Ухвала КЦС ВС № 210/1328/16-ц

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 року м. Київ справа № 210/1328/16-ц провадження № 61-6189ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано незаконним наказ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» від 19 січня 2016 року № 41/л про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України і зобов`язано скасувати цей наказ. Поновлено ОСОБА_1 з 20 січня 2016 року у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на посаді роздавальника вибухових матеріалів (підземного) дільниці № 22 (заряджання глибоких свердловин та видачі вибухових матеріалів) шахтоуправління з підземного видобутку руди (на правах шахт). Стягнено з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 січня 2016 року до 22 жовтня 2020 року у розмірі 269 797,42 грн. Стягнено з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 15 000 грн у відшкодування моральної шкоди. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць. Стягнено з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і залишити в силі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2020 року. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу і може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи рішення і задовольняючи позов, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області виходив із того, що при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не дотримало процедуру, визначену законодавством, що призвело до порушень прав ОСОБА_1 , у зв`язку із чим наявні підстави для її поновлення на роботі. З огляду на наявність правових підстав для поновлення заявника на роботі, суд дійшов висновку про задоволення інших позовних вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Дніпровський апеляційний суд вказав, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки при звільненні ОСОБА_1 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» дотримано вимоги трудового законодавства і запропоновано вакантні посади, надано переліки вакансій на підприємстві, в тому числі тих, на які позивач могла бути переведеною з проведенням навчання за рахунок роботодавця, однак, ОСОБА_1 від усіх пропозицій відмовилась. У зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні інших позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Приймаючи оскаржувану постанову, Дніпровський апеляційний суд урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 158/2336/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 447/1236/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 214/7688/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 760/7037/17-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 288/126/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 214/7688/18. Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у трудових правовідносинах з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та працювала в шахтоуправлінні з підземного видобутку руди (на правах шахт) роздавальником вибухових матеріалів (підземного) дільниці № 22 (заряджання глибоких свердловин та видачі вибухових матеріалів). Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» «Про внесення змін в штатний розклад шахтоуправління з підземного видобутку руди (на правах шахт)» від 22 вересня 2015 року № 1132 у зв`язку зі зменшенням об`ємів вибухових матеріалів, що видаються та використовуються при провадженні гірничих робіт підземним способом, а також удосконаленням процесу переміщення вибухових матеріалів у підземному складі в шахтоуправлінні з підземної добичі руди (на правах шахт) гірничого департаменту, змінено штатний розклад шляхом виключення 4 одиниць роздавальників вибухових матеріалів (підземних). Відповідно до пункту 2.3 зазначеного наказу про майбутнє вивільнення, яке пов`язане з виключенням штатних одиниць, працівники повідомлялися персонально з одночасним наданням пропозиції іншої роботи із числа вакансій, що є на підприємстві. 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» «Про внесення змін в штатний розклад шахтоуправління з підземного видобутку руди (на правах шахт)» від 22 вересня 2015 року № 1132, про що зазначено у протоколі ознайомлення персоналу. 28 вересня 2015 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» розглянено питання щодо визначення працівників шахтоуправління з підземного видобутку руди (на правах шахт), які мають переважне право на залишення на роботі, про що складено протокол № 1 та визначено працівників, які підлягають вивільненню: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не мала переважного права на залишення на посаді порівняно з іншими працівниками, зважаючи на кількість днів її відсутності на робочому місці з причини тимчасової непрацездатності та наявності порушень з охорони праці. Працівники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мали гарантії при вивільненні, а саме: ОСОБА_7 є матір`ю, яка виховує дитину до трьох років, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є матерями одиначками, які виховують дітей до чотирнадцяти років. У порівнянні з ОСОБА_1 працівник ОСОБА_9 має більшу продуктивність праці, оскільки має меншу кількість пропущених робочих днів, не має жодних претензій з боку підприємства щодо робочого процесу. ОСОБА_10 має більшу продуктивність праці, оскільки має меншу кількість пропущених робочих днів, має одну претензію роботодавця щодо процесу технології та одну претензію щодо охорони праці. ОСОБА_11 має вищій рівень освіти, більшу продуктивність праці, оскільки має меншу кількість пропущених робочих днів, має одну претензію щодо процесу технології. ОСОБА_12 має вищій рівень освіти, більшу продуктивність праці, оскільки має меншу кількість пропущених робочих днів та не має жодних претензій щодо робочого процесу. ОСОБА_13 має вищій рівень освіти, більшу продуктивність праці, оскільки має меншу кількість пропущених робочих днів, має одну претензію щодо процесу технології. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції установив, що ОСОБА_1 допускала неякісне виконання покладених на неї обов`язків, мала 58 днів відсутності на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та претензії щодо охорони праці, процесу технологій і оформлення документації. Таким чином апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 мали переважне право перед ОСОБА_1 на залишення на роботі. 2 жовтня 2015 року ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення не раніше ніж 7 грудня 2015 року із одночасним пропонуванням іншої роботи відповідно до списку вакансій. 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 запропоновано посаду «вагар», однак згоду на її зайняття заявник не надала. Із переліку вакантних посад ОСОБА_1 обрано дві посади: оператор котельної 5 розряду та машиніст крану (крановщик) 4 розряду. Щодо переведення на посаду «оператор котельної 5 розряду», умови праці за вказаною посадою не дозволяють працювати жінкам, тому переведення заявника на вказану посаду не було можливим. Щодо посади «машиніст крану (кранівник) 4 розряду», ОСОБА_1 30 жовтня 2015 року відвідала цех переробки металопродукції, де під час ознайомлення з умовами праці відвідала робоче місце кранівника. Під час підходу до маршової дробини на посадкову площадку крану ОСОБА_1 категорично відмовилася підніматися на дробину та відповіла начальнику цеху, що працювати на крані відмовляється. За вказаних причин переведення ОСОБА_1 на вказану посаду не погоджено. Крім того, 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 запропоновано працевлаштування на Акціонерному товаристві «Корум Криворізький завод гірничого обладнання». Від пропозиції пройти співбесіду щодо працевлаштування на іншому підприємстві ОСОБА_1 відмовилася, про що складено акт від 16 грудня 2015 року. Судом апеляційної інстанції також установлено, що Первинною профспілковою організацією Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ухвалено рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , оскільки підприємством порушено вимоги статті 43 Конституції України, статей 40, 42 КЗпП України, не враховано переважне право залишення на роботі працівника з більш високою кваліфікацією та більшим стажем праці. Оцінивши рішення профспілкової організації на предмет його обґрунтованості, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» дійшов висновку про його невідповідність дійсним обставинам та звільнив ОСОБА_1 із займаної нею посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що видав наказ № 41/л від 19 січня 2016 року. На час звільнення ОСОБА_1 штатні одиниці за професіями «вагар» - 2 одиниці, «комірник» - 1 одиниця та «маляр» - 6 одиниць виключені. Надавши оцінку доказам, суд апеляційної інстанції зазначив, що на підприємстві відбулося скорочення чисельності штату працівників, тому правильно вважав законним звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Твердження касаційної скарги про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не здійснив усіх заходів щодо працевлаштування заявника є необґрунтованими з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції установивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників, а заявник попереджалася про наступне вивільнення за два місяці з дати її попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення їй пропонувалися усі вакантні посади, які існували на підприємстві та від яких ОСОБА_1 відмовилася, і заявник не мала переважного права на залишення на посаді порівняно з іншими працівниками, дійшов обґрунтованого висновку, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не порушив вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника. Таким чином правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача з посади у зв`язку із скороченням штату працівників відбулося з дотриманням вимог статті 42 КЗпП України. Також Дніпровський апеляційний суд, оцінивши відмову профспілкового органу у наданні згоди щодо звільнення ОСОБА_1 , правильно вважав, що таке рішення профспілкового органу не містить достатньої аргументації, а обставини, викладені у рішенні, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що розірвання трудових правовідносин із заявником у даному конкретному випадку не є порушенням її законних прав. Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, відхиляються касаційним судом, оскільки у вказаній справі судами установлено, що питання переважного права на залишення на роботі роботодавцем взагалі не розглядалося, тому суди дійшли висновку про порушення статті 42 КЗпП України. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи і оцінки доказів. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року суд відмовляє. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки працівників науки, виробництва та фінансів Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук