Постанова 4856 № 120/6412/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/6412/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс Михайло Богданович Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 30 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, в якому просив: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Бершадського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 28.08.2020, із застосування обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Бершадського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з утриманням з цих сум раніше сплачених розмірів суддівської винагороди, передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, без застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; - зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач всупереч вимогам частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмежень, визначених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", чим порушив гарантії незалежності суддів, визначені Конституцією України. Крім цього, на думку позивача, неправомірне обмеження розміру нарахованої та виплаченої йому суддівської винагороди суперечить національним та міжнародним стандартам гарантій незалежності суддів. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Бершадського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її розміру на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити недоплачену за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівську винагороду судді Бершадського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з утриманням передбачених законом загальнообов`язкових платежів. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Вінницькій області до суду подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про відмову в задоволенні позову. Апелянт зазначив, що Територіальне управління Держаної судової адміністрації України в Вінницькій області як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення та не є підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020. Перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 11.10.2010 №950/2010, позивача призначено на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області строком на 5 років (а.с.18-20). Указом Президента України «Про призначення суддів» від 03.04.2017 №94/2017 позивача призначено на посаду судді Бершадського районного суду Вінницької області безстроково (а.с. 22-24). На підставі наказу голови Бершадського районного суду Вінницької області від 06.08.2019 №32-к позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60% посадового окладу (а.с. 26-27). Як зазначив позивач у позовній заяві з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно, відповідачем була виплачена належна йому суддівська винагорода в розмірі, який не відповідав встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII. Факт виплати позивачу суддівської винагороди в обмеженому розмірі відповідач не заперечив, однак обґрунтовуючи підстави обмеження, зіслався на Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, яка і встановила такі обмеження. Відтак, спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі встановленому Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів зазначає. Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів. Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Таким чином, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Частинами 1 та 2 статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Так, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. В свою чергу, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 року, яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". Відповідно до частини 9 статті 135 Закону 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Стаття 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018). Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя. Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного. Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1статті 124 Основного Закону України). Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу". Виходячи з наведених вимог та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Конституції України як норми прямої дії. Додатково слід вказати, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". При цьому, Конституційний Суд України вважав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч.2 ст.130 Конституції України та ч. 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовій позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів у рішеннях, що наведені вище, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і апелянт у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів. Однак, необхідність виконання апелянтом, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Крім того, як зазначалось, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: 1) частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; 2)абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. А тому, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, частин 1, 3 ст.29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX, зі змінами; і ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, протиправні дії апелянта обмежуються датою 28.08.2020, а тому і обов`язок нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду позивачу вірно судом першої інстанції покладено на апелянта за період з 18.04.2020 по 28.08.2020. З огляду на встановлене порушення прав позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права є зобов`язання апелянта нарахувати та виплатити недонараховану суддівську винагороду позивачу у відповідності до ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за період 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з врахуванням проведених виплат. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ТУ ДСА у Житомирській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.