Постанова 4802 № 156/1049/20

Справа № 156/1049/20 Головуючий у 1 інстанції: Федечко М. О. Провадження № 22-ц/802/524/21 Категорія: 39 Доповідач: Осіпук В. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 квітня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Осіпука В. В., суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 04 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд із зазначеним позовом. Покликалось на ті обставини, що 28 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 , шляхом підписання анкети-заяви було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі, зазначеному у тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/kredity/, з розрахунку 365/360 календарних днів на рік. Згоду на те, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, відповідач посвідчив своїм підписом у анкеті-заяві. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язався погашати кредит, нараховані відсотки за користування кредитом, заборгованість по перевитраті платіжного ліміту, оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Крім того позивач вказував, що у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 15 вересня 2020 року виникла заборгованість в розмірі 10282 грн 70 коп., яка складається із заборгованості: за тілом кредиту в тому числі простроченим тілом кредиту 7113 грн 92 коп.; за простроченими відсотками - 2581 грн 87 коп.; по відсотках, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 486 грн 91 коп.; пені - 100 грн., яку банк просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь. Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 04 лютого 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 березня 2011 року в розмірі 7113 грн 92 коп. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив апеляційний суд оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав. Рішення суду першої інстанції в частині задоволеної позовної вимоги банку ніким не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається. Апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову з таких підстав. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами по справі існують кредитні зобов`язання, які банк належним чином виконав та видав позичальнику кошти, які останній у встановлений строк не повернув, а тому з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7113 грн 92 коп. Відмовляючи у стягненні заборгованості по прострочених відсотках, пені та штрафу, суд першої інстанції послався на те, що Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатись складовою частиною кредитного договору, а встановлена цими документами відсоткова ставка, не може бути застосована при визначенні кредитної заборгованості, а також те, що позикодавцем не надано належних, допустимих та достовірних доказів погодження з позичальником умов кредитування щодо розміру та порядку нарахування неустойки (пені, штрафів) за порушення виконання зобов`язання, такий висновок суду є правильний. Разом з тим, відмовляючи у стягненні з в відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за відсотками, нарахованими за прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки строк договору не закінчився, то зобов`язання не є простроченими, а тому немає підстав для стягнення вказаної заборгованості. Проте погодитись з таким висновком суду неможна. Встановлено, що 28 березня 2011 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за якою кредитодавцем є АТ КБ «ПриватБанк». Згідно інформації, викладеної в цій заяві відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Згідно розрахунку наданого банком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15 вересня 2020 року становить 10282 грн 70 коп., і складається із: заборгованості за тілом кредиту в тому числі простроченим тілом кредиту 7113 грн 92 коп.; прострочених відсотків - 2581 грн 87 коп.; відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 486 грн 91 коп.; пені - 100 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статті 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк відкриває клієнту картку, її вид визначений у пам`ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору неустойка, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, поділяються на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі). З анкети-заяви від 28 березня 2011 року наявної в матеріалах справи вбачається, що процентна ставка на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України не визначена (а.с. 14). Крім того, у цій заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, а саме заборгованість за відсотками на прострочений кредит за ст. 625 ЦК України, а також пеня та штрафи за прострочене зобов`язання сплати кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 березня 2011 року, посилався на Умови та Правил надання банківських послуг, Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages70/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ Б «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, щодо сплати неустойки (штрафів) саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (28 березня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 жовтня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів». З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а саме про відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача нарахованих відсотків та пені є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, з таких підстав. Звертаючись з позовом банк, також просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 486 грн 91 коп, обґрунтовуючи вказану вимогу тим, що із 01 березня 2019 року впроваджені зміни Умов та Правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, а саме відповідно до п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі настання обставин, передбачених п. 2.1.1.3.5. договору, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: - 86,4% - для картки "Універсальна"; - 84,0% - для картки "Універсальна голд". Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як передбачено ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. Наслідком невиконання боржником грошового зобов`язання за кредитним договором є сплата ним кредитору неустойки та процентів від простроченої суми. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, що стосується вимог банку щодо стягнення з відповідача 486 грн 91 коп. заборгованості за відсотками нарахованими за простроченим кредит, згідно ст. 625 ЦК України то апеляційний суд виходить з наступного. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі щодо розміру зазначених відсотків і порядку їх нарахування, посилався на зміни внесені 01 березня 2019 року до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг. Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач ОСОБА_1 ознайомився зі змінами до п.2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг від 01 березня 2019 року щодо нарахування відсотків на прострочений кредит за ч. 2 ст. 625 ЦК України, та що між позивачем банком і відповідачем досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків. З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, відсутні підстави для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України, а тому позивач має право на стягнення з відповідачки трьох процентів річних від простроченої суми, як це визначено в ч.2 ст. 625 ЦК України. З розрахунку заборгованості, наданого банком видно, що відсотки за ст. 625 ЦК України нараховувалися позивачем на прострочене тіло кредиту в сумі 7113 грн 92 коп.за період з 01 лютого 2020 року по 15 вересня 2020 року, тобто за 228 днів прострочки. Розрахунок 3% річних здійснено за формулою: % = сума боргу * процентну ставку / 100 % / 365 * кількість днів. Таким чином 3% річних відповідно до заявлених позовних вимог за період з 01 лютого 2020 року по 15 вересня 2020 року, за 228 днів становлять суму 132 грн 93 коп. (7113,92*3/100%/365*228), й саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Отже, обставини на які посилається позивач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження. Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, в частині відмови в задоволенні позову про стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь банку за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 132 грн 93 коп. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У ході розгляду даної справи АТ КБ «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 2102 грн. Позовні вимоги судом першої інстанції були задоволені частково на суму 7113 грн 92 коп. під час апеляційного перегляду сума, яка підлягає стягненню збільшилась на 132 грн 93 коп. і дорівнює 7246 грн 85 коп. (7113,92 грн + 132,93 грн), що становить 70,47 % від суми заявлених вимог. Отже, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог відшкодуванню відповідачем позивачу підлягає судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1481 грн 27 коп., а не 1450 грн 38 коп, як стягнув суд першої інстанції. Таким чином Іваничівського районного суду Волинської області від 04 лютого 2021 року в частині розподілу судових витрат слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1481 грн 27 коп. судового збору за подання позовної заяви. Також АТ КБ «ПриватБанк» понесло судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3153 грн. за подання апеляційної скарги на судове рішення в частині відмови у стягненні пені, штрафів та заборгованості по відсотках, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, тобто, оспорювана сума становила 3168 грн 78 коп. Апеляційна скарга задоволена частково на суму 132 грн 93 коп., оскільки рішенням суду апеляційної інстанції стягнуто лише 3% річних по ст.625 ЦК України. Таким чином, апеляційна скарга банку задоволена на 4,19 % (стягнуто 132,93 грн) від оспорюваної суми (3168,78 грн) тому з урахуванням розміру задоволених вимог, відшкодуванню відповідачем позивачу підлягають судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 132 грн 11 коп. Таким чином, згідно з вимогами викладеними у ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 1613 грн 38 коп. судового збору (1481,27 грн за подання позовної заяви + 132,11 грн за подання апеляційної скарги). Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України суд У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 04 лютого 2021 року,в частині відмови у задоволенні позову Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» щодо стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 132 (сто тридцять дві) грн 93 коп. заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 1613 (одну шістсот тринадцять) грн 38 коп. У решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді