003 від 11 січня 2016 року, в межах якого йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою питання про те, чи досліджував відповідач-2 в рамках службового розслідування ще інші документи/докази, окрім як письмове повідомлення про підозру з посиланням на матеріали, зібрані в рамках кримінального провадження (без документального підтвердження), і які в своїй сукупності доводять наявність в діях позивача складу саме дисциплінарного проступку, та питання наявності чи відсутності в діях позивача дисциплінарного проступку та місця його вчинення. За результатами нового розгляду постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції посилається на обставини, які встановлені у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000003. Однак ці обставини не знайшли свого підтвердження під час службового розслідування, оскільки не встановлюються іншими доказами, за виключенням тих, що містять матеріали цього кримінального провадження. Суд першої інстанції не виконав вказівки Верховного Суду та в оскаржувану рішенні не зазначив: - у чому полягає склад дисциплінарного проступку позивача (об`єкт, об`єктивна та суб`єктивна сторони); - час та місце вчинення дисциплінарного проступку; - час виявлення такого проступку, що впливає на строк застосування дисциплінарного стягнення. Судом першої інстанції оголошено пояснення, отримані від осіб (переважно працівників прокуратури) в ході такого службового розслідування. Однак жодне з них не підтверджує факт вчинення ним дисциплінарного проступку. Інші матеріали, отримані в ході службового розслідування, також не містять відомостей про вчинення ним протиправних діянь. Вважає, що саме тому суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зробив посилання на докази, які підтверджують подію дисциплінарного проступку. Тернопільська обласна прокуратура, вважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, з додержанням норм матеріального та процесуального права, подала відзив на вказану апеляційну скаргу. Вказує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем 2 було зібрано, досліджено та надано оцінку не лише документам/доказам, які є в матеріалах кримінального провадження № 52016000000000003, в межах якого позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, про що свідчать і матеріали службового розслідування, і обставини, викладені у висновку службового розслідування. При цьому, виконуючи вказівки Верховного Суду, судом першої інстанції при ухваленні рішення досліджено, перераховано та, відповідно, здійснено оцінку документів/доказів, які зібрані в ході службового розслідування. У судовому засіданні апелянт та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просять апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідачів, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури Тернопільської області на різних посадах з 30 вересня 1999 року по 15 липня 2016 року. 08 лютого 2011 року позивачем підписано текст прийнятої ним Присяги працівника прокуратури відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про прокуратуру». Наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора України від 20 березня 2014 року № 219-к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника прокурора Тернопільської області, яку обіймав до звільнення. На виконання наказу прокурора Тернопільської області від 29 лютого 2016 року №72 комісія в складі: голови - заступника прокурора Тернопільської області ОСОБА_3 та членів - заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Тернопільської області ОСОБА_4 , прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Козара В.В, начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області ОСОБА_5 , прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України та захисту працівників органів прокуратури з дислокацією у прокуратурі Тернопільської області ОСОБА_6 , провела службове розслідування за фактами причетності окремих працівників органів прокуратури Тернопільської області до вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_7 . Підставами для призначення службового розслідування стала інформація Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, що є в матеріалах кримінального провадження № 52016000000000003, про вчинення кримінального правопорушення службовими особами Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та органів прокуратури Тернопільської області, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, грубе порушення прокурорськими працівниками Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх, як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури. За результатами проведеного службового розслідування за фактом причетності працівників органів прокуратури Тернопільської області до вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_7 було складено висновок від 13 липня 2016 року. У цьому висновку зазначено, що діями, які виразилися у позаслужбових стосунках корисливого характеру, причетності до вимагання та отримання неправомірної вигоди за не притягнення особи до кримінальної відповідальності, заступник прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 , керівник Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_8 , перший заступник керівника Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_9 , прокурор Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_10 грубо порушили вимоги Закону України «Про прокуратуру», антикорупційного законодавства, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, Дисциплінарного статуту прокуратури України, Присягу працівника прокуратури України, чим вчинили дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, тобто вчинили дисциплінарний проступок, несумісний з подальшим перебуванням на роботі в органах прокуратури. 15 липня 2016 року Генеральний прокурор України видав наказ № 13-дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», пунктом 1 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Тернопільської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 15 квітня 2014 року № 628к, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. За змістом цього наказу, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності були такі обставини: викриття Національним антикорупційним бюро України в ході досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, заступника прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 та інших посадових осіб органів прокуратури Тернопільської області, а також адвоката, які діючи спільно, з використанням наданої влади та службового становища за попередньою змовою групою осіб вимагали та одержали у лютому 2016 року неправомірну вигоду від підозрюваної особи за закриття кримінального провадження щодо неї; вилучення під час слідчих дій в ОСОБА_1 частини неправомірної вигоди; повідомлення 12 травня 2016 року ОСОБА_1 про підозру у вчиненні корупційного правопорушення; набуття вказаною подією суспільного резонансу та завдання в такий спосіб шкоди авторитету органів прокуратури України; підтвердження службовим розслідуванням позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з іншими працівниками прокуратури з метою одержання неправомірної вигоди. Не погодившись із прийнятим Генеральним прокурором України наказом від 15 липня 2016 року № 13-дк в частині, що стосується його, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в основу притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності покладено, зокрема, факт викриття Національним антикорупційним бюро України у ході досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, щодо ОСОБА_1 та інших посадових осіб органів прокуратури. Разом з тим, висновки службового розслідування ґрунтуються не лише на письмовому повідомленні від 12 травня 2016 року позивачу про підозру у вчиненні корупційного правопорушення, а й на зібраних у ході службового розслідування відомостях, що в своїй сукупності доводять наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку. Незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію отримали (отримають) у рамках кримінального провадження вказані дії особи та які наслідки настали чи настануть для такої особи, на переконання суду, відповідач 1, вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, встановив склад дисциплінарного проступку у вигляді вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, грубе порушення правил прокурорської етики (які є підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII). Вказане дає підстави вважати, що приймаючи спірний наказ, відповідач діяв з дотриманням вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Виконуючи вказівки Верховного Суду у цій справі, суд дослідив, що в ході службового розслідування комісією було: зібрано відомості, що характеризують ОСОБА_1 , про його роботу в минулому, а також щодо усіх інших осіб, причетних до подій, що були предметом службового розслідування; долучено табель обліку використання робочого часу на підтвердження перебування на службі відповідних осіб у період, коли мали місце факти, що є предметом службового розслідування; журнал відвідувачів, що приходили до працівників прокуратури за період грудень 2015 року, січень 2016 року, березень 2016 року; відібрано пояснення у всіх осіб, причетних до зазначених подій, зокрема, ОСОБА_7 , яка підтвердила передачу частинами коштів адвокату Моленю Р.Б. для передачі невідомим їй особам, які впливають на прийняття рішення у кримінальному провадженні, а також у ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_10 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_1 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ; надіслано ряд запитів до Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Національним антикорупційним бюро України щодо ходу розслідування Національним антикорупційним бюро України кримінального провадження № 52016000000000003 та отримано відповідь від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Національним антикорупційним бюро України; установлювалася інформація про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015210180000221; члени комісії ознайомилися у приміщенні Національного антикорупційного бюро України з окремими матеріалами кримінального провадження № 52016000000000003, про що ними складено відповідну довідку; до матеріалів службового розслідування долучено копії протоколу тимчасового доступу до речей і документів, ухвал слідчих суддів про розгляд окремих клопотань в межах кримінального провадження № 52016000000000003, протоколів огляду та вручення грошових коштів, протоколів обшуку, протоколів огляду. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Відповідно до статті 3 Закону України «Про прокуратуру» від 14 листопада 2014 року № 1697-VII (далі - Закон №1697-VII, тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) діяльність прокуратури ґрунтується, серед іншого, на засадах: верховенства права та визнання людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності; неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом. Прокурор зобов`язаний: виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури. Пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII визначено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Правила прокурорської етики визначені Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленим всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженим наказом Генерального прокурора України 28 листопада 2012 року № 123 (чинні до 04 травня 2017 року, далі Кодекс професійної етики). Розділом III зазначеного Кодексу встановлено основні вимоги до позаслужбової поведінки працівника прокуратури. Відповідно до частин першої та третьої статті 18 цього Кодексу працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб, працівнику прокуратури слід уникати особистих зв`язків, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. З наведених положень законодавства видно, що підставами для застосування дисциплінарного стягнення до прокурора, зокрема у вигляді звільнення, є вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та/або систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. За фактами виявлення таких дій, що можуть мати наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності, проводиться службове розслідування. Підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно прокурорсько-слідчих працівників та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб органів прокуратури при його проведенні визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 (чинною на момент виникнення правовідносин). Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 104 службове розслідування (перевірка) це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння, порушення Присяги працівника прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, передбачених цією Інструкцією. Метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з`ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров`я та майно, виявлення причини і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу (пункт 1.3. Інструкції № 104). Службові розслідування (перевірки) проводяться незалежно від проведення стосовно працівників прокуратури досудового розслідування у кримінальних провадженнях, здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення (пункт 1.4 Інструкції № 104). Розділом 2 Інструкції № 104 передбачені підстави для проведення службового розслідування (перевірки). Відповідно до підпунктів 2.1.1, 2.1.11, 2.1.12, 2.1.13 пункту 2 Інструкції № 104 підставами для проведення службового розслідування (перевірки) є: - скоєння працівниками прокуратури кримінального правопорушення, надходження ухвали суду про виявлені у їх службовій діяльності порушення вимог законодавства; - невиконання або неналежне виконання працівниками прокуратури своїх службових обов`язків що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави; - інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури шкодять авторитету органів прокуратури; - доручення Генерального прокурора України, його заступників про проведення службового розслідування (перевірки). За змістом підпункту 2.1.1 Інструкції № 104 службове розслідування (перевірка) проводиться за наявності інформації про вчинення кримінального правопорушення працівником прокуратури, одержаної у встановленому порядку з органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, або під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій в іншому кримінальному провадженні. Пункт 3.3 Інструкції № 104 передбачає, що прокурори обласного рівня призначають службові розслідування (перевірки) стосовно підпорядкованих працівників прокуратури. Відповідно до пункту 3.4. Інструкції № 104 про призначення службового розслідування (перевірки) уповноваженим керівником органів прокуратури видається розпорядження, в якому зазначається склад комісії (голова та члени), підстава, мета та строки його проведення, прізвище, ім`я, по-батькові особи, щодо якої проводиться розслідування та її посада. Як видно з матеріалів справи та змісту наказу прокурора Тернопільської області №72 від 29 лютого 2016 року про призначення службового розслідування, підставою для його видання стала інформація Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, що міститься в матеріалах кримінального провадження №52016000000000003, про вчинення кримінального правопорушення службовими особами Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та органів прокуратури Тернопільської області, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. 11 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000003 внесено інформацію за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, по факту вимагання та одержання службовими особами прокуратури Тернопільської області неправомірної вигоди у ОСОБА_7 . Працівниками Національного антикорупційного бюро України 24 лютого 2016 року проведено ряд обшуків службових приміщень прокуратури області, Тернопільської місцевої прокуратури, а також службового транспорту, особистого житла та транспортних засобів працівників прокуратури. Щодо оскаржуваного наказу № 13-дк від 15 липня 2016 року, то з його змісту видно, що він прийнятий Генеральним прокурором України на підставі пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, абзацу першого частини другої статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пункту10 Положення про класні чини працівників прокуратури України (том 1 а.с. 22 - 23). Статтею 46-2 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 05 листопада 1991 року) встановлені підстави для звільнення працівників прокуратури. Так, відповідно до частини першої цієї статті, прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження. Згідно з частиною другою статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов`язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі. Частиною третьою статті 48 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною радою України. Відповідно до підпункту 1 пункту 3 та пункту 4 «Прикінцевих положень» Закону №1697-VII на час виникнення спірних правовідносин чинними є постанови Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року № 1796-ХІІ «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» та від 06 листопада 1991 № 1795-ХІІ «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України». Згідно із статтею 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Приписами частини першої статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства. Стаття 3 вказаного Статуту визначає, що на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру» цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини. Відповідно до частини першої статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури. Статтею 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України встановлено, що дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину. Положеннями статті 10 цього Статуту визначено, що Генеральний прокурор має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку (частина перша статті 11 Дисциплінарного статуту). Відповідно до пункту 5 статті 12 Дисциплінарного статуту прокуратури України у разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку. Статтею 13 вказаного Статуту визначено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору у цій справі встановив обставини, які свідчать про наявність дисциплінарного проступку у діях ОСОБА_1 . Підтвердження факту вчинення дисциплінарного проступку у цій справі свідчить про наявність підстав для застосування дисциплінарного стягнення до позивача. Зокрема, судом встановлено, що прокуратурою Тернопільської області проводилося службове розслідування за фактом причетності працівників органів прокуратури Тернопільської області, у тому числі ОСОБА_1 , до вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_7 . Під час проведеного службового розслідування відповідачем 2 було зібрано, досліджено та надано оцінку не лише документам/доказам, які містилися у матеріалах розслідування кримінального провадження від 11 січня 2016 року № 52016000000000003, в межах якого позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. Про наведені обставини свідчать як матеріали службового розслідування (томи 2-3 адміністративної справи), так і обставини, викладені у висновку службового розслідування, затвердженому виконувачем обов`язки прокурора Тернопільської області О.Галицьким 13 липня 2016 року. У спірному випадку службовим розслідуванням було установлено, що Національним антикорупційним бюро України 11 січня 2016 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000003 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. Підставою для внесення відомостей стала заява ОСОБА_7 про вимагання в неї неправомірної винагороди адвокатом Моленем Р.Б. для передачі службовим особам органів прокуратури Тернопільської області та національної поліції в області за не притягнення її до кримінальної відповідальності (закриття відносно ОСОБА_7 кримінального провадження № 12015210180000221 від 14 травня 2015 року за частиною 2 статті 191, частиною 4 статті 358, частиною першою статті 366 КК України). З огляду на викладене, у висновку службового розслідування аналізувалися повноваження заступника прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 щодо здійснення процесуального керівництва за проведенням кримінального провадження відносно ОСОБА_7 за № 12015210180000221 від 14 травня 2015 року Так, судом встановлено, що у висновку службового розслідування, досліджуючи повноваження позивача, комісією зазначено, що відповідно до наказу «Про розподіл обов`язків між керівництвом прокуратури Тернопільської області» № 295 від 10 серпня 2015 року заступник прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 відповідав за стан організації роботи з питань управління нагляду у кримінальному провадженні у складі відділів нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення, процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності. Згідно з наказом прокурора № 11 від 25 січня 2016 року «Про розподіл обов`язків між керівництвом прокуратури Тернопільської області» заступник прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 відповідав за організацію роботи з питань діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні у складі відділів нагляду додержання законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення, процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення, нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності. Відповідні накази долучені до матеріалів службового розслідування (том 2 а.с. 107 - 112). Матеріали службового розслідування містять відомості про проведені під час досудового розслідування у кримінальному провадженні працівниками Національного антикорупційного бюро України упродовж лютого-травня 2016 року обшуки службових приміщень прокуратури області та Тернопільської місцевої прокуратури, а також службового транспорту, особистого житла та транспортних засобів працівників прокуратури. Висновок службового розслідування містить посилання на вручення 12 травня 2016 року повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, ОСОБА_1 . З такої підозри видно, що ОСОБА_1 за посередництва адвоката ОСОБА_21 , керівника Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_8 та прокурора цієї прокуратури ОСОБА_10 , отримав неправомірну вигоду в розмірі 1500 доларів США за вчинення дій щодо не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 в межах кримінального провадження № 12015210180000221. Службовим розслідуванням з`ясовано, що 14 травня 2015 року Тернопільським РВ УМВС в Тернопільській області, на підставі рапорту начальника СДСБЕЗ Тернопільського РВ УМВСУ в області Мариняка В.А. внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015210180000221 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України, а саме: внесення старшою медсестрою Тернопільського районного територіального медичного об`єднання ОСОБА_7 неправдивих відомостей в табель виходу на роботу. Досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні впродовж тривалого часу усупереч вимогам статті 28 Кримінального процесуального кодексу України проводилося епізодично, необ`єктивно, що залишилось поза увагою процесуальних керівників та керівництва прокуратури Тернопільського району, а надалі Тернопільської місцевої прокуратури та спонукало ОСОБА_7 до передачі неправомірної винагороди за прийняття в її інтересах рішення про закриття кримінального провадження. 31 грудня 2015 року прокурор Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_12 в межах здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №12015210180000221 передчасно, без належного вивчення доказів, що викривають її у вчиненні кримінального правопорушення, склав та підписав повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 366, частиною 4 статті 358, частиною другою статті 191 КК України, про що їй направлено письмове повідомлення. Упродовж січня 2016 року адвокат ОСОБА_21 , діючи згідно з попередніми домовленостями з ОСОБА_10 (прокурором Тернопільської місцевої прокуратури), неодноразово здійснював зустрічі та телефонні розмови з ОСОБА_7 , під час яких переконував її у необхідності надати неправомірну вигоду працівникам правоохоронних органів за вирішення питання не притягнення її до кримінальної відповідальності. Як зазначено у висновку службового розслідування, у період січня-лютого 2016 року ОСОБА_8 згідно раніше визначених спільних дій з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , спрямованих на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_7 , узгоджували такі дії з заступником прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 . Таким чином, заступник прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 , керівник Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_8 та його перший заступник ОСОБА_9 умисно, усвідомлюючи їх незаконних характер, вчиняли дії, спрямовані на використання службового становища в інтересах інших осіб, а саме: вступили в позаслужбові стосунки корисливого характеру, які скомпрометували високе звання працівника прокуратури та допустили дії, які зашкодили авторитету органів прокуратури. 18 лютого 2016 року заступник прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 , якому раніше було відомо про отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_7 підконтрольними працівниками Тернопільської місцевої прокуратури за прийняття рішення про закриття кримінальної справи стосовної неї і за згоди якого ці дії вчинялись, у період з 11 год 55 хв по 12 год 30 хв отримав від керівника місцевої прокуратури ОСОБА_8 частину грошових коштів як неправомірну вигоди за погодження і надання подальших гарантій чинності згаданого вище рішення. Зазначені кошти ОСОБА_1 разом з іншими своїми заощадженнями зберігав у приміщенні робочого кабінету. У період з 24 по 25 лютого 2016 року під час проведення обшуку в службовому кабінеті № 32 заступника прокурора області ОСОБА_1 , що по АДРЕСА_1 , вилучено грошові кошти долари США, частина з яких у розмірі 1500 доларів США, надані у ході слідчих дій, ідентифіковані як грошові кошти передані ОСОБА_7 адвокату Моленю Р.Б. як неправомірна вигода за прийняття рішення про закриття кримінального провадження стосовно неї (т. 2 а.с. 9-34). У ході службового розслідування був опитаний, серед інших, ОСОБА_1 , який заперечив свою причетність до наведених подій та вчинків. Проте, у висновку службового розслідування зазначено, що його пояснення спростовуються зібраними в ході службового розслідування матеріалами. ОСОБА_1 , діючи як працівник органів прокуратури Тернопільської області, вступив у позаслужбові стосунки корисливого характеру з керівником Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_8 і його першим заступником ОСОБА_9 , а також працівниками поліції, які проявилися у вчиненні дій, спрямованих на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_7 за вирішення питання про не притягнення її до кримінальної відповідальності і подальшого розподілу цих коштів між зазначеними особами. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем 2 було зібрано, досліджено та надано оцінку не лише документам/доказам, які є в матеріалах кримінального провадження № 52016000000000003, в межах якого позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, про що свідчать і матеріали службового розслідування, і обставини, викладені у висновку службового розслідування. При цьому, виконуючи вказівки Верховного Суду, судом першої інстанції при ухваленні рішення досліджено, перераховано та, відповідно, здійснено оцінку документів/доказів, які зібрані в ході службового розслідування. Також судом обґрунтовано здійснено посилання на висновок службового розслідування та матеріали, на підставі яких його складено, з яких чітко встановлюється час та місце вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 . Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України). За таких обставин є безпідставними покликання апелянта на те, що обставини вчинення ним дисциплінарного проступку не встановлюються іншими доказами, за виключенням тих, що є в матеріалах кримінального провадження. Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України; місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року в адміністративній справі № 819/943/16 без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 30 квітня 2021 року.