Постанова 4824 № 366/179/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/5171/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 366/179/20 29 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Левенця Б.Б. - Борисової О.В. при секретарі - Гоін В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Слободян Н.П., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляла самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності, - в с т а н о в и в: 24 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» звернулось до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 1/18, яке прийняте 23 квітня 2018 року, було задоволено позов ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Південний фінансовий партнер» заборгованість за кредитним договором №459Ю від 25.09.2013 року розмірі 19 999 997,28 грн., а також третейський збір у сумі 25 500 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018 року по справі №796/123/2018 задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 1/18 від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 19 червня 2018 року видано виконавчий лист № 796/123/2018. Крім того, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Південний фінансовий партнер» судовий збір у розмірі 881,00 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецьким Юрієм Дмитровичем від 25.10.2018 року було відкрито виконавче провадження №57531065 з виконання виконавчого листа № 796/123/2018,. Приватним виконавцем вжито заходи з примусового виконання зазначеного виконавчого документа, а саме: 26.10.2018 року винесено постанову про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника; 26.10.2018 року направлено запит до відповідних реєструючих органів. Зазначало, що на адресу боржника неодноразово надсилались виклики за вих. № 114 від 26.10.2018 року та № 154 від 12.11.2018 року, щодо явки до приватного виконавця для надання пояснень щодо причини невиконання рішення суду. Надання декларації про доходи, однак боржник на виклики не з`явився, декларацію про доходи не надав, про причини неявки приватного виконавця не повідомив. З метою встановлення майнового стану боржника та опису належного йому майна, приватний виконавець двічі виходив за адресою реєстрації місця проживання боржника, проте двері квартири ніхто не відчинив. 01.11.2018 року приватним виконавцем з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що боржнику належать майнові права: на частку у ТОВ «СЛАВТРЕЙДФОРС» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду: 2 000 000 грн.), на частку у ТОВ «СЛАВ ІНВЕСТ- 2000» у розмірі 100% (розмір внеску до статутного фонду: 572 757, 88 грн.) та винесено постанову про арешт вказаного майна. 21.11.2018 року приватним виконавцем отримано відповідь Регіонального сервісного центру МВС, з якої вбачається, що за боржником зареєстровано рухоме майно - транспортні засоби. 30.11.2018 року виконавцем направлено подання до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області про примусовий привід боржника. 17.12.2018 року приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника та направлено на виконання в Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Донецькій області. 22.12.2018 року приватним виконавцем подано до суду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3 без вилучення паспортного документу. 18.02.2019 року, 20.02.2019 року та 04.09.2019 року винесено постанову про опис та арешт (коштів) боржника. 16.10.2019 року подано до Солом`янського районного суду м. Києва подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншою особою. У грудні 2019 року позивачу стало відомо, що дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 23.11.2019 року здійснила дарування майна на користь доньки ОСОБА_2 , а саме: Ѕ земельної ділянки, площею 1,9382 га кадастровий номер 3222080901:01:003:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Ѕ земельної ділянки площею 0, 2500 га, кадастровий номер: 3222080901:01:003:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; Ѕ частки домоволодіння, що складається з 2-х житлових будинків, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначало, що всі три вказані договори дарування були укладені ОСОБА_1 за згодою її чоловіка ОСОБА_3 , оскільки це майно було придбано ОСОБА_1 під час перебування з боржником ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі і тому до укладання оспорюваних правочинів він був одним із співвласників цього нерухомого майна. Вважає, що ОСОБА_1 навмисно здійснила відчуження вказаного майна на користь доньки ОСОБА_2 , з метою уникнення звернення стягнення боргу ОСОБА_3 на вказане майно. З урахуванням уточнених позовних вимог, просило суд: визнати недійсним договір дарування від 23.11.2019 року на підставі якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 Ѕ земельної ділянки, площею 1,9382 га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білана Є.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування від 23.11.2019 року на підставі якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 Ѕ земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3222080901:01:003:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білана Є.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір дарування від 23.11.2019 року на підставі якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 Ѕ частку домоволодіння, що складається з 2-х житлових будинків та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати рішення приватного нотаріуса Іванківського районного нотаріального округу Київської області Білана Є.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_2 . Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляла самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності, відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій просило замінити позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь фінанс», скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 21.12.2020 року та ухвалите нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного з`ясування всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що 21.10.2020 року між ТОВ «Південний фінансовий партнер» та ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» укладено договір № 21/10/2020- ВПВ про відступлення права вимоги, на підставі якого ТОВ «Південний фінансовий партнер» відступило шляхом продажу ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» право вимоги за кредитним договором № 459Ю від 25.09.2013 року. Звертає увагу, що оскаржувані договори дарування були укладені саме після звернення приватного виконавця Чернецького Ю.Д. до Солом`янського районного суду м. Києва з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою. З метою уникнення звернення стягнення заборгованості на вказане майно, ОСОБА_3 разом з дружиною ОСОБА_1 «для виду» було подароване все їх майно доньці- ОСОБА_2 . Зазначає, що судом першої інстанції були прийняті лише доводи представника ОСОБА_1 , що все майно, яке було зареєстроване за нею під час шлюбу є її особистою власністю, проте дане майно було придбано ОСОБА_1 як фізичною особою, а не як Фізичною особою підприємцем, вказане майно не використовується ОСОБА_1 при здійсненні нею підприємницької діяльності, а всі кошти, які вона як дружина заробила в період шлюбу, є спільною власністю подружжя. Також матеріали справи не містять доказів, що все майно було придбано ОСОБА_1 у період шлюбу саме за кошти, які вона заробила до шлюбу. Звертає увагу, що усна домовленість щодо права власності на майно, яка існувала між подружжям, з`явилась після того, як приватним виконавцем Чернецьким Ю.Д. було подано до суду подання від 16.10.2019 року та після подання позовної заяви у даній справі - 24.01.2020 року. Вказує, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюбний договір від 19.02.2020 року не може прийматися до уваги, оскільки він також був укладений вже в процесі розгляду даного судового спору та дія даного договору не може розповсюджуватись на правовідносини, які були вчинені до його укладання. У судовому засіданні представник, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» адвокат Гук Олексій Олегович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Шурбор Вячеслав Ігорович та представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Коноваленко Єлизавета Олександрівна проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачка ОСОБА_2 та третя особа, яка не заявляла самостійних вимог: ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 21 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Південний фінансовий партнер» суму неповернутої вчасно частки кредиту в розмірі 19 999 997, 28 грн. та суму сплаченого третейського збору в розмірі 25 550, 00 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року було задоволено заяву ТОВ «Південний фінансовий партнер» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23 квітня 2018 року у справі за позовом ТОВ «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Чернецького Юрія Дмитровича від 25.10.2018 року було відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 796/123/2018, виданого суддею Апеляційного суду м.Києва Кравець В.А. 19.06.2018 року. Згідно договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 придбала Ѕ земельної ділянки, площею 1,9382 га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін купівлю-продаж здійснено за 215 527, 00 грн. (т. 1 а.с. 203-206) Відповідно до договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 придбала Ѕ частку домоволодіння, що складається з 2-х житлових будинків, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін купівлю-продаж здійснено за 403 000, 00 грн. (т. 1 а.с. 207-210) Згідно договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 придбала Ѕ земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін купівлю-продаж здійснено за 32 950, 00 грн. (т. 1 а.с. 211-214) 23 листопада 2019 року було укладено договір дарування земельної ділянки за умовами якого, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 Ѕ земельної ділянки площею 1,9382 га, кадастровий номер 3222080901:01:003:0002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка їй належала на підставі договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2018 року за реєстром №

939. Згідно договору дарування земельної ділянки від 23 листопада 2019 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 Ѕ земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3222080901:01:003:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка їй належала на підставі договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2018 року. Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 23 листопада 2019 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 Ѕ частку домоволодіння, що складається з 2-х житлових будинків, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , яке їй належала на підставі договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2018 року за реєстром № 935. 19 лютого 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О. 19.02.2020 року, зареєстрований в реєстрі під №

834. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є засновником і керівником ТОВ «Агро-Сістем». Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, дохід ОСОБА_1 за перший квартал 2014 року - 266 601,07 грн., за третій квартал 2015 року - 381 000, 00 грн. та 1 382 400, 00 грн., за другий квартал 2016 року - 170 000 грн., за третій квартал 2016 року - 61 971, 83 грн. та 23 560, 15 грн. З огляду на те, що 21.10.2020 року між ТОВ «Південний фінансовий партнер» та ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» було укладено договір № 21/10/2020- ВПВ про відступлення права вимоги, на підставі якого ТОВ «Південний фінансовий партнер» відступило шляхом продажу ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» право вимоги за кредитним договором № 459Ю від 25.09.2013 року, протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» було залучено до часті у справі в якості правонаступника позивача ТОВ «Південний фінансовий партнер». Відмовляючи в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Південний фінансовий партнер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляла самостійних вимог: ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності, суд першої інстанції посилався на необгрунтованість та недоведеність вказаних позовних вимог. Зазначав, спірне майно було придбане відповідачкою за її особисті кошти, отримані нею від здійснення особистої підприємницької діяльності. Кредитор ОСОБА_3 має майнові претензії до останнього на підставі укладеного ним договору поруки від 27.09.2013 року, який був укладений до реєстрації шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 22.09.2016 року, а тому він не був укладений ОСОБА_3 в інтересах сім`ї і покладення фінансового тягаря ОСОБА_3 за зобов`язаннями , які були у нього до реєстрації шлюбу, на його дружину ( за рахунок її майна) є явно несправедливим та істотно порушуватиме як майнові права дружини, так і доньки поручителя ОСОБА_3 . Укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 шлюбний договір від 19.02.2020 року є чинним, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, відповідає вимогам ст.ст.92,97 СК України. Позовні вимоги не підтвердженні належними та допустимими доказами та відсутні визначені ст.ст. 234, 203,215 ЦК України для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального права, з наступних підстав. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року (частина перша статті 4 ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,не є договором дарування. Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним. Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсністьна підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17). У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певній об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15. Відповідно до вимог ст. 97 СК України, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. З наданої представником відповідача та дослідженої в судовому засіданні копії шлюбного договору від 19 лютого 2020 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вбачається, що за умовами п.1.1 шлюбного договору , даним договором сторони визначають свої майнові права та обов`язки у спільному шлюбі. Відповідно до умов п. 1.2 вказаного договору, цей договір встановлює режим роздільної власності подружжя, як на майно, що вже перебуває у їх власності, так і на майно, що буде набуте подружжям під час перебування в шлюбі, є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я це майно оформлене або зареєстроване, незалежно від того, чи збільшилось це майно у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, а також внаслідок особистих затрат(витрат) іншої сторони. У разі придбання майна, яке не підлягає державній реєстрації, майно належить тому з подружжя,хто вносив грошові кошти за його придбання. Пункт 1.3 шлюбного договору визначає, що будь-яке майно, яке належало кожній із сторін до укладення шлюб, а також майно, подароване одній із сторін під час перебування у шлюбі, або успадковане, або отримане по будь-яким іншим безоплатним договорам, угодам, є її особистою приватною власністю. Згідно умов п.1.4 договору, майно, яке належить одному із подружжя, не може бути визнано їх спільною сумісною власністю навіть у випадку, коли за рахунок спільних трудових чи грошових витрат, воно істотно збільшилось у своїй вартості. Пункт 1.5 шлюбного договору визначає, що будь-який дохід, отриманий одним із подружжя, у тому числі дохід цільового призначення ( суми матеріальної допомоги, суми, що виплачені в якості відшкодування шкоди у зв`язку із втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я і т.п.) є особистою приватною власністю того з подружжя, якому вони сплачені. За умовами п.1.6 шлюбного договору своєю особистою приватною власністю кожен із подружжя володіє, користується і розпоряджається на власний розсуд, вчиняє будь-які дії щодо свого майна, не узгоджуючи питання із чоловіком чи дружиною. Укладання правочинів щодо таких угод не потребує нотаріальної згоди другого з подружжя. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних частках було придбано : Ѕ земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер: 3222080901:01:003:0001 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За домовлененістю сторін купівля-продаж здійснено за 215 527, 00 грн. Ѕ земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер: 3222080901:01:003:0001 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За домовлененістю сторін купівля-продаж здійснено за 32 950, 00 грн. Ѕ частки домоволодіння, що складається з 2-х житлових будинків, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін купівля-продаж здійснено за 403 000, 00 грн. Загальна вартість майна за договорами становить 651 477, 00 грн. Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 , відповідачка мала кошти на придбання вище зазначеного майна. З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, враховуючи правовий режим майна, придбаного під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який визначений чинним шлюбним договором, укладеним між ними 19 лютого 2020 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність визначених ст.ст. 203, 234, 215 ЦК України правових підстав для визнання оспорюваних договорів дарування земельних ділянок та домоволодіння недійсними. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувані договори дарування були укладені саме після звернення приватного виконавця Чернецького Ю.Д. до Солом`янського районного суду м. Києва з поданням про визначення частки майна боржника, з метою уникнення стягнення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором за рахунок спільного майна, а шлюбний договір від 19.02.2020 року не може прийматися до уваги, оскільки він також був укладений вже в процесі розгляду даного судового спору та дія даного договору не може розповсюджуватись на правовідносини, які були вчинені до його укладання, колегія суддів відхиляє, оскільки правовий режим спірного майна визначений чинним шлюбним договором, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Судом не встановлено в діях ОСОБА_1 під час укладання оспорюваних позивачем договорів дарування вказаного майна наміру приховати дане майно від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 . Будучи власником вказаного майна, ОСОБА_1 з дотриманням вимог закону розпорядилась зазначеним майном на власний розсуд, подарувавши його своїй доньці ОСОБА_2 . Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про те, що оспорювані правочини були укладені сторонами для виду та що юридичні наслідки внаслідок їх укладення на настали, а тому доводи апеляційної скарги про неправильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувані договори дарування були укладені відповідачкою саме після звернення приватного виконавця Чернецького Ю.Д. до Солом`янського районного суду м. Києва з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, що свідчить про те, що вказані правочини були укладені саме з метою уникнення звернення стягнення на вказане майно, припущенням, так як відповідачка ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, у якому боржником є третя особа ОСОБА_3 і в матеріалах справи відсутні докази обізнаності відповідачки про відкриття вказаного виконавчого провадження та звернення приватного виконавця Чернецького Ю.Д. до Солом`янського районного суду м. Києва з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Континенталь Фінанс» Ларькова Володимира Ігоревича залишити без задоволення. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 21 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 30 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: