Постанова 4855 № 695/2199/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 695/2199/20 Суддя (судді) першої інстанції: Середа Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., при секретарі судового засідання Тукалової О.В., за участю учасників судового процесу: від позивача (апелянта): Мельніков В.Ю., від відповідача: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до завідувача сектору інспекції з паркування відділу муніципального інспектування управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Золотоніської міської ради, Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Золотоніської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В: До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до завідувача сектору інспекції з паркування відділу муніципального інспектування управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Золотоніської міської ради, в якому просив суд: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серія ЗМ № 00066 від 06.07.2020 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова винесена всупереч норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки відповідачем порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача. Також позивач вказує, що згідно з оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням факту стоянки автомобіля з порушенням Правил дорожнього руху, однак у спірній постанові міститься посилання на порушення п. 15.9 «г» Правил дорожнього руху, що стосується зупинки транспортного засобу. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує доводи аналогічні викладеним у позовній заяві та разом з цим наголошує, що відповідачем не правильно кваліфіковано склад адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 122 КУпАП, оскільки даних щодо створення транспортним засобом перешкод дорожньому руху у постанові не зазначено та матеріалами справи не підтверджено. При цьому, позивач зауважує, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки вказаним доводам та не встановлено, які перешкоди створював його транспортний засіб під час зупинки дорожньому руху. Крім того, позивач вказує, що судом першої інстанції не було також надано правової оцінки доводам позовної заяви відносно того, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження достовірності проведених замірів відстані між його автомобілем та пішохідним переходом. Позивач також зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що приймаючи оскаржувану постанову відповідач не дотримався порядку її винесення, що мало наслідком не повне з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для її вирішення. За наведених обставин, позивач стверджує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується виключно на припущеннях контролюючого органу та не відповідає обставинам справи, нормам чинного законодавства, а також наявним у справі доказам. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. У судовому засіданні позивач підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Відповідач явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, водночас, надіслав до початку судового засідання клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи на іншу дату. Розглянувши вказане клопотання відповідача, колегія суддів протокольною ухвалою вирішила відмовити у його задоволенні та керуючись приписами ст. 313 КАС України здійснити апеляційний розгляд справи заданою явкою. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, складеної завідувачем сектору інспекції з паркування відділу МІ УЖКГ виконкому ЗМР відносно ОСОБА_1 , 16 липня 2020 року о 09 год. 58 хв. на вул. Садовий проїзд поблизу головного корпусу ЗКВМ, що розташований за адресою м. Золотоноша вул. Садовий проїзд, 1 зафіксовано стоянку автомобіля Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 на відстані 4,6 м. (пристрій вимірювання лазерний дальномір Tekhamann інв. № 1113609062) від пішохідного переходу, порушуючи пункт 15.9, "г" Правил дорожнього руху, скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП. Постановлено застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с. 5). Не погоджуючись з прийнятим суб`єктом владних повноважень рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, з наявних у справі фотознімків вбачається, що транспортний засіб позивача здійснив стоянку біля пішохідного переходу на відстані 4 м 60 см (пристрій вимірювання лазерний дальномір Tekhamann інв. № 1113609062), а тому необхідності в замірюванні відстані для того, щоб встановити, що вона не більше 10 м, не було. Також при вирішенні даної справи судом враховано, що з наданих відповідачем фотографій вбачається, що зупинений з порушенням Правил дорожнього руху автомобіль позивача загороджував видимість руху транспортних засобів для пішоходів при переході дороги в зазначеному місці, чим створював загрозу безпеці руху. Порушень порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача, судом не встановлено. Твердження позивача про незаконність та необґрунтованість постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. При цьому, будь-яких доказів на спростування доводів відповідача позивач суду не надав. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова серія ЗМ № 00066 від 16.07.2020 винесена у межах повноважень відповідача, в порядку та спосіб визначений КУпАП із дотриманням встановленої процедури та з урахуваннях усіх обставин справи. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивач здійснив стоянку на відстані 4,6 м. (пристрій вимірювання лазерний дальномір Tekhamann інв. № 1113609062) від пішохідного переходу, чим порушив ПДР України, а саме п.п.15.9 (г). Вирішуючи питання щодо правомірності та обґрунтованості відповідних висновків контролюючого органу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до пп. "г" п.15.9 ПДР України зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м. від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі. За визначенням п. 1.10 ПДР України пішохідний перехід - ділянка проїзної частини або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками, дорожньою розміткою та пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами. Тобто, з наведеного вбачається, що об`єктивною стороною адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч. 3 ст. 122 КУпАП є, зокрема, встановлення факту не дотримання водієм під час зупинки перед пішохідним переходом відстані 10 метрів між його транспортним засобом та розміткою цього пішохідного переходу. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 липня 2019 року по справі № 216/5226/16-а та від 17 березня 2020 року у справі № 482/83/17 належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від розмітки пішохідного переходу. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з приписами ч.1 ст. 72 та ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. У даному випадку, як вірно було встановлено судом першої інстанції вчинення позивачем адміністроативного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи фотозображення транспортного засобу автомобіля Skoda Superb, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з яких вбачається, що транспортний засіб позивача здійснив стоянку біля пішохідного переходу на відстані 4 м 60 см (пристрій вимірювання лазерний дальномір Tekhamann інв. № 1113609062). При цьому, судом першої інстанції було правильно вказано про те, що факт зупинки автомобіля позивача менш ніж за 10 метрів від розмітки пішохідного переходу було встановлено відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства шляхом здійснення є заміру відстані на місці вчинення правопорушення за допомогою пристрою вимірювання лазерного дальномеру Tekhamann інв. № 1113609062. Доводи апелянта про те, що вказаний пристрій не сертифікований до використання в Україні та не був належним чином повірений, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідні твердження не підтвердженні жодними доказами. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного законодавства України. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявних у матеріалах справи копій фотофіксації адміністративного правопорушення вбачається, що зупинений з порушенням Правил дорожнього руху автомобіль позивача загороджував видимості руху транспортних засобів для пішоходів при переході дороги в зазначеному місці, чим створював загрозу безпеці руху. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_2 є неналежним доказом порушення позивачем п.п.15.9 (г) ПДР України, оскільки містять повну та достатню інформацію щодо предмету доказування, зокрема, з даних копій фотофіксації вбачається, що автомобіль позивача розміщений на відстані менше ніж 10 метрів до дорожньої розмітки 1.14.1 ПДР України та створював загрозу безпеці руху. Разом з тим, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на порушення відповідачем процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, з огляду на наступне. Відповідно до приписів ч. 3 ст. 279-1 КУпАП якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою - четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі (ч. 4 ст. 179-1 КУпАП). Згідно з ч. 5 ст. 279-1 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Таким чином, доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури притягнення його до адміністративної відповідальності не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушень порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення по відношенню до позивача з наявних у справі доказів не вбачається та позивачем під час судового та апеляційного розгляду справи не доведено. Також, колегією суддів встановлено, що доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством у той час як позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог. Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Проте, враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про протиправність дій суб`єкта владних повноважень та наявність правових підстав для зобов`язання останнього вчинити певні дії. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права. У свою чергу, вказані позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 272, 286, 308, 310, 313, 315-316, 321-322, 325 КАС України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан