Постанова Київський апеляційний суд № 359/3661/20

Єдиний унікальний номер справи 359/3661/20 Провадження №22-ц/824/7278/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа Первинна профспілка «Авіація України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: В травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 10 жовтня 2018 року він був прийнятий на роботу в Украерорух на посаду провідного інженера відділу внутрішньої безпеки служби безпеки. 13 квітня 2020 року згідно наказу Украероруху №404/о ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного інженера відділу внутрішньої безпеки служби безпеки на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням штату). Своє звільнення з роботи ОСОБА_1 вважає незаконним, оскільки у попереджені №1-23.2/1053/20 від 03 лютого 2020 року про скорочення посади не було вказано чітких часових проміжків - «скорочення посади через два місяці після отримання попередження». Запропонований перелік вакантних посад на підприємстві був наданий з порушенням процедури, передбаченої ст.49-2 КЗпП України. Позивачу був наданий перелік вакантних посад на підприємстві станом на 12 лютого 2020 року на 16 аркушах, а не конкретні посади, що відповідали б його кваліфікаційному рівню. 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав заяву щодо переведення його на посаду провідного інженера відділу внутрішньої безпеки управління внутрішньої та економічної безпеки, проте отримав лист з вказівкою на невідповідність кваліфікаційним вимогам до посади провідного інженера відділу економічної безпеки управління внутрішньої та економічної безпеки. Такими чином, Украерорух відмовив ОСОБА_1 в переведенні на посаду, щодо якої на момент розгляду заяви про переведення була відсутня заява позивача, таким чином заява від 24 лютого 2020 року про переведення на посаду провідного інженера відділу внутрішньої безпеки служби безпеки фактично залишилась без розгляду. В подальшому, а саме 07 квітня та 10 квітня 2020 року ОСОБА_1 подавав заяви про переведення відповідно на посаду провідного інженера відділу внутрішньої безпеки служби безпеки та інженера І категорії групи контролю на безпеку управління авіаційної безпеки, проте вказані заяви про переведення на вакантні посади залишились без належного реагування Украероруху. На підставі наведеного ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Украероруху від 13 квітня 2020 року №404/о про звільнення з роботи за скороченням штату працівників згідно п.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на посаді провідного інженера відділу внутрішньої безпеки служби безпеки; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня по 07 травня 2020 року у розмірі 26993 грн. 87 коп.; стягнути моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн. 14 липня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, якою просив стягнути з Украероруху середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня по 15 липня 2020 року у розмірі 91172 грн. 86 коп. 29 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву з розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 квітня по 06 вересня 2020 року у розмірі 167639 грн. 28 коп. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021року в задоволенні вищевказаного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав доводи апелянта неналежними, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим. Просив відмовити у задоволенні скарги а рішення суду - залишити без змін. За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду проходить до наступних висновків: Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Обґрунтовуючи свою незгоду з ухваленим по справі рішенням апелянт насамперед зазначав, що судом першої інстанції не були враховані наступні обставини: 1. відповідач здійснив введення нового штатного розпису 03.02.2020 року, тобто ще до звільнення відповідача, таким чином були порушені вимоги п. 49-2 КЗпП, оскільки про прийняття такого штатного скорочення не було попереджено ні профспілку, ні позивача у встановлені законом строки; 2. відсутність реального скорочення чисельного штату працівників; 3. позивачу було відмолено у переведенні на вакантні посади ; 4. незаконність кваліфікаційних вимог до посади провідного інженера. З позицією апелянта колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне: Стосовно доводів апелянта щодо порушення процесу звільнення у зв`язку з скороченням штату. У відповідності до положень ст. 49-2 КЗпП працівників не пізніше ніж за два місяці має бути попереджено саме про наступне звільнення, а не про затвердження нового штатного розпису, як про те зазначав апелянт. В даному випадку вимога закону була дотримана відповідачем, оскільки про наступне звільнення позивача було попереджено 03.02.2020 року, тоді як наказ про звільнення було прийнято 13.04.2020 року. Таким чином вимоги ст. 49-2 КЗпП були дотримані, позивача було повідомлено про наступне звільнення не менше ніж за два місяці. Доводи апелянта щодо того, що фактично штатний розпис, за яким працював позивач, припинив свою дію 03.02.2020 року, не відповідають дійсності, оскільки згідно п. 4 наказу № 9 відповідача визначено, що передні штатні розписи апарату управління Украероруху, у тому числі штатний розпис, що затверджений наказом Украероруху № 21 від 11.01.2019 року (який передбачав наявність служби безпеки та посаду «провідний інженер відділу внутрішньої безпеки служби безпеки»), втрачає свою чинність з 12.05.2020 року. Таким чином твердження позивача про те, що наказ Украероруху № 21 від 11.01.2019 року втратив свою чинність з 03.02.2020 року, є невірним. Окремо звертає увагу колегія суддів і на те, що в судовому захисту відповідно до положень ст. 4 ЦПК України підлягають права, свободи та інтереси саме особи, яка звернулася до суду. За таких умов, предметом розгляду є вирішення питання щодо того, чи порушують наведені позивачем обставини його права, свободи та інтереси. Твердження позивача про порушення процедури погодження з профспілковим комітетом зміни штатного розпису могли б бути підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 лише у випадку, якщо б вони обґрунтовували порушення прав безпосередньо відповідача, наприклад порушення процедури його звільнення, чого в даному випадку суд констатувати не може. Стосовно доводів щодо відсутності реальної зміни і скорочення чисельного штату працівників. Відсутність фактичних змін в організації відповідача апелянт стверджував, порівнюючи загальну кількість працівників служби безпеки відповідача за попереднім та новим штатним розписом. Зазначаючи про те, що загальна кількість працівників по службі безпеки за попереднім штатним розписом складала 13 посад, в той час як за новим штатним розписом в новому управлінні економічної безпеки вже передбачено 14 штатних одиниць, позивач робить висновок про фактичне нездійснення роботодавцем скорочення чисельності та штату працівників. Зазначені доводи апелянта не можуть бути прийняті судом. Стверджуючи про нездійснення скорочення, позивач не звернув уваги на той факт, що попереднім штатним розписом було передбачено 13 посад працівників служби безпеки лише апарату управління Украероруху, в той час як за новим штатним розписом передбачено 14 посад працівників новоствореного управління внутрішньої та економічної безпеки не лише в складі апарату управління Украероруху, а всього такого державного підприємства в цілому. Також не звернув увагу апелянт й на зміну обов`язків та повноважень працівників. А також зміну зони здійснення їх діяльності. Згідно нового штатного розпису підрозділів Украероруху замість служби безпеки було утворене управління внутрішньої та економічної безпеки, до складу якої входить два відділи, а саме відділ внутрішньої безпеки та відділ економічної безпеки. Таким чином твердження апелянта про відсутність реального скорочення кількості працівників, зроблені ним лише на підставі кількісного співставлення посад служби безпеки за новим та попереднім штатним розписом, є безпідставними. Стосовно порушень прав позивача у зв`язку з непереведенням його на інші посади. З матеріалів справи вбачається, що при попередженні про звільнення позивачу було запропоновано усі вакантні посади, які існували на той час на підприємстві. Позивач стверджує, що йому мали б бути запропоновані лише ті вакантні посади, які відповідали його фаху та кваліфікації. В той же час такі твердження позивача не відповідають положенням закону. Чинне законодавство не містить конкретної вимоги щодо надання переліку вакантних посад працівнику, що вивільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, які б на думку роботодавця відповідали фаху та здібностям працівника. Фах та здібності працівника розглядаються роботодавцем на етапі прийняття такого працівника на певну посаду. При цьому право на вирішення питання про те, на яку посаду може претендувати працівник (в тому числі й з врахуванням наявних у нього, але невідомих роботодавцю освіти, фаху, досвіду, тощо), належить виключно самому працівнику. За таких умов роботодавець має запропонувати такому працівнику усі наявні у нього вакансії, а вже працівник здійснює вибір поміж них. Зазначена позиція кореспондується й з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.02.2019 року у справі №359/8899/17 безпосередньо відносно Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач належним чином виконав вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. Позивачем після попередження про наступне звільнення на адресу відповідача було почергово надано 3 заяви про переведення його на 3 посади: провідного інженера відділу внутрішньої безпеки, провідного інженера відділу економічної безпеки та інженера І категорії групи контролю та безпеки відділу охорони та контролю авіаційної безпеки. До матеріалів справи відповідачем було представлено три листи про відмову позивачу у переведенні на вказані посади у зв`язку з невідповідністю позивача вимогам, які роботодавець висував до вказаних посад у відповідних посадових інструкціях, які були досліджені судом в ході розгляду справи. Той факт, що в результативній частині отриманої позивачем відповіді на заяву про переведення на посаду провідного інженера відділу внутрішньої безпеки помилково була вказана посада провідного інженера відділу економічної безпеки, не змінює суті такої відмови у переведенні, оскільки, по-перше, предметом розгляду роботодавцем була заява позивача саме про переведення на посаду інженера внутрішньої безпеки; по-друге, на час розгляду такої заяви інших заяв позивача (в тому числі на посаду провідного інженера відділу економічної безпеки) ще не було. При цьому суть відмови полягала в тому, що позивач не відповідає тим вимогам, які висуває роботодавець в посадовій інструкції до кандидата на посаду провідного інженера внутрішньої безпеки, що було підтверджено в ході розгляду справи. Не відповідав позивач і вимогам відносно інших обраних ним посад, відтак не міг бути переведений ні на посаду інженера внутрішньої безпеки , ані на посаду інженера І категорії групи контролю та безпеки відділу охорони та контролю авіаційної безпеки. За таких умов суд констатує законність дій відповідача з наведеного приводу. Стосовно доводів апелянта щодо незаконності вимог до посади провідного інженера внутрішньої безпеки та інженера економічної безпеки, які встановив відповідач. Свої доводи з цього приводу апелянт обґрунтував безпідставним з його точки зору включенням до вимог, яким мають відповідати працівники на вказаних посадах, вимоги про необхідність мати свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю. Позивач вважає, що встановленням таких вимог відповідач допустив дискримінаційні обмеження по відношенню до позивача. Вказану позицію апелянта колегія суддів апеляційного суду не поділяє. Відповідач вправі сам визначати кваліфікаційні вимоги до своїх працівників відповідно до посадових обов`язків, які ставляться перед працівником. В той же час у відповідності до положень ст. 2-1КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання. З аналізу вказаної норми вбачається незаконність встановлення обмежень та вимог до працівників, які фактично не пов`язані з вимогами щодо можливості виконання ними трудових функцій, покладених на працівників відповідними посадовими інструкціями. З аналізу посадових інструкцій обох вищевказаних посад вбачається, що такі посади не є суто технічними та передбачають можливість участі працівників в судовому засіданні в певних, передбачених випадках. За таких умов вимога роботодавця про наявність у кандидата на посаду певного статусу, який надав би йому можливості виконання покладеного трудового обов`язку, в даному випадку - свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, оскільки саме адвокат має право здійснювати представництво особи в судових органах (за винятком обмеженої категорії справ), має оцінюватися нарівні з вимогами про освіту, кваліфікацію та наявність певних дозволів, наприклад посвідчення водія певної категорії, відтак не може вважатися проявом дискримінації по відношенню до працівника. Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає доводи апелянта із зазначеного приводу безпідставними Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько